Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.10.2018 року у справі №2-478/11
Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №2-478/11

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

місто Київ

справа № 2-478/11

провадження № 61-912св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,

учасники справи:

стягувач - Публічне акціонерне товариство «Сведбанк Інвест»,

боржники: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Вектор Плюс»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва у складі судді Ларіонової Н. М. від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Котули Л. Г. Слюсар Т. А. від 24 травня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання

На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») укладені договори факторингу та відступлення прав за іпотечним договором. Відповідно до умов цих договорів відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 933-Ф, укладеними між ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», з ОСОБА_2, та іпотечним договором № 933-Ф/1П-1, укладеним з ОСОБА_3, ОСОБА_4 й ОСОБА_5 Відповідно до акта від 28 листопада 2012 року № 15 прийому-передачі документації за договором факторингу ПАТ «Сведбанк» передав ТОВ «ФК «Вектор Плюс» оригінали кредитної справи: кредитного та іпотечного договорів, заявки на видачу кредиту, докази отримання кредитних коштів.

У листопаді 2014 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як новий кредитор, звернулось до Подільського районного суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_2 та поручителів, під час розгляду якого дізналось, що аналогічна справа розглянута за позовом ПАТ «Сведбанк Інвест», судом ухвалено рішення, що набрало законної сили.

18 березня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» отримало копії заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 жовтня 2012 року про задоволення позову та виконавчі листи, строк пред'явлення яких до виконання встановлено в один рік, до 30 жовтня 2013 року, що минув.

Заявник, посилаючись на викладене вважає, що стягувач у справі повинен бути замінений процесуальним правонаступником із застосуванням приписів статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», а також підлягає поновленню пропущений з поважних причин строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання на підставі частини першої статті 371 ЦПК України.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року задоволено заяву; замінено стягувача ПАТ «Сведбанк Інвест» на ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у цивільній справі за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом також поновлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» пропущений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання у цивільній справі за позовом ПАТ «Сведбанк Інвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, надано строк пред'явлення до виконання виконавчого документа протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що у зв'язку з передачею права вимоги іншому кредиторові відбувається правонаступництво й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні. Поновлюючи ТОВ « ФК «Вектор Плюс» строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд першої інстанції керувався наявними поважними причинами пропуску строку для його поновлення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Під час вирішення справи суд зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

ОСОБА_2 09 червня 2016 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій й постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, зазначено, що судами не враховано, що на момент постановлення ухвали суду у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» відсутнє право вимоги до боржників, оскільки судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки фактично виконано, тому заява про заміну сторони у виконавчому провадженні не підлягає задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відмовлено у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_2 у справі за заявою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у справі за позовом ПАТ «Сведбанк Інвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відкрито касаційне провадження у справі за заявою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині заміни сторони у виконавчому провадженні у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2017 року справу за заявою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі за позовом ПАТ «Сведбанк Інвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 26 грудня 2017 року передано до Верховного Суду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних судових рішень) (далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 жовтня 2012 року, позов ПАТ «Сведбанк Інвест» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено; в рахунок погашення кредитної заборгованості у сумі 216 681,28 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 листопада 2011 року еквівалентно сумі 1 728 466,57 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 73,20 кв. м; вирішено питання розподілу судових витрат.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

Відповідно до акта від 11 грудня 2012 року прийому-передачі документації за договором факторингу за від 28 листопада 2012 року № 15 фактор, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», прийняв документи, якими підтверджується дійсність та наявність прав грошових вимог до боржників, зокрема й за договором, укладеним з ОСОБА_2 - кредитний договір, додатковий договір та платіжні документи. Факт передачі судових та виконавчих документів від банку за наведеним кредитним договором актом прийому-передачі документації не підтверджується.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI, чинній на момент звернення зі заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні) у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Згідно із зазначеними правилами заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є окремою підставою процесуального правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України 2004 року та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи з пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, а тому припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 378 ЦПК України 2004 року за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 378 ЦПК України2004 року визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є також однією з основних засад судочинства в Україні (пункт 9 частини третьої статі 129 Конституції України).

Це означає, що після набрання законної сили відповідним судовим рішенням, воно підлягає обов'язковому виконанню сторонами справи, які, виходячи із суті такого рішення, зазвичай набувають процесуального статусу стягувача та боржника, а у разі відсутності добровільного виконання судового рішення боржником - вчиняються дії щодо його примусового виконання у спосіб та в порядку, що визначені, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», шляхом ініціювання відкриття виконавчого провадження тощо. Крім того, забезпечення належного виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (стаття 1077 ЦК України).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням вимог статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Заміна сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

Посилання заявника в касаційній скарзі на статтю 36 Закону України «Про іпотеку» не впливає на висновки судів, оскільки норма про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основних зобов'язань є недійсними, а отже, є гарантією іпотекодавця від можливих претензій іпотекодержателя. Тому наведене не може слугувати підставою для відмови у задоволенні заяви з огляду на те, що предметом спору в цій справі є передача права вимоги іншому кредиторові, що дає йому право бути стороною виконавчого провадження у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження, а не вирішення питання щодо припинення дії кредитного договору із зазначених підстав.

Верховний Суд, встановивши, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а спрямовані виключно на переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак