Історія справи

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 713/1212/17

провадження № 61-3195св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року у складі судді Пилип'юк І. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 липня 2017 року її позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 липня 2017 року залишено без змін.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року.

У січні 2018 року матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.

29 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У лютому до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 на касаційну скаргу. Однак Верховний Суд не бере до уваги доводи відзиву на касаційну скаргу, оскільки не надано документів на підтвердження повноважень представника відповідача.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу, мотивовано тим, що оскаржуваними ухвалами порушуються конституційні права позивача на судовий захист, а також процесуальні права щодо своєчасності розгляду і вирішення цивільної справи. Суди не взяли до уваги правову позицію, викладену у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», що не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав. Неправомірним є твердження суду апеляційної інстанції, що позовна заява не містить будь-яких посилань на докази, якими підтведжуються обставини викладені у позовній заяві та посилання на підстави для звільнення від доказування. Оскільки сторони мають право подавати докази не тільки до попереднього судового засідання, але і під час судового розгляду. Судами першої та апеляційної інстанції не враховано міжнародні конвенції та договори, які ратифікувала Україна і які є частиною національного законодавства. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Судом першої інстанції не розглянуто клопотання про відстрочення сплати судового збору, судом апеляційної інстанції не взято до уваги пояснення сторони позивача з цього приводу. Позивач просить скасувати ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду позовної заяви.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових ухвал, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Просила призначити у справі експертизу оцінки земельної ділянки та незавершеного будівництва, що належить на праві сумісної власності відповідачу ОСОБА_5; визнати за нею в порядку поділу майна подружжя придбаного за час шлюбу з відповідачем право власності на ? частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; визнати за нею в порядку поділу майна подружжя придбаного за час шлюбу з відповідачем право власності на ? частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Як на підставу визнання за нею ? частини земельної ділянки та будинку посилалася на те, що ОСОБА_5 не здійснює щомісячні аліментні виплати за рішенням суду на трьох їхніх дітей. Розмір заборгованості зі сплати аліментів у відповідача перевищує виплати за три місяці.

Ухвалою Вижницького районного суду від 26 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху.

Судом першої інстанції ухвалу мотивовано вимогами статті 119 ЦПК України 2004 року, а саме: заявлено вимоги майнового характеру, однак не вказано ціну позову; не вказано вартість спірної земельної ділянки та житлового будинку станом на день звернення до суду, їх точне місце розташування; не вказано дат, придбання спірної земельної ділянки та побудови спірного житлового будинку; немає посилання на засоби доказування обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме не зазначено, на підставі яких правовстановлюючих документів спірне нерухоме майно належить відповідачу та відповідно не додано їх копій до позовної заяви; не додано квитанції про сплату судового збору у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір» за позовні вимоги майнового характеру, а підстав для відстрочення сплати судового збору судом не встановлено.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не усунено недоліки позовної заяви у строк, встановлений ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 липня 2017 року.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не усунено недоліки позовної заяви відповідно до вимог, статті 119 ЦПК України 2004 року. Не додано доказів на підтвердження того, що майновий стан позивача перешкоджає сплаті судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною другої статті 119 ЦПК України 2004 року позовна заява повинна містити найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, яким позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 119 ЦПК України 2004 року позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Згідно із частиною другої статті 121 ЦПК України 2004 року, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу і не сплатить суму судового збору, то позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє ухвалу.

Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дотримано вимоги цивільного процесуального закону, а наведені у касаційній скарзі обставини не впливають на правильність ухвалених судових рішень і висновків судів не спростовують з огляду на таке.

Судами обґрунтовано зазначено, що відповідно до вимог статті 119 ЦПК України у позовній заяві не зазначено ціну позову щодо вимог майнового характеру, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що сторони мають право подавати докази не тільки до попереднього судового засідання, але й під час судового розгляду, а суд не має права через неподання доказів залишити позовну заяву без руху є необґрунтованими, оскільки суд не залишив позовну заяву без руху з підстав не подання доказів, а залишив її без руху з підстав не зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування (пункт 6 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року).

Посилання на те, що суд не розглянув клопотання про відстрочення від сплати судового збору касаційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині виклав мотиви відхилення клопотання про відстрочення сплати судового збору. Не зазначення в резолютивній частині ухвали висновку щодо вказаного клопотання, за умови викладення мотивів щодо цього клопотання у мотивувальній частині, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряючи доводи апеляційної скарги, з посиланням на положення частини п'ятої статті 119 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 82 ЦПК України 2004 року зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

Посилання заявника на те, що внаслідок ухвалення оскаржених судових рішень обмежено їїправо на доступ до правосуддя є необґрунтованими з огляду на вимоги до позовної заяви, визначені статтею 119 ЦПК України 2004 року.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод доступ до суду не є абсолютним і національним законом може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Верховний Суд зауважує, що повернення позовної заяви не обмежує право доступу до суду, оскільки згідно із цивільним процесуальним законодавством, повернення позовної заявине перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться до власного тлумачення норм цивільного процесуального закону.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2017 року таухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик