Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 266/4269/17

провадження № 61-41661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Фаловської І.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

третя особа - виконуючий обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» Кравцов Євген Павлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 22 січня 2018 року в складі судді: Д'яченка Д.О. а постанову апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2018 року в складі колегії суддів: Гаврилової Г.Л., Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що він був звільнений з посади директора з правових питань корпоративного управління ПАТ "Українська залізниця", відповідно до наказу голови правління ПАТ "Українська залізниця" №2367/ос від 12 грудня 2016 року на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року був поновлений на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ "Українська залізниця", з підприємства стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу. Судом допущене негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за 1 місяць. Відповідачем судове рішення не виконано.

У зв'язку з чим, просив суд стягнути з ПАТ "Українська залізниця" на його користь середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 31 серпня 2017 року по 16 січня 2018 року у сумі 321 398,30 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року, з урахуванням ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 лютого 2018 року про виправлення описки у судовому рішенні, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на його користь середній заробіток за затримку виконання рішення суду плати в сумі 321 398,30 грн. Допущено негайне виконання в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць у сумі 71045,94 грн. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" в дохід держави судовий збір в сумі 780,05 грн.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходили з того, що оскільки відповідачем не виконується рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року, яким ОСОБА_4 був поновлений на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ "Українська залізниця", відповідно до статті 236 КЗпП України роботодавець повинен йому сплатити середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 31 серпня 2017 року по 16 січня 2018 року у розмірі 321 398, 30 гривень.

01 серпня 2018 року ПАТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 22 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2018 року,в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої та апеляційної інстанції неодноразово позбавляли відповідача права брати участь у судових засіданнях, а саме в режимі відео конференції, про що заявлялося клопотання. Скаржник зазначає, що суди ухвалюючи судове рішення прийшли до необґрунтованого висновку та зробили розрахунок середнього заробітку за час невиконання судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 3383, 14 грн., визначеного Печерським судом м. Києва, тоді як мав би бути розрахований із середньоденної заробітної плати, що становить 1883,14 грн. Крім того, скаржник зазначає, що не погоджується з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Українська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року, та вважає їх прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Приморського районного суду м. Маріуполя№ 266/4269/17.

У грудні 2018 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

14 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця», в якому відповідач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі. Зазначає, що суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_4 був звільнений з посади директора з правових питань корпоративного управління ПАТ «Укрзалізниця» відповідно до наказу голови правління ПАТ «Укрзалізниця» №2367/ос від 12 грудня 2016 року на підставі п.5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України - припинення повноважень посадової особи.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року ОСОБА_4, залишене без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року, позов задоволено частково: поновлено позивача на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Українська залізниця», стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 551 451 грн. 00 коп. В іншій частині вимог - відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 6 065 грн. 71 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 70 110 грн. 91 коп (том. 1 а.с.5-12; а.с.80).

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Українська залізниця» на вищезазначені судові рішення, у зв'язку з пропуском строку на касаційне оскарження, відповідно п.4 ст. 2 ст. 394 ЦПК України.

Стягуючи середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, суди виходили з того, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, з урахуванням абзацу 2 і 3 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 Розділу IV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Судами враховано довідку про доходи позивача за останні два місяці роботи (жовтень-листопад 2016 року) на підприємстві №899, виданої відповідачем від 03 липня 2017 року, розрахована у відповідності до Порядку КМУ середньоденна заробітна плата, становить суму у розмірі 3 383 грн. 14 коп. Таким чином, за визначений позивачем в межах вимог час вимушеного прогулу після звільнення у кількості 163 дні за період з 13 грудня 2016 року по 30 серпня 2017 року, з відповідача на користь позивача стягнено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу усього у розмірі 551 451 грн. 82 коп.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так як судами встановлено, що на час ухвалення судового рішення (22 січня 2018 року), судове рішення Печерського суду м. Києва від 30 серпня 2017 року про поновлення незаконно звільненого ОСОБА_4 не виконане, суд першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, а саме за період з 31 серпня 2017 року по 16 січня 2018 року(в межах заявлених вимог), що складає 95 робочих днів, у розмірі 321398,80 гривень.( 95х 3 383 грн. 14 коп.)

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому суд першої та апеляційної інстанції правомірно виходив із середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 3 383 грн. 14 коп., як такої, що має преюдиційне значення, оскільки встановлена рішенням суду, що набрало чинності.

Доводи касаційної скарги, що суд мав зробити перерахунок середньоденної заробітної плати позивача відповідно до Порядку КМУ№100 від 08 лютого 1995 року, не заслуговують уваги, так як це питання вже було предметом обговорення судами при розгляді справи Печерським судом м. Києва від 30 серпня 2017 року та Апеляційним судом м. Києва від 06 грудня 2017 року, який встановив, що відповідач не згодний з тими судовими рішеннями та ініціює питання про перегляд висновків даних судів.

Доводи скаржника, що суд першої інстанції порушив його процесуальні права, оскільки розглядав справу за відсутність відповідача, не відповідають матеріалам справи, оскільки суд першої інстанції тричі відкладав розгляд справи з причини неявки відповідача, якого повідомлялось про час та місце розгляду справи. (а.с. 50,51) У судовому засіданні 16 січня 2018 року був присутній представник відповідача ОСОБА_6, що діяв за довіреністю (а.с. 71), та який особисто був повідомлений про час та місце розгляду справи на 22 січня 2018 року. Проте, у судове засідання 22 січня 2018 року відповідач вкотре не з'явився, у зв'язку з чим суд розглядав справу у заочному порядку. У свою чергу, відповідач скористався своїм правом на подачу заяви про перегляд судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом розглянуто справу без належного повідомлення сторони не заслуговують на увагу з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції 05 червня 2018 року було задоволено письмове клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю прийняття участі в інших судових засіданнях, та справу повторно було призначено на 19 червня 2018 року. При цьому, клопотань про слухання справи у режимі відео конференції в матеріалах справи не містяться.

18 червня 2018 року від представника ПАТ "Українська Залізниця" надійшло клопотання про визнання поважними причини неявки у судове засідання, призначене на 19 червня 2018 року, та відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю прийняття участі в інших судових засіданнях. Клопотань про слухання справи у режимі відео конференції не заявлялось ( а.с. 1-3 том 2).

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу № 11 засідання правління ПАТ « Укразалізниця» від 22 березня 2016 року Юридичний департамент апарату ПАТ « Укрзалізниця» складає 30 одиниць. ( а.с. 167)

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Справа перебуває в провадженні судів з 27 жовтня 2017 року, інших клопотань на час винесення даного рішення від представника відповідача не надходило, у зв'язку з чим, апеляційний суд з огляду на зазначене, та враховуючи викладені причини неявки в судове засідання, відповідно до статті 372 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні без присутності представника відповідача, прийшов до обґрунтованого висновку про відмовлення в задоволенні клопотання представнику ПАТ "Українська Залізниця" у відкладенні розгляду справи.

Оскільки судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права та правильне застосовування ними норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 22 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.С. Висоцька

В. М. Сімоненко

І.М. Фаловська