Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №750/868/17

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 750/868/17

провадження № 61-20132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 21 березня 2017 року у складі судді Литвиненко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович про визнання договору дійсним та визнання права на відшкодування заборгованості у складі колегії суддів: Лакізи Г. П.,

Тагієва С. Р., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі по тексту - ПАТ «Дельта Банк»), третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В. В. про визнання договору дійсним та визнання права на відшкодування заборгованості.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та ПАТ «Дельта Банк» 09 лютого 2015 року укладено договір № 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая», на виконання якого ним внесено

200 000,00 гривень на строк до 08 серпня 2015 року. Кошти було внесено позивачем на відкритий банком вкладний рахунок № 26303112973788 на умовах щомісячного нарахування банком відсотків на вказану суму із розрахунку

13 відсотків річних.

01 жовтня 2015 року він отримав повідомлення ПАТ «Дельта Банк»

ОСОБА_5 про визнання договору № 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривняхнікчемним з підстав, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 07 липня 2016 року ПАТ «Ощадбанк» надіслав повідомлення про включення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, лише в частині відсотків, нарахованих на суму здійсненого позивачем вкладу 2 043,54 грн. Зазначену суму він отримав 01 липня 2016 року, а тому вважає, що банком порушені його права на повернення вкладу в розмірі 200 000 грн порушені.

Ураховуючи наведене, позивач просив визнати дійсним договір

№ 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях від 09 лютого 2015 року, укладений з ПАТ «Дельта Банк», та визнати за ним право на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігів від 21 березня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано дійсним, укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та

ПАТ «Дельта Банк» договір № 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь держави судовий збір у розмірі

640, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю будь-яких з перелічених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочину, оспорюваним договором не передбачено здійснення платежу чи передачу іншого майна з метою надання кредитору банку переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку. Крім того, нормативно-правові акти та оспорюваний договір не містять заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи резидента на рахунок іншої фізичної особи резидента, відкриті в одному банку. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 010-24500-090215 від 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та

ПАТ «Дельта Банк» укладено відповідно до вимог чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в частині визнання за ним права на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд зазначив, що частиною п'ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання, а оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не був залучений до участі у справі як відповідач, позовні вимоги щодо визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом згідно укладеного 09 лютого

2015 року договору не підлягають задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позов в частині визнання договору дійсним, суд першої інстанції, проаналізувавши чинні нормативно-правові акти та умови оспорюваного договору, дійшов законного та обгрунтованого висновку про відсутність заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи - резидента, що відкриті в одному банку, а тому обгрунтовано вважав, що договір

№ 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено відповідно до вимог чинного законодавства.

У травні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В., у якій просило скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 21 березня

2017 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня

2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанції не взято до уваги та не надано оцінку тому факту, що одночасно з укладенням

ОСОБА_1 з ПАТ «Дельта Банк» договору банківського вкладу з відкриттям депозитного рахунку такі ж договори було укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 На відповідні рахунки зазначених осіб кошти надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом шляхом штучного дроблення великого депозитного вкладу іншого клієнту банку - фізичної особи ОСОБА_13, що свідчить про технічний перерозподіл загальних пасивів банку шляхом зменшення великого вкладу третьої особи до розмірів граничної суми відшкодування з метою відшкодування через інших осіб усієї суми вкладу. Крім того, судами не ураховано, що в правилах банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ «Дельта Банк», які є публічними та обов'язковими для застосування, не міститься виключень в частині надання права на здійснення зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум від третіх осіб, а тому укладена між ОСОБА_1 та

ПАТ «Дельта Банк» додаткова угода до договору банківського вкладу про не урахування зазначених правил свідчить про надання банком переваг одному вкладнику перед іншими вкладниками банку, що в силу закону є нікчемним.

У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив (заперечення) на касаційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11, обгрунтований тим, що постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» було заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, а оскільки станом на 30 жовтня 2014 року договір банківського вкладу (депозиту) № 010-24500-090215 укладено не було, то зазначена постанова ніяким чином не впливає на законність оспорюваного договору. Крім того, додатковою угодою № 1 від 09 лютого 2015 року, укладеною між

ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», внесено зміни до пункту 1.8

статті 1 договору банківського вкладу (депозиту) № 010-24500-090215 від

09 лютого 2015 року в частині джерел зарахування вкладу на вкладний рахунок позивача, та погоджено не застосовувати до відносин сторін пункт 5.11 правил банківського обслуговування ПАТ «Дельта Банк» (далі правил). Зазначену додаткову угоду не визнано недійсною в передбаченому законом порядку, отже зміст пункту 1.8 статті 1 договору, в редакції додаткової угоди, має безумовну перевагу у застосуванні до відносин сторін перед правилами банківського обслуговування ПАТ «Дельта Банк». Крім того, жодної з перерахованих в частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочинів ніколи не існувало, оскільки договором банківського вкладу (депозиту) № 010-24500-090215 від 09 лютого 2015 року не передбачалось здійснення платежу чи передання іншого майна з метою надання ОСОБА_1 переваг, прямо не встановлених законодавством. Посилаючись на наведене, представник ОСОБА_1 просив касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

08 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня

2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушені норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір

№ 010-24500-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, на виконання якого позивачем внесено 200 000,00 гривень на строк до 08 серпня 2015 року, які були зараховані на відкритий банком вкладний рахунок № 26303112973788, з нарахуванням на вказану суму 13 процентів річних.

Цього ж дня, між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору

№ 010-24500-090215 від 09.02.2015 року, відповідно до якої сторони домовились пункт 1.8 статті 1 договору викласти в наступній редакції: «Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що пункт 5.11 правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений».

30 жовтня 2014 року постановою Національного банку України № 692/БТ

«Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», банк віднесено до категорії проблемних на строк до 180 днів, з метою стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового становища було запроваджено певну низку обмежень, в тому числі - заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, що призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

02 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України

№ 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» з 03 березня 2015 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

№ 71 від 08 квітня 2015 року та № 147 від 03 серпня 2015 року строк дії тимчасової адміністрації було запроваджено на шість місяців та продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

02 жовтня 2015 року постановою Національного банку України № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

№ 181 від 02 жовтня 2015 року).

Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ «Дельта Банк» від 15 вересня 2015 року затверджено результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

01 жовтня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило позивача про те, що договір банківського вкладу (депозиту) № 010-24500-090215 від 9 лютого 2015 року є нікчемним в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

07 липня 2016 року ПАТ «Ощадбанк» повідомило ОСОБА_1 про його включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, в частині відсотків, нарахованих на умовах договору на суму здійсненого позивачем вкладу -

2 043,54 грн. Проценти за договором банківського вкладу ОСОБА_1 отримав 01 липня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Внесення грошових коштів на рахунок вкладника іншою особою передбачено частиною першою статті 1062 ЦК України, а саме зазначено, що кошти на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Відповідно до частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

За змістом частини другої статті 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 633 ЦК України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників банку, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників.

Банк, як публічна установа, яка надає свої послуги невизначеному колу осіб, зобов'язаний здійснювати свою діяльність відповідно до вимог законодавства та на однакових (заздалегідь встановлених) для усіх правилах обслуговування. Відступлення від правил, встановлених внутрішніми документами банку, за відсутності для цього підстав, може за певних умов свідчити про непередбачені/необгрунтовані переваги для окремого клієнта.

Суди попередніх інстанції не звернули увагу на доводи ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» про те, що пунктом 5.11 правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням ради директорів ПАТ «Дельта Банк» 20 березня 2013 року (протокол №14) зі змінами та доповненнями затвердженими рішенням ради директорів

ПАТ «Дельта Банк» 14 січня 2015 року, які є обов'язковими для застосування, заборонено зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи. Зміни та доповнення до правил банківського обслуговування, в частині можливості зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи, не вносилися, а тому укладення між сторонами додаткової угоди №1 від 09 лютого 2015 року, якою було викладено пункт 1.8 статті 1 договору в іншій редакції, якою передбачалося зарахування вкладу на рахунок з вкладного (депозитного) рахунку іншої фізичної особи -резидента, та не застосування, виключно для цілей цього договору, пункту 5.11 правил, свідчить про надання банком переваг одному вкладнику перед іншими вкладниками банку, що в силу закону є нікчемним.

Згідно пункту 16 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України щодо регулювання таких правовідносинах.

Вищенаведений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15. Однак суди попередніх інстанцій зазначений правовий висновок Верховного Суду України не урахували.

Як убачається з матеріалів справи, договір банківського вкладу від 09 лютого 2015 року укладено у період дії постанови Національного банку України від

30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, зокрема, заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.

Відповідно до вимог частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з підстав, передбачених пунктом 7 (банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дійсним укладеного між ним та ПАТ «Дельта Банк» договору банківського вкладу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з відсутності підстав для визнання цього договору нікчемним, з посиланням на те, що договором у жодній мірі не передбачалося здійснення платежу чи передачі іншого майна з метою надання ОСОБА_1 переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку..

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було перевірено заперечень відповідача про те, що кошти на вкладний (депозитний рахунок) позивача за договором банківського вкладу від 09 лютого 2015 року, в порушення пункту 5.11 правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк», надійшли з рахунку іншого клієнта ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_13, внаслідок чого третя особа, як один із кредиторів ПАТ «Дельта Банк», отримала переваги в отриманні більшої, ніж гарантована законом сума вкладу у розмірі 200 000,00 грн., оскільки кошти, зараховані на депозитний рахунок ОСОБА_1, підлягають поверненню за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не в порядку черговості передбаченої статтею 52 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», що і було підставою визнання відповідачем зазначеного договору нікчемним.

Крім того, в матеріалах справи містяться виписки по особовим рахункам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які також уклали договори банківського вкладу (депозиту) з ПАТ «Дельта Банк» та зарахування грошових коштів на вкладні рахунки яких відбулось шляхом безготівкового перерахування коштів від ОСОБА_13, які залишилися поза увагою та оцінкою судів попередніх інстанцій.

Таким чином суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обгрунтованими, такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу дійсним та визнання права на відшкодування заборгованості за відповідним договором ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик