Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.08.2020 року у справі №504/2591/18

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 504/2591/18

провадження № 61-10911св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Крижанівська сільська рада Лиманського району Одеської області,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Одеській області в особі реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області,

особа, що звернулася із апеляційною скаргою - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Одеській області в особі реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, про визнання права власності на земельну ділянку.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Одеській області в особі реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, в порядку статті 1282 ЦК України, в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5122783200:02:001:0339; визнати за ОСОБА_1 право власності на предмет застави у вигляді автомобіля Lexus LX 470,2007 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1; зобов'язати реєстраційну службу зареєструвати право власності на земельну ділянку.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року за заявою ОСОБА_1 в порядку статті 1277 ЦК України спадщина, що залишилась після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнана відумерлою.

На момент смерті ОСОБА_3 належала земельна ділянка, площею 0,061 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка перейшла у власність Крижанівської селищної ради Лиманського району Одеської області, однак на задоволення вимог кредитора, а саме ОСОБА_1 кошти у селищній раді відсутні.

Відповідно до заочного рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2015 року у справі № 523/8010/15-ц борг ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 є значно більшим ніж 176 241 грн, що є вартістю земельної ділянки, площею 0,061 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач також зазначав, що законодавцем передбачена процедура передачі майна стягувачу від боржника. Проте, в разі дотримання вказаної процедури буде порушено норму статті 1282 ЦК України, а саме спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, у зв'язку з тим, що в разі нереалізації майна на прилюдних торгах його вартість буду зменшена.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Доброва П. В. позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Накладено стягнення на майно, а саме земельну ділянку, площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5122783200:02:001:0339.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Lexus LX 470,2007 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1.

В решті вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнана 11 грудня 2017 року по заяві ОСОБА_1 в порядку статті 1277 ЦК України відумерлою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки правонаступників померлої ОСОБА_3 - її доньки ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4, яких не було залучено до участі у справі як відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Комінтернівського районного суду Одеської області.

03 серпня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій не повно з'ясував обставини справи та дослідив докази. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_2 було відомо про наявність боргу матері.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 2-799/09.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 28 квітня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір та договір застави транспортного засобу № 11150092000, на підставі якого вона отримала кредитні кошти, зобов'язання щодо повернення кредиту було забезпечено заставою транспортного засобу, а саме автомобілем Lexus LX 470,2007 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

25 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_5, спадкоємця ОСОБА_3, про визнання права власності та стягнення боргу (справа № 523/8010/15-ц).

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Lexus LX 470,2007 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2018 року заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2015 року було скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності та стягнення боргу відмовлено у повному обсязі з підстав того, що ОСОБА_5 є неналежним відповідачем та не є правонаступником померлої ОСОБА_3, оскільки спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла її дочка ОСОБА_2, тобто районний суд вирішив права та обов'язки правонаступників померлої ОСОБА_3 - її дочки ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4, яких не було залучено до участі у справі.

ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з заявою про визнання спадщини відумерлою, зазначивши, що померла ОСОБА_3 була його боржником, а оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями оформлена не була, просив визнати спадщину у вигляді земельної ділянки площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, відумерлою.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року заява ОСОБА_1 задоволена та спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнана відумерлою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою відмовлено.

Вказаною постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року встановлено, що із довідки щодо надання відомостей стосовно спадкоємців по спадковій справі, виданої державним нотаріусом Суворовської державної нотаріальної контори у місті Одеса вбачається, що спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є ОСОБА_4, яка звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

22 квітня 2019 року до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, з посиланням на те, що суд першої інстанції вирішив її права як спадкоємця, проте вона не була залучена до справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених частин 1 , 2 статті 352 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені частин 1 , 2 статті 352 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 3 статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Частиною 3 статті 354 ЦПК України.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у справах "Науменко проти України" від 09 листопада 2004 року, "Полтораченко проти України" від 18 січня 2005 року та "Тімотієвич проти України" від 08 листопада 2005 року.

Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем померлої матері ОСОБА_3, після її смерті вона прийняла спадщину та не брала участі у справі, проте вважаючи, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року порушені її права, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 22 травня 2019 року правомірно визнав поважними та обґрунтованими причини пропуску строку на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження.

Наведений заявником як підставу для касаційного оскарження постанови апеляційного суду правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 2-799/09, не підлягає врахуванню судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи, оскільки зроблений за інших фактичних обставин справи, зокрема, у зазначеній постанові йдеться про добросовісну реалізацію учасником справи, який брав участь у розгляді справи, своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків. Втім, у справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою звернулася особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд зазначає, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ухвалення законного і справедливого судового рішення передбачає правильне визначення сторін у справі.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 149/2470/18 (провадження № 61-9904св19).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області в порядку статті 1282 ЦК України, в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер undefined; визнати за ОСОБА_1 право власності на предмет застави у вигляді автомобіля Lexus LX 470,2007 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1; зобов'язати реєстраційну службу зареєструвати право власності на земельну ділянку.

Судом установлено, що правонаступником померлої ОСОБА_3 є її дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_4.

Отже позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко