Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 753/17570/16-ц

провадження № 61-38708 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

відповідач - ОСОБА_4;

представник відповідача - ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі судді Панченка М. М. від 30 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариств «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачки на користь банку суму заборгованості за кредитним договором від 30 січня 2008 року у розмірі 41 838 доларів 08 центів США та пеню у розмірі 24 344 грн 62 грн.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Вовка Є. І. від 06 березня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 30 січня 2008 року у розмірі 41 838 доларів 08 центів США та пеню у розмірі 24 344 грн 62 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник - ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено згідно з умовами договору та вимогами закону.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року залишено без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - 21 лютого 2018 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2018 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у вищевказаній справі відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заявником вимоги ухвали апеляційного суду від 07 березня 2018 року про залишення його апеляційної скарги без руху не виконано, а саме ним викладені ті самі обставини пропуску строку апеляційного оскарження, які вже були визнані судом неповажними, а нових не наведено.

У касаційні скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 24 квітня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою залишив без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року. Зазначену заяву про перегляд заочного рішення суду було розглянуто без участі відповідачки та її представника і копію ухвали, постановленої за результатами розгляду цієї заяви, вони не отримували. Лише 19 лютого 2018 року представник відповідача, ознайомившись із матеріалами справи, дізнався про результати розгляду заяви про перегляд заочного рішення та про необхідність невідкладного оскарження цього рішення до суду апеляційної інстанції. Таким чином, відповідачка пропустила строк апеляційного оскарження у зв'язку з відсутністю відомостей про результати розгляду її заяви про перегляд заочного рішення та неповідомленням про судовий розгляд. Крім того, розгляд справи за пред'явленим у вересні 2015 році позовом ПАТ «УкрСиббанк» до відповідачки неодноразово відкладався з різних причин. ОСОБА_4 є пенсіонером з мінімальним розміром пенсії, яка не дозволяє їй щоразу їздити з Хмельницької області у м. Київ задля інформації про наступну дату та час розгляду справи. При цьому відповідачкою та її представником вживалися належні заходи для відслідковування руху справи, шляхом подання клопотань, заяв про ознайомлення із матеріалами справи, а іншого способу вона не має. Апеляційний суд зазначені поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження не врахував, відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, чим позбавив ОСОБА_4 доступу до правосуддя.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог процесуального закону належним чином не перевірив доводи ОСОБА_4 про те, що у судовому засіданні під час розгляду її заяви про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року вона участі не приймала, належним чином повідомлена про дату судового засідання не була, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року про залишення без задоволення її заяви про перегляд заочного рішення вона не отримувала, а тому була позбавлена можливості звернутися до апеляційного суду із апеляційною скаргою на заочне рішення до вирішення питання про його перегляд чи скасування.

При цьому зазначала, що приймала всі заходи для отримання інформації про судове засідання, про судовий розгляд.

Отже, ОСОБА_4 було пропущено строк апеляційного оскарження у зв'язку з відсутністю відомостей про результати розгляду її заяви про перегляд заочного рішення, так як у справі відсутні дані про тримання нею копії ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року. Відповідачкою та її представником вживалися належні заходи для відслідковування руху справи, шляхом подання клопотань, заяв про ознайомлення із матеріалами справи.

Апеляційний суд зазначені поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження не врахував та відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, чим позбавив ОСОБА_4 доступу до правосуддя.

При цьому апеляційний суд не врахував таке.

Згідно зі статтею 129 Конституції України в редакції Закону від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України та закріплених у статті 17 цього Кодексу.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року).

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення і формальне обмеження у праві на апеляційне оскарження завдає шкоди суті праву на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у справі «Воловік проти України» (рішення від 6 грудня 2007 року) нагадує, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В. Черняк