Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №509/3957/17

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 509/3957/17

провадження № 61-37127св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та вселення до житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що вона є співвласником житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 .

За допомогою служб охорони спірного житлового будинку - ТОВ «Ягуар Захист Плюс» та ТОВ «Дефенс» - ОСОБА_2 перешкоджає їй користуватися належним їй нерухомим майном.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 198,2 кв. м, вселити її в зазначений будинок та стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ТОВ «Ягуар Захист Плюс» та ТОВ «Дефенс» моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Надалі ОСОБА_1 подала до суду заяву про залишення без розгляду її позовних вимог до ТОВ «Ягуар Захист Плюс» та ТОВ «Дефенс».

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ягуар Захист Плюс», ТОВ «Дефенс» залишено без розгляду, ТОВ «Ягуар Захист Плюс» та ТОВ «Дефенс» виключено зі складу відповідачів у справі (а. с. 70, 136).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Кириченка П. Л. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Представник ОСОБА_1 під час розгляду справи не заперечував, що 1/2 частини спірного нерухомого майна на час розгляду справи відповідно до норм чинного законодавства України не зареєстровано. Спірний житловий будинок зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 08 грудня 2012 року за № 36620765. Суд дійшов висновку, що на час розгляду справи за наявності рішення суду першої інстанції, яке не набрало чинності, щодо встановлення факту належності ОСОБА_1 спірного будинку на праві спільної сумісної власності та за відсутності реєстрації цього нерухомого майна, у неї не виникло право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку. Тому суд вважав, що позивачка звернулась до суду з цим позовом передчасно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком, загальною площею 198,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та вселити її у вказаний житловий будинок.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн, сплачений позивачкою за розгляд справи в суді першої інстанції, і судовий збір у розмірі 960 грн - за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 960 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи встановлено обставини належності ОСОБА_1 спірного будинку на праві спільної сумісної власності, а тому вона має право безперешкодно ним користуватись, у тому числі шляхом вселення, відповідно до вимог статті 391 ЦК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд вважав за необхідне розподілити між сторонами судові витрати, та стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн, сплачений за розгляд справи в суді першої інстанції, і 960 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року у справі № 509/4566/16-ц, на яку посилався суд апеляційної інстанції під час вирішення спору у цій справі, визнано будинок на АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак відмовлено останній у визнанні за нею права власності на 1/2 частини цього будинку, зважаючи на наявність у ОСОБА_1 зобов`язання сплатити ОСОБА_2 грошові кошти, отримані ним у кредит для будівництва цього будинку. Оскільки на момент розгляду цієї справи ОСОБА_1 не була власником спірного будинку, то вона не могла порушувати питання про вселення у цей будинок.

Крім того, зобов`язуючи ОСОБА_2 сплатити судовий збір, апеляційний суд порушив вимоги статті 141 ЦПК України, тому що не врахував, що він є особою з інвалідністю другої групи, а тому звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року та витребувано цивільну справу № 509/3957/17 із Овідіопольського районного суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та вселення до житлового будинку призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 08 грудня 2012 року за № 36620765 житловий будинок на АДРЕСА_1 зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

З 30 вересня 2009 року до 12 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями частини четвертої статті 41 Конституції України і статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд виходив з того, що житловий будинок, загальною площею 198,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як колишнього подружжя відповідно до положень статті 70 СК України.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство в період з січня 2005 року до 30 вересня 2009 року включно.

На момент вирішення судом першої інстанції спору у цій справі Овідіопольським районним судом Одеської області у справі № 509/4566/16-ц 15 вересня 2017 року ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна спільного майна подружжя та визнання права власності.

Встановлено факт, що має юридичне значення, про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство в період з січня 2005 року до 30 вересня 2009 року включно.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , земельну ділянку, загальною площею 0,0700 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5123755800:01:003:2145, та житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «А-2, а», загальною площею 198,2 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м, тераса літ. «а1», площею 4,4 кв. м, балкон літ. «а2», площею 6,4 кв. м, альтанка літ. «Б», площею 23,4 кв. м, підвал літ. «Б1», площею 23,4 кв. м, споруди № 1-7, І.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна: автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , земельної ділянки, загальною площею 0,0700 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5123755800:01:003:2145, та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «А-2, а», загальною площею 198,2 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м, тераса літ. «а1», площею 4,4 кв. м, балкон літ. «а2», площею 6,4 кв. м, альтанка літ. «Б», площею 23,4 кв. м, підвал літ. «Б1», площею 23,4 кв. м, споруди № 1-7, І.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю залишено без задоволення (а. с. 102-110).

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 198,2 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м, літ. «А-2, а», тераса літ. «а1», площею 4,4 кв. м, балкон літ. «а2», площею 6,4 кв. м, альтанка літ. «Б», площею 23,4 кв. м, підвал літ. «Б1», площею 23,4 кв. м та споруди № 1-7, І спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю задоволено.

Визнано зобов`язання за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до розписки від 09 липня 2010 року та розписки від 29 серпня 2011 року, у розмірі 2 690 600 грн спільним сумісним борговим зобов`язанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини сплачених боргових зобов`язань у розмірі 1 422 525 грн (а. с. 163-181).

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 509/4566/16-ц (провадження № 61-28013св18) скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року в частині поділу земельної ділянки.

Ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0700 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 .

У іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України вважав встановленою і такою, що не підлягає доказуванню, ту обставину, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками спірного житлового будинку, і, встановивши факт позбавлення позивачки як співвласниці можливості користуватися цим майном, дійшов правильного та аргументованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновок апеляційного суду по суті позовних вимог. З урахуванням цього Верховний суд вважає, що рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні житловим будинком є законним і обґрунтованим (стаття 263 ЦК України) і підлягає залишенню без змін.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд не звернув увагу на таке.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» («Пільги щодо сплати судового збору») встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Відповідно до посвідчень інваліда війни від 17 березня 2016 року та від 13 березня 2018 року, виданих Управлінням соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи (а. с. 116, 217).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат апеляційним судом було враховано, що за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачка сплатила відповідно 960 грн і 1 280 грн судового збору. Також апеляційний суд стягнув зі ОСОБА_2 на користь держави недоплачений ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 960 грн.

Однак суд не застосував положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та помилково вважав, що зазначені вище суми судового збору підлягають стягненню зі ОСОБА_2 . Оскільки відповідач у цій справі звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону, то відшкодування сплати судового збору іншій стороні, на користь якої ухвалене рішення, повинно здійснюватись за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів вважає, що правильне по суті рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 412 ЦПК України та ухваленню в цій частині нового рішення, яким судовий збір, сплачений позивачкою за подання позову і за подання апеляційної скарги, підлягає компенсації за рахунок держави шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та держави судового збору скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку України на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання позову, у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк