Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.05.2019 року у справі №382/1728/18

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 382/1728/18

провадження № 61-9514св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба в справах дітей та сім'ї Яготинської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада 2018 року у складі судді Литвин Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Служба в справах дітей та сім'ї Яготинської районної державної адміністрації (далі - Служба в справах дітей та сім'ї Яготинської РДА), про визначення місця проживання дітей, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на утримання дітей, повернення безпідставно набутих коштів.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що вони з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2008 року, який рішенням Яготинського районного суду Київської області від 21 березня 2013 року розірвано. У шлюбі у них народилися дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з відповідачкою та її новим чоловіком за місцем її проживання.

Він постійно брав участь у вихованні дітей та матеріально їх забезпечував, на виконання судового наказу Яготинського районного суду Київської області

від 12 квітня 2018 року щомісячно сплачував на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей, у розмірі 1/3 частини його доходу.

На час винесення судового наказу дочка ОСОБА_5 проживала у бабусі й дідуся (батьків відповідачки) у селі Лизогубова Слобода Згурівського району Київської області, а син ОСОБА_6 - разом із матір'ю та її новим чоловіком за місцем її проживання у селі Сотниківка Яготинського району Київської області. У квітні 2018 року син повідомив йому, що мати зловживає спиртним напоями, знущається з нього, наносить тілесні ушкодження. У розмові з відповідачкою, він просив не ображати сина та не знущатися над ним, однак, 27 квітня

2018 року відповідачка знову нанесла їх сину ОСОБА_6 тілесні ушкодження, у зв'язку з чим він звернутися до Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Яготинське відділення поліції). 01 травня 2018 року він знову звернувся до Яготинського відділення поліції із заявою про вжиття заходів реагування на поведінку ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, а

17 травня 2018 року забрав сина проживати до себе.

21 травня 2018 року він звертався із заявою до Сотниківської сільської ради Яготинського району Київської області (далі - Сотниківська сільська рада) про позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вона веде аморальний спосіб життя та знущається з сина. Того ж дня, він звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Яготинської РДА із заявою про визначення місця проживання дітей разом з ним, оскільки на той час і донька (з 25 травня

2018 року) і син вже проживали разом з ним. 07 червня 2018 року комісією з питань захисту прав дитини при Яготинській РДА рекомендовано тимчасово на період літніх канікул визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у сім'ї батька, по АДРЕСА_1;

ОСОБА_2 рекомендовано належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, більше уваги приділяти дітям, усунути причини, що сприяють невиконанню матір'ю батьківських обов'язків.

Після визначення місця проживання дітей разом з ним тимчасово, на період літніх канікул, відповідачка жодного разу не відвідувала дітей і не надавала матеріальної допомоги на їх утримання. На виконання судового наказу Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року він продовжував сплачувати аліменти, всього з червня 2018 року і по дату звернення із зазначеним позовом до суду ОСОБА_2 отримала аліменти у розмірі 3 137,49 грн, які не були використані нею на утримання дітей, а тому зазначені грошові кошти підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь, як такі, що використані не за призначенням.

Діти проживають разом з ним та його дружиною -

ОСОБА_8 по АДРЕСА_1, з 01 вересня 2018 року діти почали навчатися в Яготинському навчально-виховному комплексі "Спеціалізована школа-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3" Яготинської районної ради Київської області.

Посилаючись на наведене, позивач просив визначити місце проживання дітей - дочки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 разом із ним за адресою його місця проживання; припинити стягнення з нього аліментів на підставі судового наказу Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року на користь ОСОБА_2 на утримання дітей; стягнути з відповідачки аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від всіх видів її доходів, але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3 137,49 грн, отримані нею як аліменти на утримання дітей, які були використані не за призначенням

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Припинено стягнення аліментів на підставі судового наказу Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від всіх видів її доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 вересня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 137,49 грн, сплачені як аліментні платежі на утримання дітей.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК Україниних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Зважаючи на подану ОСОБА_2 заяву про визнання позову ОСОБА_1, із зазначенням того, що їй є зрозумілими наслідки визнання позову, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує права, свободи й інтереси інших осіб, а тому наявні підстави для прийняття заяви ОСОБА_2, та задоволення позову

ОСОБА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада 2018 року в частині визначення розміру стягнутих аліментів на утримання дітей скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/10 частини від всіх видів її доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/10 частини від всіх видів її доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, обгрунтовано прийняв заяву ОСОБА_2 про визнання позову, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком, припинення стягнення з нього аліментів на утримання дітей, та стягнення аліментів на утримання дітей з ОСОБА_2.Разом з тим, визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідачки на утримання доньки ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2, суд першої інстанції не урахував, що на утриманні у ОСОБА_2, окрім спільних з позивачем двох дітей, знаходяться ще троє її дітей від інших шлюбів: дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_4, та син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про зменшення визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, що підлягають стягненню на дітей до 1/10 частини від всіх видів її доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку утримання дітей.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив із того, що вона визнала позов і таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи, інтереси інших осіб. Саме по собі визнання позову не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки, суд, вирішуючи спір по суті повинен дослідити матеріали справи, надати належну оцінку, наявним у матеріалах справи доказам, та ухвалити судове рішення з дотриманням вимог законності і обгрунтованості, а не виходити виключно із факту визнання позову відповідачем. Суди не урахували обставини, які входять до предмету доказування, інтереси інших дітей, які знаходяться на її утриманні, а при визначення розміру аліментів поза належною оцінкою судів попередніх інстанцій залишився факт відсутності у неї офіційного працевлаштування та постійного доходу, а також, встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та покладення обов'язку по утриманню дитини на обох батьків, що свідчить про необгрунтованість висновків судів про наявність підстав для задоволення позову.

Визнаючи позов у суді першої інстанції, вона не усвідомлювала наслідків його визнання, оскільки їй не були роз'яснені її процесуальні права, із змістом позовної заяви вона не була ознайомлена, а лише отримала додатки до позовної заяви, у судових засіданнях присутня не була і не мала можливості отримати професійну правничу допомогу.

Задовольняючи вимогу про стягнення отриманих нею аліментів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не встановив дійсного характеру спірних правовідносин та не визначився із нормами матеріального права, що їх регулюють, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з неї грошових коштів, як безпідставно набутих аліментів на утримання дітей, які вона начебто використала не за призначенням.

Крім того, суди не надали належної оцінки її доводам про те, що позивач забрав у неї їх спільних дітей насильно з приводу чого вона зверталася до суду, однак ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року, її позовну заяву про відібрання дітей визнано неподаною та їй повернуто.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 сенрпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

20 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Яготинського районного суду Київської області

від 21 березня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народилась дочка ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_6.

Судовим наказом Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнуто щомісячно аліменти у розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за адресою: АДРЕСА_2, станом на травень

2018 року за зазначеною адресою проживає ОСОБА_2 разом зі своїм другим чоловіком - ОСОБА_12, неповнолітніми дітьми (позивача та відповідача): ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а також її дітьми від інших шлюбів: ОСОБА_15,2002 року народження, ОСОБА_16,

2003 року народження, та ОСОБА_17,2014 року народження.

З листа, наданого Службою у справах дітей та сім'ї Яготинської РДА

від 15 червня 2018 року № 281, убачається, що комісією з питань захисту прав дитини рекомендовано тимчасово, на період літніх канікул, визначити місце проживання дітей ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, у сім'ї батька, за місцем його проживання по АДРЕСА_1; ОСОБА_2 вказано на належне виконання своїх батьківських обов'язків, більше уваги приділяти дітям, усунути причини, що сприяють невиконанню матір'ю батьківських обов'язків; повторно винести на розгляд комісії з питань захисту прав дитини при Яготинській РДА у вересні 2018 року питання про визначення порядку участі батьків у вихованні дітей та місця проживання дітей.

Відповідно до довідок Яготинського навчально-виховного комплексу "Спеціалізована школа - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3" Яготинської районної ради Київської області від 10 вересня 2018 року № 174,175, ОСОБА_13 навчається у 5-В класі, а ОСОБА_4 навчається у 1-Д класі зазначеного навчального закладу.

Актом обстеження, складеним депутатом Яготинської міської ради сьомого скликання Рубанчук Т. І. від 21 вересня 2018 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані та постійно проживають: ОСОБА_8 (дружина позивача), ОСОБА_18,

ОСОБА_4, а також проживають: ОСОБА_1 (позивач),

ОСОБА_4 (постійно проживає з 17 травня 2018 року) та ОСОБА_4 (постійно проживає з 25 травня 2018 року).

ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів та сільського голови Сотниківської сільської ради із заявами про зловживання спиртними напоями ОСОБА_2 та нанесення нею тілесних ушкоджень їх сину ОСОБА_6. Щодо останньої такої події, що мала місце 27 квітня 2018 року, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської РДА у письмових заявах

від 20 лютого 2019 року вих. № 106 та від 12 березня 2019 року вих. № 148 зазначила, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Яготинській РДА, яке відбулося 18 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 не заперечувала про визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком, що свідчить про те, що мати (ОСОБА_2) та батько (ОСОБА_1) дійшли згоди щодо визначення місця проживання малолітніх дітей. ОСОБА_2 особисто (крім випадків коли була запрошена на засідання комісії) не зверталася до Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської РДА чи районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо вирішення спору про участі того з батьків, хто проживає окремо від дітей, у їх вихованні, визначення місця проживання дітей чи усунення перешкод у спілкуванні з дітьми. Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської РДА підтримує рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада 2018 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 рокузобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", рішення від 11 липня 2017 року у справі

"М. С. проти України").

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 161 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 4 , 5 статті 19 СК України).

Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи (~law26~

від 12 вересня 2009 року № 2).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, правильно виходив з того, що визнання позову відповідачем у зазначеній категорії спорів не може слугувати безумовною підставою для його задоволення, а тому при вирішенні таких спорів судам доцільно керуватися виключно інтересами дитини. Усуваючи недоліки неповноти розгляду справи судом першої інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що складаючи заяву про визнання позову вона не усвідомлювала правових наслідків його визнання, апеляційний суд повно дослідив обставини справи та надав оцінку наявним у справі доказам.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині щодо визначення місця проживання дітей разом з батьком, апеляційний суд урахував, добросовісне виконання ним батьківських обов'язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, тобто у першу чергу ураховував інтереси дітей, а також відсутність з боку батька перешкод у спілкуванні матері з дітьми. Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції (з урахування мотивів викладених апеляційним судом) про визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо визначення місця дітейзводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів, припинення стягнення аліментів

За змістом частини 1 статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аліменти сплачуються тому з батьків з ким проживають діти.

Згідно зі змісту частин 1 , 2 та 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив виключно з визнаннями ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з неї аліментів на утримання дітей:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від всіх видів її доходів, але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.

Частинами 1 та 2 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання їх спільних дітей, що проживають разом з ним, апеляційний суд, обгрунтовано зазначив, що суд першої інстанції не урахував, що на утриманні ОСОБА_2, крім їх спільних з позивачем дітей, перебувають ще троє її дітей від інших шлюбів: дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_4, та син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, а тому дійшов правильного висновку про необхідність зменшення визначеного судом розміру аліментів до 1/10 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно на утримання кожної дитини.

Установивши, що діти проживають разом з батьком та перебувають на його утриманні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до положень статті 180 СК України, статті 273 ЦПК України, обгрунтовано виходив з того, що внаслідок зміни зазначених обставин, стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їх неповнолітніх дітей, що здійснюється на виконання судового наказу Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року, необхідно припинити.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про повернення безпідставно одержаних коштів

Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений висновок викладений Верховним Судом України у постанові

від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.

Зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 3 137,49 грн були набуті

ОСОБА_2, у період з червня по вересень 2018 року, як аліменти на утримання дітей на виконання судового наказу Яготинського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року, тобто не безпідставно та за відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття їх ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення їх з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, як безпідставно набутих.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що унаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанції неправильно вирішили вимоги про повернення позивачеві аліментів у розмірі 3 137,49 грн, як безпідставно набутих відповідачкою у період з червня 2018 року по вересень 2018 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування у зазначеній частині рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі

3 137,49 грн.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 листопада

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних коштів скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів відмовити.

В іншій частині рішення Яготинського районного суду Київської області

від 01 листопада 2018 року, в незміненій після його апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко