Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.03.2025 року у справі №756/14399/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року

м. Київ

справа № 756/14399/20

провадження № 61-5198св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шелнет»;

третя особа - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет» (далі - ТОВ «Шелнет»), третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що 03 березня 2007 року він набув у власність та зареєстрував за собою дві житлові квартири, а саме: квартиру, загальною площею

135,7 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, загальною площею 224,2 кв. м, житловою площею 115,3 кв. м, розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

У листопаді 2017 року йому стало відомо, що право власності на зазначені квартири

переоформлено на невідому особу ОСОБА_3 , місце проживання якого зареєстровано на тимчасово окупованій території України у м. Горлівка, Донецької області, на підставі договорів купівлі-продажу від 20 листопада 2007 року та

від 21 вересня 2007 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О.

У зв`язку з чим він звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої, 04 листопада 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12017100050010222 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Надалі йому стало відомо, що право власності на спірні квартири державним реєстратором філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві зареєстровано за відповідачем на підставі протоколу серія та номер: 3, виданого

14 листопада 2017 року ТОВ «Шелнет», акта оцінки майна, що передається до статутного капіталу від 14 листопада 2017 року та акта прийому-передачі майна серія та номер: 01 від 14 листопада 2017 року № 01.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд витребувати у ТОВ «Шелнет» квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 135,7 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, та квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 224,2 кв. м, житловою площею 115,3 кв. м, а також стягнути з відповідача судові витрати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року до участі у справі в якості правонаступників позивача залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Протокольною ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року, ОСОБА_4 виключено зі складу позивачів у справі, оскільки вона відмовилася від прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого

2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Витребувано від ТОВ «Шелнет» на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 135,7 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, та квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 224,2 кв. м, житловою площею 115,3 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що волевиявлення законного власника на відчуження спірного майна не було. Спірні квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 незаконно вибули з його володіння, а тому підлягають витребуванню від відповідача на користь позивача. Твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Встановлений статтею 388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Відповідач не позбавлений можливості відновити свої права шляхом звернення до суду з позовом до продавця спірного майна з майновими вимогами про відшкодування збитків, завданих вилученням квартир.

Відхиляючи посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності, суд урахував положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ТзОВ «Шелнет» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16, від 20 травня 2020 року у справі № 686/2073/17, від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

24 липня 2024 року справа № 756/14399/20 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Шелнет» мотивована тим, що головними аргументами (доказами), які наявні в матеріалах справи, на які ТОВ «Шелнет» посилалося і на підставі яких суд мав би відмовити позивачу у вимозі про витребування є розписка позивача про отримання завдатку за майбутній продаж спірних квартир та підписаний позивачем договір оренди квартир.

Зазначені докази підтверджують наявну у 2007 році згоду позивача на продаж спірних квартир, отримання коштів як завдатку, а також наявність у нього волевиявлення на відчуження спірного нерухомого майна. Тобто між позивачем та ОСОБА_3 існували договірні відносини.

Зважаючи на те, що волевиявлення позивача на відчуження квартир було вільним, а також наявність договірних відносин між позивачем та ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Договір оренди квартир від 20 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та позивачем, після укладення договорів купівлі-продажу квартир від 20 листопада 2007 року та від 21 вересня 2007 року, а отже позивачу було відомо, що

ОСОБА_3 є власником зазначених квартир, орендуючи їх у нього. Зазначені правочини недійсними чи нікчемними не визнавалися.

Суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги зазначені письмові докази, які, зокрема, підтверджують наявність волевиявлення позивача на відчуження спірного нерухомого майна.

Крім того, суди помилково не звернули уваги, на доводи ТОВ «Шелнет» про те, що звертаючись до суду з позовом у листопаді 2020 року, позивач пропустив позовну давність, перебіг якої розпочався з часу підписання розписки та договору оренди квартир, тобто з 2007 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира загальною площею 135,7 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та квартира загальною площею 224,2 кв. м, житловою площею 115,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , належали ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтв про право власності, виданих 03 березня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення.

Згідно з відомостями, наданими КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» від 06 листопада 2017 року № 062/14-13635 та від 07 листопада

2017 року № 062/14-13650 вбачається, що спірні квартири зареєстровані у бюро за ОСОБА_1 , заяв на виготовлення довідок-характеристик у 2007 році до бюро не надходило.

21 вересня 2007 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. на бланку серії ВЕХ № 270242, згідно з яким продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_4 .

20 листопада 2007 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. на бланку серії ВКА № 966895, згідно якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_3 . Зазначені правочини укладено зі згоди дружини продавця ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого

07 червня 1997 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї, ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_1 , прізвище дружини після укладення шлюбу було змінено на ОСОБА_2 .

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 листопада 2017 року № 102711410 та № 102704594 від 06 листопада 2017 року, спірні квартири були зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

Згідно з висновком ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» від 12 березня 2018 року № 14612 (а. с. 48-59, т.1), підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець» у технічних копіях договорів купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2007 року та від 20 листопада 2007 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою із застосуванням технічних прийомів, зокрема, шляхом перерисовки на просвіт один з одного та (або) з якогось підпису ОСОБА_1 . Рукописні записи « ОСОБА_1 » у графі «Продавець» у технічних копіях договорів купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2007 року та від 20 листопада 2007 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою із застосуванням технічних прийомів, зокрема, шляхом перерисовки на просвіт один з одного та (або) з якогось запису або з наслідуванням почерку ОСОБА_1 .

03 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського УП ГУНП із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого 04 листопада 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження № 12017100050010222 (а. с.18-20, 43, т.1).

Згідно наданої старшому слідчому СУ НП у м. Києві Севруку Т. Р. відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 21376/4-17 від 06 листопада

2017 року діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. від 06 вересня 2016 року припинена. У зв`язку з надходженням заяви приватного нотаріуса щодо неможливості передачі документів нотаріального діловодства та архіву було створено комісію щодо вилучення та передачі документів та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. до Київського державного нотаріального архіву. Згідно доповідної записки, долученої до вказаної відповіді, спеціальний бланк нотаріальних документів ВКА № 966895 використано

20 листопада 2007 року під інший договір відчуження нерухомого майна, а щодо використання спеціального бланка нотаріальних документів ВЕХ № 270242

у реєстрах вчинення нотаріальних дій за 2007 рік записів не знайдено.

Згідно з відповіддю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 травня 2020 року № 1348/6-20, 21 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. не вчинялись нотаріальні дії за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВЕХ № 270242 був використаний для вчинення іншої нотаріальної дії.

Відповідно до відповіді Київського державного нотаріального архіву від 15 травня 2020 року № 1520/01-21 у справі № 02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. міститься запис про посвідчення договору дарування квартири від 21 вересня

2007 року, викладеного на спеціальному бланку ВЕХ №270242,і сторонами договору є інші особи.

Згідно з відповіддю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19 листопада 2020 року № 40794/6-20 вбачається,

що 20 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т. О. використано спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВКА № 966895 для посвідчення договору купівлі-продажу кватири за адресою відмінною у запиті та за участю інших осіб.

Судом вживалися заходи стосовно отримання оригіналів договорів купівлі - продажу для процесуальної перевірки обставин, на які посилаються учасники, однак вони не призвели до позитивних результатів.

Згідно із довіреністю від 22 червня 2015 року, посвідченої 25 травня 2017 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В. В., ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 представляти свої інтереси з питань, пов`язаних з реєстрацією будь-яких юридичних осіб, в яких він виступає учасником, засновником, власником, членом, захистом інтересів та розпорядженням належними йому частками у статутному фонді юридичних осіб та корпоративними правами.

Згідно із довіреністю від 22 червня 2015 року, посвідченої 25 травня 2017 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В. В., ОСОБА_11 уповноважив ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 представляти свої інтереси з питань, пов`язаних з реєстрацією будь-яких юридичних осіб, в яких він виступає учасником, засновником, власником, членом, захистом інтересів та розпорядженням належними йому частками у статутному фонді юридичних осіб та корпоративними правами.

На підставі протоколу № 1 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 31 травня 2017 року створено ТОВ «Шелнет», учасниками якого виступили ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в особі їх уповноваженого представника ОСОБА_10 .

На підставі протоколу № 2 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 07 листопада

2017 року учасники товариства ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в особі їх уповноваженого представника ОСОБА_10 здійснили продаж своїх часток у статутному капіталі товариства ОСОБА_3 , що також підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі

ТОВ «Шелнет» від 07 листопада 2017 року.

Згідно протоколу № 3 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 14 листопада 2017 року сформовано збільшений статутний капітал товариства шляхом внесення до нього спірних квартир.

За актом № 01 прийому-передачі майна ТОВ «Шелнет» від 14 листопада 2017 року учасник товариства ОСОБА_3 передав, а директор товариства ОСОБА_3 прийняв у власність спірні квартири.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 жовтня 2020 року № 230101912 та від 29 жовтня 2020 року № 230179336, спірні квартири були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «Шелнет». (а. с.25-28, т.1).

Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_12 , про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року було скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_12 про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності було відмовлено.

У зазначеній справі суди встановили, що договір купівлі-продажу квартири

від 20 листопада 2007 року, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є неукладеним, тому підстав для визнання його недійсним немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТзОВ «Шелнет» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Приписи статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який надалі підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Установивши, що волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження спірного нерухомого майна не було, тобто квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 незаконно вибули з його володіння, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку наявність правових підстав для їх витребування у останнього власника - ТОВ «Шелнет».

Перевіряючи доводи ТОВ «Шелнет» про те, що товариство є добросовісним набувачем, суди обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 не підписував договорів купівлі - продажу спірних об`єктів та не проявляв своєї волі на такі дії, що у свою чергу свідчить про неукладеність таких договорів та, відповідно, незаконність вибуття з його власності спірних об`єктів нерухомого майна.

В контексті оцінки добросовісності набувача спірного майна ТОВ «Шелнет», колегія суддів враховує наступне.

Правовий аналіз положень статей 387 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження

№ 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника ОСОБА_1 , витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ТОВ «Шелнет» є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності є необґрунтованими, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2020 року тобто у період дії пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Так, у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Суди урахували, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності був листопад 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, доводи касаційної скарги про пропуск позовної давності є необґрунтованими.

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16, від 20 травня 2020 року у справі № 686/2073/17, від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, на які посилається ТОВ «Шелнет» у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи ( в тому числі і щодо наявності начебто орендних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара