Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №359/9047/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 359/9047/22

провадження № 61-5229св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , державне підприємство «СЕТАМ», приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Дідок Сергій Іванович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Бориспільського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. (далі - приватний виконавець Говоров П. В.), приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Дідка С. І. (далі - приватний нотаріус БРНО Київської області Дідок С. І.), про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 квітня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист № 753/12700/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 265 949,96 грн.

Постановою державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський МР ВДВС ГТУЮ у Київській області) Пільтяй Г. В. від 16 липня 2018 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

В ході даного виконавчого провадження були організовані прилюдні торги з продажу земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада.

Електронні торги проводилися тричі: 16 грудня 2019 року, 08 січня 2020 року та 29 січня 2020 року, однак жодного разу не відбулися у зв`язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

15 червня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про передачу земельної ділянки стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу.

При цьому, в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_2 приватним виконавцем Говоровим П. В. було описано та накладено арешт на вказану земельну ділянку.

17 червня 2020 року відбулися електронні торги, переможцем яких була визнана ОСОБА_2 . В цей же день приватний виконавець Говоров П. В. склав акт про проведені прилюдні торги, на підставі якого ОСОБА_2 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів та приватним нотаріусом БРНО Київської області Дідок С. І. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада.

Таким чином приватний виконавець Говоров П. В. вчинив виконавчі дії стосовно земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 , а не боржнику ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсними електронні торги з продажу арештованого майна, які відбулися 17 червня 2020 року, проведені ДП «СЕТАМ», а саме лот № 424340, протокол № 485496 проведення електронних торгів, відповідно до якого було продано нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 3220882900:03:001:0222, за адресою: Київська область, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, яка належить позивачу згідно з постановою та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 15 червня 2020 року;

- скасувати протокол № 485496 проведення електронних торгів від 17 червня 2020 року, згідно з яким переможцем торгів визнано ОСОБА_2 ;

- скасувати акт про проведення електронних торгів, виданий 28 травня 2020 року приватним виконавцем Говоровим П. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на підставі протоколу № 485496 проведення електронних торгів від 17 червня 2020 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер 344, видане 08 липня 2020 року приватним нотаріусом БРНО Київської області Дідок С. I.;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 3220882900:03:001:0222, за адресою Київська область, Бориспільський район, Головурівська сільська рада (реєстраційний номер нерухомого майна 108687432208) за ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 53011195 від 08 липня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом БРНО Київської області Дідок С. І.;

- визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 3220882900:03:001:0222, за адресою Київська область, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, передану йому Бориспільським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) згідно з актом від 15 червня 2020 року в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 753/127/16, виданим 06 травня 2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимим доказами, що саме він є власником спірної земельної ділянки. Отримавши акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 15 червня 2020 року, позивач належним чином не зареєстрував своє право власності на земельну ділянку шляхом звернення до нотаріуса, отримання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та державної реєстрації права власності. Тому позивач не набув право власності на земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, яка була предметом реалізації з електронних торгів, які відбулися 17 червня 2020 року.

Оскільки судом не встановлено обставин, які свідчили б про порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), при підготовці та проведенні прилюдних торгів з реалізації спірної земельної ділянки, то позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів, які відбулись 17 червня 2020 року, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориспільського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Бориспільського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17.

Водночас з аналізу статей 655 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 4, 5 розділу X Порядку № 2831/5 вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

В разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт).

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ані позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку, ані вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту в цій справі.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Отже, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак керувався помилковими мотивами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського районного суду Київської області.

18 червня 2024 року справа № 359/9047/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ні Конституцією України, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

В цій справі позивач оскаржує як продаж земельної ділянки на електронних торгах з тих підстав, що право власності на дану земельну ділянку попередньо набуте ним як стягувачем за іншим виконавчим провадженням, так і дії приватного виконавця щодо заниження, на думку позивача, ціни продажу нерухомого майна, однак суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що арешт на земельну ділянку у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, тому має вищий пріоритет у порівнянні з арештом, накладеним приватним виконавцем Говоровим П. В. в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Таким чином, при проведенні 17 червня 2020 року прилюдних торгів було допущено порушення положень Порядку № 2831/5, внаслідок чого оскаржуваною постановою та актом приватного виконавця Рибачук О. В. передано нерухоме майно, яке на момент такої передачі належало позивачу на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 15 червня 2020 року.

Порушення, допущені приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», вчинені до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому цим Законом. Це є сталою судовою практикою. Однак, в цій конкретній справі приватним виконавцем допущено порушення законодавства при проведенні прилюдних торгів, які суттєво вплинули на їх результат, порушили права й законні інтереси позивача.

Крім того, що приватний виконавець Говоров П. В. не виконав вимоги ухвали суду від 20 червня 2023 року та не надав копії матеріалів виконавчого провадження, у звязку з чим суди мали б застосувати наслідки, передбачені частиною десятою статті 84 ЦПК України. Така поведінка приватного виконавця свідчить про його недобросовісність та зловживання наданими йому процесуальними правами.

Також суди не врахували надані позивачем докази, зокрема зроблений в жовтні 2019 року звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, відповідно до якого вартість земельної ділянки складає 54 370 грн, однак внаслідок допущених приватним виконавцем Говоровим П. В. порушень вимог чинного законодавства, з прилюдних торгів було реалізоване майно, яке було виставлено на продаж за значно заниженою ціною (майже вдвічі нижчою за оцінку, зроблену в жовтні 2019 року).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17 червня 2024 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року у справі № 753/12700/16-ц з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 265 949,96 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої невиконанням договору підряду № 1 від 30 вересня 2014 року (а.с.8-9).

На виконання цього заочного рішення 06 квітня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 753/12700/16-ц (а.с.10-11).

Постановою державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Пільтяй Г. В. від 16 липня 2018 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

В межах даного виконавчого провадження державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Пільтяй Г. В. винесла також постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, яка належить ОСОБА_3 .

Згідно з протоколами електронних торгів від 16 грудня 2019 року № 453376, від 08 січня 2020 року № 458734 та від 29 січня 2020 року № 463259 прилюдні торги з реалізації земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

На підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 15 червня 2020 року нереалізоване майно було передано ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу у розмірі 265 949,96 грн (а.с.4-7)

При цьому, в провадженні приватного виконавця Говорова П. В. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 361/855/18, виданого 04 грудня 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - ПрАТ «АСК «ІНГО Україна») відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 52 315,50 грн (а.с.126-127, 138-139).

Постановою приватного виконавця Говорова П. В. від 19 серпня 2019 року було описано та накладено арешт на майно ОСОБА_3 , зокрема на земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада (а.с.140-141).

17 червня 2020 року були проведені електронні торги та згідно з протоколом про проведені електронні торги від 17 червня 2020 року № 485496, виданим ДП «СЕТАМ», визначений їх переможець - ОСОБА_2 (а.с.44-45).

23 червня 2020 року приватний виконавець Говоров П. В. склав акт про проведені електронні торги, за змістом якого ОСОБА_2 сплатила ціну продажу лоту у розмірі 28 312 грн, що є підставою для видачі їй нотаріусом свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (а.с.144-145).

08 липня 2020 року приватний нотаріус БРНО Київської області Дідок С. І. видав свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Рішенням приватного нотаріуса БРНО Київської області Дідок С. І. від 08 липня 2020 року № 53011195 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 3220882900:03:01:0222, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в Київській області, Бориспільський район, Головурівська сільська рада (а.с.46).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

В частинах першій, другій статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення оспорюваних електронних торгів, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Подібний за змістом висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає встановленню допущення порушень під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, чи вплинули такі порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

З обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі вбачається, що ОСОБА_1 не був учасником виконавчого провадження № НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого листа № 361/855/18, виданого 04 грудня 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 52 315,50 грн, яке перебувало на примусовому виконанні у приватного виконавця Говорова П. В.

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 вказував, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 приватний виконавець Говоров П. В. вчинив виконавчі дії стосовно земельної ділянки, яка належала йому, а не боржнику ОСОБА_3 .

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він цим нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 752/20709/17.

Погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову, однак, змінюючи мотиви такої відмови, апеляційний суд вважав, що вимоги позову про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на земельну ділянку є неналежним і неефективним способом захисту. При цьому апеляційний суд зазначив, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Однак вказані висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, однією з яких є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зроблено висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зроблено висновок про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірне нерухоме майно реалізоване на електронних торгах в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 361/855/18, виданого 04 грудня 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 52 315,50 грн.

За таких обставин, оскільки спірне нерухоме майно було реалізоване відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 2831/5, тобто у порядку, встановленому для примусового виконання судового рішення, то висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного і неефективного способу захисту є передчасним.

Крім того, апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, в якій зазначено, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача) оскаржити можна саме такий правочин, а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги ж про визнання недійсними протоколу проведення публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (також див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) вказано, що видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.

Оскільки в цій справі позивач визначив відповідачем приватного нотаріуса БРНО Київської області Дідок С. І., то в спірних правовідносинах апеляційному суду необхідно було врахувати також правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, в якій вказано, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).

Отже, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо заяви ОСОБА_1 про залишення відзиву ОСОБА_2 на касаційну скаргу без розгляду

26 червня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, в якій просив залишити відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу без розгляду у зв`язку з пропуском десятиденного строку для його подання, встановленого ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року про відкриття касаційного провадження в цій справі.

Заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до положень статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Статтею 123 ЦПК України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частинами третьою, шостою статті 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

За правилами частин першої, другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За висновком Конституційного Суду України, викладеним у пункті 4 мотивувальної частини рішення від 19 травня 2004 року у справі № 11-рп/2004, термін «дні», якщо він уживається у правових актах без застережень, означає лише календарні дні, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем його закінчення є наступний робочий день.

В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2024 року про відкриття касаційного провадження учасникам справи було роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджено, що копію вищевказаної ухвали ОСОБА_2 отримала 06 червня 2024 року.

Зважаючи на вищевказані положення ЦПК України, оскільки закінчення десятиденного строку для подання відзиву на касаційну скаргу, встановленого ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року про відкриття касаційного провадження в цій справі, припадає на 16 червня 2024 року, який був вихідним днем, то останнім днем для подання відзиву на касаційну скаргу для ОСОБА_2 був перший робочий день - 17 червня 2024 року.

За таких обставин, колегією суддів не встановлено порушень вимог статті 395 ЦПК України при подачі ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу і підстав для залишення його без розгляду колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення відзиву ОСОБА_2 на касаційну скаргу без розгляду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович