Історія справи

Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 337/201/17

провадження № 61-30543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Бондаренко І. В., від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В., від 17 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що внаслідок участі під час несення військової служби у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) він отримав хронічні захворювання та йому встановлено другу групу інвалідності зі стійкою втратою працездатності ступенем 80%.

Вказував, що постійно потребує лікування, його здоров`я з кожним роком погіршується, він страждає на безсоння, не може самостійно пересуватись на велику відстань, не може належним чином забезпечувати свою родину, внаслідок чого порушено його нормальні життєві зв`язки та він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначав, що у зв`язку з неможливістю відновити стан здоров`я, який пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, йому завдана моральна шкода, обов`язок з відшкодування якої необхідно покласти на Міністерство оборони України.

За таких обставин просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності його вимог належними та допустимими доказами.

Також суд першої інстанції зазначив, що порядок відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1167 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно встановив характер правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя

від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області

від 17 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки інвалідність другої групи йому встановлено внаслідок захворювань, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби, тому він має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначав, що суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 2-86гс14, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 337/201/17 передано судді-доповідачеві.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - Радянський Союз) у військовій частині п/п 06788 з травня 1976 року по 27 квітня

1978 року, коли був звільнений у запас.

З довідки Медико-соціальної експертної комісії від 23 листопада 2006 року суди встановили, що позивачу встановлено 2 групу інвалідності зі

стійкою - 80% втратою працездатності внаслідок виконання обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Судами також встановлено, що позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та інвалідом другої групи безстроково.

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС № 20 від 12 жовтня 2006 року ОСОБА_1 має захворювання, яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Суди встановили, що згідно з виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 з Центральної поліклініки № 1 Хортицького району, період роботи позивача на ЧАЕС, куди він був направлений Ленінським військовим комісаріатом

м. Запоріжжя, склав з 14 травня 1987 року по 03 липня 1987 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

У постанові Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Верховний Суд України роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

ОСОБА_1 перебував на військовій службі у лавах Радянської Армії, яка підпорядковувалась Міністерству оборони Радянського Союзу, в той час як з 24 серпня 1991 року на підставі Постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено Міністерство оборони України та розпочато створення Збройних Сил України.

Законодавством України на Міністерство оборони України не покладено обов`язку по відшкодуванню шкоди, спричиненої фізичній особі під час проходження військової служби у Радянській Армії. Не встановлено такої відповідальності Міністерства оборони України і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною першою статті 60 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Встановивши ненадання позивачем належних доказів того, що під час отримання ушкодження свого здоров`я через участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 14 травня 1987 року по 03 липня 1987 року він перебував на службі в Збройних Силах України, які утворені 06 грудня 1991 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Міністерство оборони України не може бути визнано особою, яка має нести відповідальність за завдання моральної шкоди позивачу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судами надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які свідчать про відсутність підстав: протиправність поведінки (дій, бездіяльності) Міністерства оборони України чи його посадових осіб, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу моральної шкоду.

Доводи касаційної скарги про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Міністерства оборони України не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Ці доводи не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Посилання заявника на обов`язковість застосування правового висновку Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 6-86гс14 є безпідставним, оскільки в ньому зазначено про обов`язок Міністерства оборони України як уповноваженого органу державного управління відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових бойових припасів у мирний час (06 травня 2004 року), та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Таким чином, зазначений правовий висновок Верховного Суду України не стосується спірних правовідносин, тому не підлягає застосуванню під час вирішення цього спору.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на момент розгляду справи).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта