Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №350/1389/17

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 350/1389/17-ц

провадження № 61-47274св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що 25 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») було укладено генеральну угоду № 16.62-38/07, на підставі якої було укладено кредитний договір № 16.62-38/07- СК.

З метою забезпечення виконання умов вказаного договору у той же день між тими ж сторонами укладеного було договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку домоволодіння, загальною площею

425,8 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,1287 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Цим же договором сторони обумовили іпотечне застереження, за яким, у випадку невиконання письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, ПАТ «ВТБ Банк» мало право набути право власності на предмет іпотеки або продати його у власність іншій особі на підставі укладеного з нею договору купівлі-продажу.

Уподальшому ПАТ «ВТБ Банк» відступив ТОВ «ФК «Поліс» право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 25 вересня 2007 року.

13 травня 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» здійснило реєстрацію права власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, що містив відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань.

У спірному житловому будинку зареєстровано місце проживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ТОВ «ФК «Поліс» направляло відповідачам вимоги, у яких вимагало від них протягом одного місяця звільнити житловий будинок.

Відповідачі ухилялися від добровільного виконання вказаних вимог.

Крім того ТОВ «ФК «Поліс» посилалось на те, що оскільки йому на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_2 , тому вважало за можливе визначити це житлове приміщення для проживання відповідачів після їх виселення із спірного житлового будинку.

Ураховуючи викладене, ТОВ «ФК Поліс» просило суд виселити із житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці, площею 0,1287 га, кадастровий номер 2624855400010050035, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визначити для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інше жиле приміщення, а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ТОВ «ФК «Поліс».

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ФК «Поліс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання реєстрації права власності на предмет іпотеки недійсною.

Позов мотивовано тим, що права власності на належний йому житловий будинок та земельну ділянку ТОВ «ФК «Поліс» не передавав, жодних договорів щодо цього з останнім не укладав.

Також будь-які договірні відносини з ТОВ «ФК «Поліс» відсутні, оскільки кредитний та іпотечний договори укладались 25 вересня 2007 року з

ПАТ «ВТБ Банк».

Вважав, що ТОВ «ФК «Поліс» неправильно тлумачив пункт 6.1. кредитного договору, який для передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя передбачав певні двосторонні дії. У зв`язку із чим не мав правових підстав для реєстрації права власності за відповідачем на спірні житловий будинок та земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати реєстрацію за

ТОВ «ФК «Поліс» права власності на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,1287 га, кадастровий номер 2624855400010050035, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, що проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29590028 від 13 травня 2016 року, недійсними та скасувати їх.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 04 грудня 2017 року позови об`єднано в одне провадження.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 31 травня 2018 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Поліс» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними та скасовано реєстрацію за ТОВ «ФК «Поліс» права власності на нерухоме майно: домоволодіння, земельну ділянку, кадастровий номер 2624855400010050035, площею 0,1287 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29590028 від 13 травня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що були відсутні правові підстави для реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Поліс» на належні ОСОБА_1 спірні домоволодіння та земельну ділянку. А відповідно і відсутні підстави для виселення відповідачів із предмета іпотеки, набутого ТОВ «ФК «Поліс» у власність.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Поліс» - адвоката Гамея В. В. задоволено частково. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Поліс» задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з домоволодіння

АДРЕСА_1 з наданням іншого постійного житлового приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_2 .

У задоволенні позову ТОВ «ФК «Поліс» до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення та зустрічного позову ОСОБА_1 до

ТОВ «ФК «Поліс», третя особа - ТОВ «ФК «Поліс», про визнання реєстрації права власності на предмет іпотеки недійсною відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову, та відповідно необґрунтовано відмовлено у задоволенні первісного позову.

Суд апеляційної інстанції вважав, що доводи ОСОБА_1 про те, що між ним та ТОВ «ФК «Поліс» не існувало договірних відносин є надуманими, оскільки ПАТ «ВТБ Банк», з яким ОСОБА_1 укладав кредитний договір та іпотечний договір, відступило ТОВ «ФК «Поліс» право вимоги за такими договорами, надавши останньому прав іпотекодержателя, що не суперечить вимогам законодавства.

Крім того укладаючи 25 вересня 2007 року іпотечний договір, ОСОБА_1 погодив всі його умови, зокрема і можливість здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку за іпотекодержателем у разі настання відповідних обставин, у зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції вважав, що рішення про державну реєстрацію права власності та проведення реєстрації на предмет іпотеки нотаріусом прийнято відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Разом з тим задовольняючи вимоги ТОВ «ФК «Поліс» щодо виселення із спірного житлового будинку ОСОБА_1 та надання йому іншого постійного житлового приміщення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що така вимога є обґрунтованою.

При цьому відмовляючи у виселенні ОСОБА_2 , суд виходив з того, що ТОВ «ФК «Поліс» не дотрималось порядку, передбаченого статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та не повідомило її про добровільне виселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду,

ТОВ «ФК «Поліс», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні їхніх вимог до ОСОБА_2 та задовольнити у цій частині позов.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Поліс» до ОСОБА_1 про виселення та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (стаття 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині є незаконними, необґрунтованим й такими, що ухвалене з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства.

ТОВ «ФК «Поліс» вважало, що неотримання ОСОБА_2 письмової вимоги не може позбавити іпотекодержателя права звернення до суду з вимогою про виселення, оскільки такий спосіб захисту передбачений Законом України «Про іпотеку».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області вищезазначену цивільну справу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року справу за позовом

ТОВ «ФК «Поліс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Поліс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання реєстрації права власності на предмет іпотеки недійсною призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 вересня 2007 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 на підставі генеральної угоди укладено кредитний договір № 16.62-38/07- СК.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у той же день між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, який посвідчено нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Ковальчуком Т. П. та зареєстровано у реєстрі

за № Д-755.

19 червня 2008 року до вказаного договору до пунктів 1.1 та 1.4 внесено відповідні зміни (а. с. 7-9).

Згідно вказаних договорів в іпотеку передано нерухоме майно, загальною вартістю 767 319,00 грн, а саме домоволодіння, загальною площею

425,8 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,1287 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що знаходяться

по АДРЕСА_1 .

У розділі 6 іпотечного договору від 25 вересня 2007 року встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до пункту 6.1. вказаного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю прав на предмет іпотеки. При реалізації цього способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (а. с. 7).

На підставі договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21МБ, додаткової угоди від 27 листопада 2015 року № 1 до вищевказаного договору, договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 03 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко О. І., ПАТ «ВТБ Банк» відступило ТОВ «ФК «Поліс» право вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 25 вересня 2007 року, укладеними між ОСОБА_1 та

ПАТ «ВТБ Банк» (а. с. 10-19).

13 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та проведено реєстрацію за ТОВ «ФК «Поліс» права власності на предмет іпотеки - домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,1287 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , що належали на праві власності

ОСОБА_1 (а. с. 20-23).

Відповідно до довідки Брошнів-Осадської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року у спірному будинку зареєстрований ОСОБА_1 (а. с. 24).

Згідно із договором про внесення змін від 09 листопада 2011 року № 2 до договору поруки від 19 червня 2008 року № 16.140-38/08-ПП1 ОСОБА_2 також була зареєстрована у спірному будинку (а. с. 32).

ТОВ «ФК «Поліс» надсилала відповідачам вимоги про добровільне звільнення житлового будинку, розташованого по

АДРЕСА_1

(а. с. 25, 28).

Вказана вимога отримана ОСОБА_1 13 квітня 2017 року, проте адресована ОСОБА_2 вимога була повернута за закінченням терміну зберігання (а. с. 27, 30).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «ФК «Поліс» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виходячи зі змісту зазначених норм, обов`язковість заявлення письмової вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору. Задоволення позову про виселення мешканців із переданого в іпотеку житлового приміщення не може залежати від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» щодо вручення письмової вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року № 6-445цс15.

У порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не перевірив доводів про те, що на момент звернення ТОВ «ФК «Поліс» до суду з позовом про виселення на спірний житловий будинок вже було звернуто стягнення на підставі іпотечного застереження шляхом його продажу ТОВ «ФК «Поліс», й про те, що обов`язковість письмового попередження мешканців про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, та дійшов передчасного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «ФК «Поліс» просило виселити ОСОБА_2 зі спірного житлового будинку з наданням їй іншого постійного житлового приміщення, зазначаючи, що ТОВ «ФК «Поліс» на праві власності належить житловий будинок 1984 року побудови, загальною площею 240,9 кв. м, розташований за адресою АДРЕСА_2 , який ТОВ «ФК «Поліс» вважало за можливе визначити для постійного проживання ОСОБА_2 після її виселення.

Проте суд апеляційної інстанції не перевірив вказаних доводів

ТОВ «ФК «Поліс» щодо наявності у останнього на праві власності указаного житлового будинку, відповідності його вимогам закону, та не надав оцінки зазначеним доводам.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Перевірка доводів заявника, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції, поміж вищевказаного, необхідно враховувати, що відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

О. М. Осіян

Судді:

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович