Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №185/7167/18

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 185/7167/18

провадження № 61-13153св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військового інституту телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року у складі судді Зінченко А. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В.

С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут від 20 серпня 2015 № 167 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту на всі види забезпечення по курсантській нормі.

22 серпня 2015 року між Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу.

Згідно з укладеним контрактом відповідач узяв на себе зобов'язання відшкодувати Міноборони витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжити навчання, недисциплінованість чи відмову від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу до закінчення цього закладу.

22 червня 2016 року наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут № 15 молодшого сержанта ОСОБА_1 відраховано зі списків інституту у зв'язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут витрати у сумі 88 476,35 грн, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року провадження у справі закрито.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут залишено без задоволення, ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій улипні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, Військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 жовтня 2019 року справа № 185/7167/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі наказу Начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 20 серпня 2015 № 167 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту на всі види забезпечення по курсантській нормі.

22 серпня 2015 року між Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу.

Згідно з укладеним контрактом відповідач узяв на себе зобов'язання відшкодувати Міноборони витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжити навчання, недисциплінованість чи відмову від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу до закінчення цього закладу.

22 червня 2016 року наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації № 15 молодшого сержанта ОСОБА_1 відраховано зі списків у зв'язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх вічастини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIIIодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є публічно-правовий спір.

У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові Військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут витрати у сумі 88 476,35 грн, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на підставі наказу Начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 20 серпня 2015 № 167 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту на всі види забезпечення по курсантській нормі.

22 серпня 2015 року між Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу.

Згідно з укладеним контрактом відповідач узяв на себе зобов'язання відшкодувати Міноборони витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжити навчання, недисциплінованість чи відмову від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу до закінчення цього закладу.

22 червня 2016 року наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації № 15 молодшого сержанта ОСОБА_1 відраховано зі списків у зв'язку з достроковим розірванням контракту через небажання продовжувати навчання.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині 1 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 4 статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі-Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста зазначеної статті).

Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Міноборони, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.

Оскільки спори щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 705/1664/17.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу суду доводи позивача про те, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що з огляду на приписи пункту 3 частини 6 статті 403 ЦПК України відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військового інституту телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило