Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №159/1667/18

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 159/1667/18

провадження № 61-48991св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя - доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

представник позивача - Кравчук Михайло Вікторович,

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Василюка О. С. від 09 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я. від 13 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 15 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СМ-SME А00/1270DC/2008, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 39 000 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток + FIDR), розмір фіксованого відсотку становить 6% річних, з кінцевим терміном повернення до 12 вересня 2023 року.

07 листопада 2014 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № CM-SME A00/1270DC/2008 від 15 вересня 2008 року, у зв'язку із чим до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли усі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до боржника за вищевказаним договором.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 05 березня 2018 року утворилась заборгованість в сумы 35 518,43 дол. США, яка складається із: 32 954,17 дол. США заборгованості за кредитом та 2 564,26 дол. США несплачених відсотків за користування кредитом за період з 14 березня по 07 листопада 2014 року, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/1270DC/2008 від 15 вересня 2008 року в сумі 35 518,43 дол. США, яка складається із: 32 954,17 дол. США заборгованості за кредитом та 2 564,26 дол. США несплачених відсотків за користування кредитом за період з 14 березня по 07 листопада 2014 року.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача в обумовленому позивачем розмірі. Строки позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права позивачем не пропущені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про сплату позичальником платежів на погашення відсотків 28 жовтня 2015 року та 03 жовтня 2016 року не відповідають дійсності, оскільки відсутні будь-які докази про здійснення таких платежів особисто відповідачем. Останній платіж відповідачем було здійснено 21 лютого 2014 року, що підтверджується відповідною квитанцією. Крім того, суди не надали належної оцінки досудовій вимогі кредитора від 29 січня 2015 року та не врахували правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Звернувшись до суду з позовом 29 березня 2018 року, позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просив відповідач. Разом із тим, згідно наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості позивачем застосована відсоткова ставка у розмірі 14% річних, тоді як договором передбачена фіксована процентна ставка у розмірі 6% річних. Будь-які відомості про плаваючу процентну ставку - фіксований відсоток + FIDR у розмірі 14% річних у матеріалах справи відсутні.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 159/1667/18 з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 15 вересня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № СМ-SME А00/1270DC/2008, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 39 000 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток + FIDR), розмір фіксованого відсотку становить 6% річних, з кінцевим терміном повернення до 12 вересня 2023 року.

07 листопада 2014 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № CM-SME A00/1270DC/2008 від 15 вересня 2008 року, у зв'язку із чим до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли усі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до боржника за вищевказаним договором.

Згідно з наданим ТОВ "ОТП Факторинг Україна" розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 05 березня 2018 року становить 35 518,43 дол. США, яка складається із: 32 954,17 дол. США заборгованості за кредитом та 2 564,26 дол. США несплачених відсотків за користування кредитом за період з 14 березня по 07 листопада 2014 року, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 526,530 зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до Частиною 2 статті 1050 ЦК України.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсудзмінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Тобто, у випадку пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.9. кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно встановлених пунктами 2.3.7. та ст. 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Установлено, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" скористалося наданим йому частиною 2 статті 1050 ЦК України та пунктом 1.9. кредитного договору правом та пред'явило до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов'язань.

Так, 29 січня 2015 року на адресу ОСОБА_1 позивачем було направлено письмову досудову вимогу № 200318807 про погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/1270DC/2008 від 15 вересня 2008 року.

Надіславши 29 січня 2015 року відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" змінило строк виконання основного зобов'язання.

Крім того, установлено, що 17 березня 2015 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

15 травня 2015 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/1613/15-ц ухвалено рішення про задоволення позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/1270DC/2008 від 15 вересня 2008 року в сумі 611 033,26 грн, яка складається із: 32 954,17 дол. США заборгованості за кредитом; 2 714,61 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом; 44 256,36 грн пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 1840,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, згідно наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості останні платежі відповідач здійснював 28 жовтня 2015 року та 03 жовтня 2016 року.

14 червня 2018 року під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Тобто, у разі зміни строку виконання основного зобов'язання у порядку частини 2 статті 1050 ЦК України і встановлення нового кінцевого строку повернення кредиту, саме з цього часу у банка виникає право на позов щодо погашення заборгованості у цілому і від цього дня розпочинає перебіг визначена статтею 257 ЦК України позовна давність щодо відповідних вимог.

Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Установлено, що відповідачем останні платежі здійснювалися 28 жовтня 2015 року та 03 жовтня 2016 року, а в суд з указаним позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося через засоби поштового зв'язку 30 березня 2018 року, тобто в межах позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.

Факт сплати відповідачем платежів на погашення кредиту 28 жовтня 2015 року та 03 жовтня 2016 року та правильність обрахунку кредитної заборгованості за плаваючою процентною ставкою, яка була передбачена умовами договору, відповідачем не спростований, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

Позивач, звернувшись до суду з позовом, просив стягнути тіло кредиту та проценти за користування кредитом за період 14.03.2014 року по 7.11.2014 року, стягнення процентів за цей період відповідає зміненому кредитором строку виконання основного зобов'язання, оскільки надіславши 29 січня 2015 року відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" змінило строк такого виконання.

Встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку доказам у справі в їх сукупності та правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшли правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 прострочив виконання зобов'язання, то кредитор має право вимагати на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України дострокового повернення кредитної заборгованості з позичальника у визначеному позивачем розмірі.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун