Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №263/1265/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 263/1265/18

провадження № 61-9939св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Кочегарової Л. М., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог, заперечень на вимоги і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради (далі - Департамент по роботі з активами), про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив: встановити факт, що він під час перебування зареєстрованим (прописаним) за адресою: квартира АДРЕСА_1, у період з 1992 року по 2010 рік не використав право на безкоштовну приватизацію житла - вказаної квартири. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що в жовтні 2017 року він звернувся до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (далі - Департамент міського майна), який змінив назву на Департамент по роботі з активами, із заявою про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_2, однак отримав відмову, мотивовану тим, що додана ним до заяви довідка (про невикористання права на приватизацію державного житлового фонду за період його реєстрації в місті Макіївці) не може бути взята до уваги, оскільки видана Комунальним підприємством "Комунальник-15", розташованим на території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Через окупацію міста Макіївки він позбавлений можливості зібрати необхідні документи, а тому звернувся до суду з цією заявою.

Заперечуючи проти заявлених вимог, представник заінтересованої особи вказав, що через ненадання доказів невикористання житлових чеків заявнику було правомірно відмовлено у приватизації квартири. В даному випадку існує спір про право, а тому це питання підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2018 року заяву задоволено. Встановлено факт невикористання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за час реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1, у період з 1992 року по 15 липня 2010 року права на безоплатну приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що через припинення виконання своїх повноважень органами державної влади України в місті Макіївці Донецької області заявник позбавлений можливості отримати документ, що посвідчує факт невикористання ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, у зв'язку з чим заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають задоволенню. В цій справі відсутній спір про право, що встановлено постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2018 року.

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу Департаменту по роботі з активами задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2018 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду. Роз'яснено заявнику, що він має право подати до суду позов на загальних підставах. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту по роботі з активами судовий збір у розмірі 528,60 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту. Постанова Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2018 року, на яку послався місцевий суд, не містить категоричних висновків про відсутність спору про право в цій справі. У своїй заяві ОСОБА_1 вказував на те, що встановлення факту невикористання ним права на безоплатну приватизацію житла необхідне йому для подальшого отримання у приватну власність квартири АДРЕСА_2, тобто між заявником та Департаментом по роботі з активами існує спір про право, а тому це питання підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції позбавив його права на безоплатну приватизацію житла, обґрунтувавши це існуванням спору про право, який у цій справі насправді відсутній. Через окупацію міста Макіївки, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, він навіть теоретично не має можливості зібрати необхідні документи, які підлягають поданню до Департаменту по роботі з активами. Апеляційний суд не мав права стягувати з нього на користь заінтересованої особи судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 21 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Крім того, за змістом частини 7 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в окремому провадженні судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Маріуполя.

31 липня 2019 року справа № 263/1265/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що з 23 листопада 1978 року по 15 липня 2010 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 червня 2016 року № 125 "Про надання службової житлової площі" ОСОБА_1 було надано службове жиле приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

На підставі рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 27 лютого 2017 року № 25 "Про виключення житлової площі з числа службової житлово-комунальних підприємств" ОСОБА_1 було видано ордер № 007423 на вказану квартиру.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту міського майна як органу, що реалізує державну політику у сфері приватизації, із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2, однак отримав відмову, мотивовану тим, що додана ним до заяви довідка (про невикористання права на приватизацію державного житлового фонду за період його реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1) видана Комунальним підприємством "Комунальник-15" міста Макіївки, яке створене не у передбаченому законодавством України порядку та на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень. У зв'язку з цим заявнику рекомендовано звернутися до суду з позовом про встановлення факту невикористання права на безоплатну приватизацію житла за час проживання в місті Макіївці.

Відповіддю Фонду державного майна України від 05 січня 2018 року № 10-22-349, наданою на запит представника заявника, підтверджується, що інформація щодо здійснення ОСОБА_1 приватизації квартири АДРЕСА_1 відсутня.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 листопада 2017 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2003 року.

Судами також встановлено, що ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 лютого 2018 року було відмовлено заявнику у відкритті провадження в цій справі та роз'яснено, що він має право звернутися до суду з вимогами в порядку позовного провадження.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2018 року ухвалу судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 лютого 2018 року було скасовано, справу повернуто для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого суду про існування в цій справі спору про право є передчасними.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 293, частини 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо їх встановлення не пов'язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Виходячи з наведеного, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження у справі, так і у процесі розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частиною 4 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію частиною 4 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно з пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, що бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

У справі, яка переглядається, встановлення факту невикористання права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду необхідне ОСОБА_1 для подальшого набуття у власність займаної ним квартири в порядку безоплатної приватизації. При цьому зазначений факт не визнається Департаментом по роботі з активами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Таким чином, виявивши під час розгляду справи спір про право, який виник між сторонами з приводу права заявника на приватизацію займаного ним житла, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд позбавив його права на безоплатну приватизацію квартири, є неспроможним, оскільки заявнику було роз'яснено його право подати до суду позов на загальних підставах.

Доводи касаційної скарги про те, що заінтересованою особою не надано жодного доказу, який би свідчив про об'єктивне існування спору, не заслуговують на увагу, так як встановлення факту невикористання права на безоплатну приватизацію житла пов'язується з наступним вирішенням питання про отримання заявником у власність квартири в порядку безоплатної приватизації, а тому обставини щодо невикористання житлових чеків підлягають доказуванню під час розгляду справи в порядку позовного провадження та можуть бути встановлені на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням принципу змагальності.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення в означеній вище частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Поряд з цим, задовольняючи частково апеляційну скаргу Департаменту по роботі з активами та залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції на підставі статей 141, 382 ЦПК України вважав за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Департаменту по роботі з активами судового збору в розмірі 528,60 грн. .

Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Однак, керуючись положеннями наведених норм процесуального права, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за змістом частини 1 статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи у справах позовного провадження.

У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина 3 статті 42 ЦПК України).

Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, так як у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються.

Однак, вирішуючи питання про відшкодування заінтересованій особі судових витрат, апеляційний суд не звернув уваги на зазначене, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про можливість стягнення такого відшкодування у справі, яка розглянута за правилами окремого провадження.

Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь Департаменту по роботі з активами ~money2~ судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки за змістом частини 7 статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 03 квітня 2019 рокув частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради 528,60 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, скасувати.

В решті постанову Донецького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов