Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №761/820/20

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

місто Київ

справа № 761/820/20

провадження № 61-10304св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Агропросперіс Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі судді Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Агропросперіс Банк" (далі - АТ "Агропросперіс Банк", банк) про визнання неправомірною бездіяльності банку щодо ненадання письмової відповіді про результати розгляду скарги ОСОБА_1 від 12 липня 2018 року № 2018-606; зобов'язання відповідача письмово повідомити, коли і яким працівникам банку позивач заборонив видавати кошти з відкритих рахунків третім особам, на користь яких ці рахунки були відкриті ОСОБА_1.

Позивач обґрунтовував вимоги позову тим, що 15 червня 2018 року він звернувся до банку із письмовою заявою, в якій просив укласти з ним договір банківського вкладу на ім'я брата ОСОБА_2. Проте 20 червня 2018 року відповідач надіслав ОСОБА_1 листа, у якому стверджував, що позивач на словах заборонив працівникам банку видавати кошти з відкритих депозитних рахунків особам (довірителям), на користь яких ці депозитні рахунки були відкрито. У відповідь 12 липня 2018 року ОСОБА_1 подав до банку скаргу, у якій просив письмово його повідомити, коли і яким працівникам банку він заборонив видавати кошти з відкритих депозитних рахунків особам, на користь яких ці депозитні рахунки були відкриті.

Оскільки відповідь на скаргу позивач не отримав, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав несплати судового збору.

ОСОБА_1 31 січня 2020 року подав до суду першої інстанції клопотання, у якому просив відкрити провадження у справі, зазначив, що є звільненим від сплати судового збору відповідно до статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки звернення до суду з позовом зумовлене порушенням банком права позивача на одержання фінансових послуг.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

На виконання ухвали апеляційного суду ОСОБА_1 подав заяву, у якій просив відкрити апеляційне провадження та обґрунтував своє право на звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року визнано неподаною та повернуто з підстав несплати заявником судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом апеляційної інстанції в ухвалі від 28 квітня 2020 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху та надання строку на усунення недоліків роз'яснено, що у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг, оскільки предметом позову у справі є протиправна бездіяльність відповідача, яка, на думку позивача, полягає у незабезпеченні відповідачем здійснення контролю за дотриманням законодавства про звернення громадян, а саме ненадання йому письмової відповіді про результати розгляду його скарги. Таким чином, позивач мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 15 липня 2020 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що апеляційним судом неправильно застосовано правила статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ "Агропросперіс Банк" у відзиві просить залишити без змін ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Також банк просить застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у зв'язку із зловживанням ним процесуальними правами.

Відповідач вважає, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України "Про захист прав споживачів". Також зазначає, що заявник систематично протягом 2018-2019 років зловживає своїми процесуальними правами та звертається від власного імені та від імені родичів із безпідставними позовами до банку, ухиляючись від сплати судового збору. Вважає справу малозначною та такою, що не підлягає перегляду у касаційному порядку.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Залишаючи апеляційну скаргу без руху та в подальшому повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з ненаданням АТ "Агропросперіс Банк" відповіді в порядку Закону України "Про звернення громадян" та такі правовідносини регулюються Закону України "Про звернення громадян", а не Законом України "Про захист прав споживачів", а тому позивач не звільнений від сплати судового збору.

Визначаючи, чи є спірні правовідносини такими, що пов'язані із захистом прав споживачів, чи виникли у зв'язку з невиконанням банком положень Закону України "Про звернення громадян", Верховний Суд врахував таке.

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив:

- визнати неправомірною бездіяльність банку щодо ненадання письмової відповіді про результати розгляду скарги його, ОСОБА_1, від 12 липня 2018 року № 2018-606;

- зобов'язати відповідача письмово повідомити, коли і яким працівникам банку позивач заборонив видавати кошти з відкритих рахунків третім особам, на користь яких ці рахунки були відкриті ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що, на його переконання, банком порушено право заявника на отримання фінансових послуг, а тому він є звільненим від сплати судового збору відповідно до правил статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Верховний Суд врахував, що відповідно до фактичних обставин позову, якими обґрунтовує ОСОБА_1 пред'явлені позовні вимоги, позивач звернувся до банку з приводу укладення договору банківського вкладу на користь третьої особи, проте отримав відмову, що стало наслідком звернення до банку із відповідною скаргою в порядку Закону України "Про звернення громадян" з метою отримання інформації про наведені АТ "Агропросперіс Банк" підстави для відмови у наданні заявнику фінансових послуг. Враховуючи, що банк не повідомив ОСОБА_1 про результати перевірки скарги, заявник звернувся до суду з позовом.

Щодо поширення дії Закону України "Про звернення громадян" на спірні правовідносини

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про звернення громадян" лише в частині його висновків - стосовно однієї частини позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про звернення громадян" Закону України "Про звернення громадян" регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За частинами 1 та 4 статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (стаття 4 Закону України "Про звернення громадян").

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Аналіз змісту вимог та фактичних підстав позову, а також наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що вимоги позову ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності банку щодо ненадання письмової відповіді про результати розгляду скарги ОСОБА_1 від 12 липня 2018 року № 2018-606 ґрунтуються на вимогах Закону України "Про звернення громадян", спірні правовідносини в цій частині регулюються саме Закону України "Про звернення громадян" України, а тому апеляційний суд дійшов правильних висновків про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги в частині вимог про визнання неправомірною бездіяльності банку щодо ненадання відповіді на скаргу заявника.

Щодо поширення дії Закону України "Про захист прав споживачів" на спірні правовідносини

Одночасно Верховний Суд дійшов висновків, що позовні вимоги про зобов'язання банку письмово надати інформацію ОСОБА_1 регулюються, у тому числі і нормами Закону України "Про захист прав споживачів".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наполягав на тому, що банк не мав права відмовити йому в укладенні договору та протиправно відмовився надавати пояснення причин відмови в укладенні такого договору, а тому просив зобов'язати відповідача письмово повідомити ОСОБА_1, коли і яким працівникам банку він забороняв видавати кошти з відкритих депозитних рахунків третім особам, на користь яких ці рахунки були ним відкриті.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (статті 1058 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 статті 1058 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною 1 статті 1063 ЦК України фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад.

Відповідно, сторони перебували у переддоговірних відносинах - цивільних відносинах за своїм змістом.

Як зазначено, договір банківського вкладу є публічним договором, а тому банк має право відмовити в укладенні договору виключно з підстав, передбачених законом.

Частинами 4 та 5 статті 633 ЦК України передбачено, що підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина 2 статті 627 ЦК України).

Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно із пунктом 17 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про захист прав споживачів" особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Виходячи з підстав пред'явленого позову, відносини між сторонами регулюються не тільки Законом України "Про захист прав споживачів", а й передусім ЦК України.

Наведене надає позивачу право не сплачувати судовий збір під час звернення до суду з таким позовом, а також під час подання апеляційних та касаційних скарг у справах про захист прав споживачів відповідно до правил статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік категорій позивачів, що звільняються від сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз статті 5 Закону України "Про судовий збір" і статті 22 Закону України

"Про захист прав споживачів" дає правові підстави дійти висновку, що відсутність такої категорії, як споживачі у цьому переліку не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист їхніх прав.

Зазначена норма права не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від сплати з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" слова "державного мита" замінені словами "судового збору ". Отже, при ухваленні Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" під час визначення пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від усталеної практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц сформулювала правовий висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так й на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів", стаття 1 ЦПК України 2004 року, стаття 2 ЦПК України).

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно дійшов висновків, що ОСОБА_1, який звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав, у тому числі як споживач, зобов'язаний сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки позов подано з підстав, передбачених Законом України "Про звернення громадян", а не Закону України "Про захист прав споживачів", а тому передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її заявнику.

Враховуючи, що несплата судового збору була єдиною підставою для повернення апеляційної скарги, відносини між сторонами в цій частині вимог є споживчими, інші перешкоди для розгляду апеляційної скарги не з'ясовувалися, оскаржувана ухвала апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Щодо заяви про уточнення вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 16 вересня 2020 року звернувся до Верховного Суду із заявою про уточнення вимог касаційної скарги, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, постановити судове рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В оцінці вимог цієї заяви Верховний Суд врахував, що за правилами пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Верховний Суд врахував, що ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року, визнано неподаною та повернуто з підстав несплати заявником судового збору за подання апеляційної скарги.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене, касаційна скарга в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року не може бути прийнята до провадження, оскільки ухвала суду першої інстанції не переглядалася по суті в суді в апеляційному порядку, а отже, оскаржуване судове рішення не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України.

Додатково Верховний Суд врахував, що заява про уточнення вимог касаційної скарги подана з пропуском строку, визначеного у частині 1 статті 398 ЦПК України, відповідно до якої особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Щодо зловживання заявником процесуальними правами

Звертаючись із відзивом на касаційну скаргу, банк просив застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у зв'язку із зловживанням ним процесуальними правами, зокрема, відповідач вважає, що заявник систематично протягом 2018-2019 років зловживає своїми процесуальними правами та звертається від власного імені та від імені родичів із безпідставними позовами до банку, ухиляючись від сплати судового збору.

Верховний Суд врахував, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Оскільки банком не доведено, що ОСОБА_1 зловживав процесуальними правами, звертаючись до суду з позовами до відповідача як від свого імені так і від імені інших осіб, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до заявника заходів процесуального примусу у зв'язку із зловживанням процесуальними правами.

Щодо перегляду малозначної справи у касаційному порядку

Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, банк зазначив, що справа, яка переглядається, є малозначною, а тому ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд погоджується, що справа, яка переглядається, є малозначною відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що було підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що встановлено порушення прав позивача на доступ до правосуддя у певній категорії справ у ситуації, коли судами дано помилкову правову кваліфікацію природі правових відносин, що виникли між учасниками спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 у зв'язку з несплатою судового збору, враховуючи, що заявник звернувся до суду за захистом порушених прав, у тому числі і як споживач фінансових послуг. Ухвала апеляційного суду за таких обставин підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко