Історія справи

Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 335/13670/17

провадження № 61-22785св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Рибалко Н. І. від 09 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Воробйової І. А. від 06 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт недійсності на час реєстрації права власності заявника на нерухомість (квартиру) АДРЕСА_1, зазначивши, що визнаний судом факт недійсності реєстрації підлягає реєстрації в органах юстиції, який має визначити Міністерство юстиції України.

На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_4 зазначав, що 28 листопада 1998 року Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано його право власності на квартиру АДРЕСА_1. Заявник зазначав, що у листопаді 2013 року на поданий до бюро технічної інвентаризації запит отримав відповідь про відсутність реєстрації за ним права власності на квартиру. Також ОСОБА_4 вказував на отримання аналогічної відповіді від Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Посилаючись на ознаки факту зникнення реєстрації права заявника на квартиру, здійснену в 1998 році, а також з метою відновлення права власності на нерухомість, ОСОБА_4 просив задовольнити подану заяву.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2017 року у відкритті провадження відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що вимоги заявника не є такими, які розглядаються в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2017 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення недійсності реєстрації права власності необхідно заявнику для усунення подвійної реєстрації; постановлена судом першої інстанції ухвала спрямована на примушування ОСОБА_4 примусового звернення до державного реєстратора; оскаржувана ухвала місцевого суду, після її перегляду в апеляційному порядку, є незаконною з огляду на відмову у здійсненні судового захисту його права власності на нерухомість.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 травня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 234, 235 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У разі наявності спору про право, наявність або відсутності факту, що має юридичне значення встановлюється судом в порядку позовного провадження при вирішенні спору про право.

У пункті першому Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що має юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував наявність спору відносно визнання недійсної державної реєстрації права заявника на нерухоме майно, а також виходив із того, що подана ОСОБА_4 заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки заявник пов'язував недійсність державної реєстрації для відновлення права власності на квартиру.

Доводи зазначені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанції по суті вирішення спору, тому вони зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило