Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №690/159/17

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 690/159/17

провадження № 61-26739св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області у складі судді Линдюка В. С. від 28 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Ювшина В. І., Пономаренка В. В., Гончар Н. І., від 10 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року становила 11 608,75 грн, яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник грошові кошти не повернув, кредитний договір не є розірваним чи припиненим. Банк має право на отримання процентів та пені в межах позовної давності. 09 липня 2014 року банк в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором списав кошти з картки останнього та звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності, який спливає 17 травня 2017 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року становила 11 608,75 грн та складалась з: заборгованості за кредитом - 497,89 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 6 992,77 грн, заборгованості за пеню та комісією - 3089,10 грн та штрафів: 500 грн (фіксована частина), 528,99 грн (процентна складова).

Останній платіж здійснено позичальником 26 жовтня 2008 року (а.с. 4).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 вніс у жовтні 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся у травні 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі (а.с. 37).

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для отримання банком процентів за користування кредитом в межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки із пропуском позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена, а тому доводи касаційної скарги про наявність у банка права на стягнення пені є безпідставні.

Вказане узгоджується із висновком Великої Палати Верхового Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

При цьому, для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливлював стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про переривання строку позовної давності, який слід рахувати з дати списання банком коштів з картки позичальника, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу, тобто такі дії має вчинити боржник свідомо і особисто. Списання коштів банком поза волею позичальника не може свідчити про визнання ним боргу та не є підставою для переривання строку позовної давності, передбаченою статтею 264 ЦК України.

За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 264 ЦК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара