Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №2601/18570/12
Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №2601/18570/12

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 2601/18570/12

провадження № 61-9626 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., ПророкаВ.В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7третя особа-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Ратнікової В. М., від 13 лютого 2018 року.

Встановив:

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Н. В., про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1. В цьому ж будинку у АДРЕСА_2 проживало подружжя ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, які своїх дітей не мали, а мали лише племінників, які проживали в іншому місці.

Після того як у ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_9 помер, стан здоров'я ОСОБА_10 значно погіршився та всі побутові проблеми такі як: дістатись до медичного закладу, прибрати в квартирі позивач вимушено взяла на себе. 22 лютого 2011 року ОСОБА_10 склала на користь позивача заповіт на все майно. З 05 квітня 2012 року по день смерті ОСОБА_10 фактично знаходилась на стаціонарному лікуванні і позивач її забезпечувала.

09 травня 2012 року відповідач перевела спадкодавця в іншу лікувальну установу, де ОСОБА_10 згодом померла.

Після її смерті позивач дізналась про складений заповіт від імені ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 складений 29 травня 2012 року о 08:30 год нотаріусом у присутності двох свідків.

Вважає, що такий заповіт не міг бути складений, оскільки 26 травня 2012 року вона зустрічалась з ОСОБА_10 і хвора була слабка. Заповіт був укладений в день смерті спадкодавця, на час підписання заповіту ОСОБА_10 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а дані про його реєстрацію були внесені вже після засвідчення факту смерті.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_10 укладений на користь ОСОБА_7 посвідчений 29 травня 2012 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки за своїм психічним станом ОСОБА_10 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що підтверджується висновками судово-психіатричних експертиз, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним заповіт від 29 травня 2012 року, укладений від імені ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 2212; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог закону та не відповідає обставинам справи, а тому підлягає скасуванню. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення спірного заповіту ОСОБА_10 в силу свого психічного і фізичного стану здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керуватися ними.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_7 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про задоволення позову, оскільки ним порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що апеляційний суд при прийнятті судового рішення керувався недопустимими доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Голосіївського районного суду м. Києва.

14 травня року вказана справа передана на розгляд Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_7 без задоволення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Судом установлено, що 22 лютого 2011 року ОСОБА_10 склала заповіт, за яким все своє майно на день смерті заповіла позивачу ОСОБА_6

29 травня 2012 від імені ОСОБА_10 складений новий заповіт, за яким вона все своє майно на випадок своєї смерті заповіла відповідачу ОСОБА_7 У тексті заповіту зазначено, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_10, за її дорученням, у її присутності, у присутності нотаріуса, заповіт підписаний ОСОБА_11 та посвідчено у присутності свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 У заповіті також вказано, що у зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчений в терапевтичному відділенні лікарні ДПМНПО «Медбуд» «АТХК «Київміськбуд» за адресою: м. Київ, п-т. Червонозоряний, 17 о 8:30 год. З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі вбачається, що реєстрація заповіту проведена 29 травня 2012 року о 16:41 год.

Установлено, ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 13:25 год, що підтверджуються копією свідоцтва про смерть, довідкою медичної установи та даними з історії хвороби. Причиною смерті у довідці від 30 травня 2012 року вказано «хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз».

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2015 року № 245, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_10 на момент посвідчення нотаріусом від її імені заповіту від 29 травня 2012 року страждала астенічним соматогенно-обумовленим синдромом на тлі органічного ураження головного мозку судинного генезису (F 06.8) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Аналогічні висновки містяться і у висновку судово-психіатричної експертизи від 12 лютого 2016 року № 114, який складений Київським міським центром судово-психіатричної експертизи за наслідками проведеної додаткової експертизи. Вказана експертизи призначена судом як додаткова, з огляду на необхідність врахування показів свідка ОСОБА_14, яка працювала завідуючою терапевтичного відділення ДПМНПО «Медбуд» ПАТ «ХК «Київміськбуд» .

Згідно з висновком Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 22 червня 2017 року № 29 ОСОБА_10 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час посвідчення нотаріусом від її імені заповіту на користь ОСОБА_7 29 травня 2012 року.

Таким чином, двома різними експертними установами складено висновки щодо психічного та фізичного стану особи на момент складення заповіту, які містять кардинально протилежні висновки щодо стану здоров'я спадкодавця на момент укладення спірного заповіту.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судово-психіатрична експертизи повинна проводитися виключно державною установою.

Апеляційний суд посилався на те, що Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України заснований на державній власності, в той час як Київський міський центр судово-психіатричної експертизи заснований на основі комунальної власності, тому виходячи з належності та допустимості доказів взяв за уваги висновок установи, яка заснована на основі державної власності.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Згідно із статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як роз'яснено у пунктах 11, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Зі змісту досліджуваних висновків експертів вбачається, що експертами при проведенні експертного дослідження було застосовано різні підходи до визначення стану здоров'я спадкодавця на час посвідчення спірного заповіту, а тому експерти дійшли протилежних висновків, які (з урахуванням методу дослідження) не є взаємовиключними. За умови наявності двох протилежних висновків судом не оцінювалися обидва висновки в сукупності та не розглядалося питання про доцільність призначення комісійної експертизи.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать: науково дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово медичних і судово-психіатричних експертиз.

Відповідно до статті 71 Основ законодавства України про охорону здоров'я» проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в сфері судової медицини або судової психіатрії. Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Частина перша статті 8 (Державний захист права на охорону здоров'я) Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає, що держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Відповідно до частини четвертої цієї ж статті держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов'язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.

Частина одинадцята статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає, що залежно від форми власності заклади охорони здоров'я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров'я не підлягають приватизації. Частина дев'ята цієї ж статті визначає єдиний порядок призначення на посаду керівників державних та комунальних закладів охорони здоров'я уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров'я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п'яти років.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров'я фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Відповідно до пунктів 11 та 31 Переліку установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 червня 2017 року № 722 Київський міський центр судово-психіатричної експертизи та Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України наділені повноваженнями щодо проведення судово-психіатричних експертиз.

Таким чином для цілей статті 7 Закону України «Про судову експертизу» під державними спеціалізованим установами Міністерства охорони здоров'я України потрібно розуміти не тільки ті, які створені Міністерством охорони здоров'я України (власне державні заклади охорони здоров'я), але також і спеціалізовані комунальні заклади охорони здоров'я, що прямо чи опосередковано підпорядковані міністерству та включені до переліку установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи.

Отже, обидві установи наділені однаковими повноваженнями щодо проведення судових експертиз, однак суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та безпідставно керувався при прийнятті судового рішення лише висновком складеним Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, таким чином без належного обґрунтування надавши перевагу одному доказу над іншим.

До повноважень суду касаційної інстанції не входить встановлення фактичних обставин у справі, надання оцінки чи переоцінки доказам, тому зазначене позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити нове судового рішення попри тривалість розгляду зазначеної справи у суді.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення районного суду в апеляційному порядку, обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, безпідставно не дослідив всі докази у справі в їх сукупності, в тому числі і висновки судово-психіатричних експертиз.

Постанова апеляційного суду не відповідає закону, що в силу статті 411 ЦПК України, є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С. Ю Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська