Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.10.2018 року у справі №598/1059/15

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 598/1059/15-ц

провадження № 61-664св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Збарського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року у складі судді Кузьми Р. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Кузьми Р. М., Сташківа Б. І., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 34 701,22 грн заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2011 року.

В обґрунтування заявлених вимог посилалося на те, що відповідно до умов укладеного кредитного договору ОСОБА_4 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 8 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На підставі підписаної відповідачем заяви банк відкрив кредитний картковий рахунок на ім'я відповідача. 08 березня 2012 року кредитний ліміт на карті змінений до 12 тис. грн, а 22 грудня 2012 року до 11 900 грн. Відповідач встановленими кредитними лімітами скористався в розмірі 11 811,35 грн, проте зобов'язання з повернення кредиту виконує неналежним чином, у результаті чого виникла заборгованість.

Рішенням Збарського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 386,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неналежним виконанням боржником узятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2016 року рішення Збарського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У касаційній скарзі, поданій 07 листопада 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Збарського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2016 року і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення. Кредитним договором установлені щомісячні платежі з погашення кредиту та кінцевий термін його дії. Перебіг трирічної позовної давності щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, у цій справі це з 25 травня 2012 року. Однак суди зазначене залишили поза увагою. Суди не встановили наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника. Надані позивачем докази на підтвердження здійснення ним останнього платежу завірені представником ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк», який не є учасником цієї справи та не має відношення до укладеного між сторонами у справі кредитного договору. Зазначене суди залишили поза увагою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Збарського районного суду Тернопільської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

На час розгляду справи Верховним Судом заперечень/відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Суди встановили, що 31 жовтня 2011 року між ЗАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір шляхом підписання сторонами анкети-заяви, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 8 тис. грн, який збільшено до 12 тис. грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну банківську картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Підписавши анкету-заяву, ОСОБА_4 підтвердив, що він ознайомлений та згоден з Умовами і правилами надання банківських послуг ПАТ «Акцент-Банк» та тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді, та зобов'язується виконувати їх вимоги, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ «Акцент-Банк».

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Суди встановили, що умови кредитного договору відповідач не виконує належним чином, у результаті чого станом на 24 червня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 34 701,22 грн, яка складається з: 11 811,35 грн заборгованості за кредитом; 17 456,91 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 304,33 грн заборгованості за пенею та комісією; 500 грн штрафу (фіксованої частини) та 1 628,63 грн штрафу (процентної складової).

ОСОБА_4 у суді першої інстанції просив застосувати позовну давність.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша стаття 261 ЦК України).

Суди встановили, що строк дії картки, виданої відповідачу згідно з кредитним договором, становить до листопада 2015 року, банк звернувся до суду з цим позовом 15 липня 2015 року, останній платіж у погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 здійснив 22 жовтня 2012 року.

Отже, висновки судів про дотримання банком позовної давності є обґрунтованими.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.10-6.12, 8.4, Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «Акцент-Банк», клієнт зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання втрати картки, ПІНа, інформації нанесеної на картку і магнітну смугу, їхнього незаконного використання, держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви держателя про блокування коштів на картрахунку. У триденний строк після усної заяви про втрату картки надати письмову заяву до банку, яка має містити докладний виклад обставин втрати картки, дату і час заяви клієнтом про подію, що відбулася.

ОСОБА_4 не звертався до ПАТ «Акцент-Банк» з письмовою заявою про втрату картки та блокування коштів на карті.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг ПАТ «Акцент-Банк» відповідач несе повну відповідальність за операції за допомогою картки, яку він отримав на підставі кредитного договору.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідач не надав доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого банком, та виписки про рух коштів на його картці, що підтверджує здійснення ним останнього платежу на погашення кредитної заборгованості в розмірі 1 тис. грн саме 22 жовтня 2012 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що деякі документи, в тому числі і розрахунки заборгованості, завірені представником ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому є неналежними доказами у справі, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи містять довіреності, якими ПАТ «Акцент-Банк» уповноважив ПАТ АБ «ПриватБанк» в особі його представників представляти інтереси позивача за довіреністю ПАТ КБ «ПриватБанк».

Аргументи касаційної скарги про те, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач здійснив у травні 2012 року, а позивач звернувся з цим позовом поза межами позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки суд встановив, що останній платіж ОСОБА_4 здійснив 22 жовтня 2012 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в не скасованій частині та суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Збарського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В. П.Курило