Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №285/5070/20
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №285/5070/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 285/5070/20

провадження № 61-13036св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Новоград-Волинська міська рада Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на відгодівельний комплекс, загальною площею 5 356,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши у власність ОСОБА_2 у натурі: пункт технічного обслуговування (літери З1, З2), площею 77,0 кв. м, кормоцех та кормосховище (літери Ж, Ж1, Ж2, Ж3), площею 550,10 кв. м, котельню (літери В, в, в1), площею 162,90 кв. м, свинарник з утримання свиней (літера Б1), площею 135,10 кв. м, свинарник відгодівлі (літера Е5), площею 1 066,40 кв. м, тобто приміщення загальною площею 1 991,50 кв. м; виділивши ОСОБА_1 в натурі: свинарник № 3 (літера Е2), площею 801,90 кв. м, свинарник № 4 (літера Е3), площею 1 046,80 кв. м, санветпропускник (літера А), площею 265,0 кв. м, ветпункт і санбойню (літера 3), площею 110,50 кв. м, вантажно-розвантажувальну рампу (літера К, К1), площею 76,10 кв. м, свинарник із дорощування свиней (літера Е4), площею 1 064,70 кв. м, тобто приміщення загальною площею 3 365,0 кв. м, а також стягнути з нього ( ОСОБА_1 ) на користь ОСОБА_2 компенсацію за перевищення ідеальної частки у нежитлових приміщеннях у сумі 450 901,50 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 11 липня 2012 року в рівних частках вони із відповідачем купили вказаний відгодівельний комплекс, тобто набули нерухоме нежитлове майно у спільну часткову власність. Наразі між ними відсутня згода щодо визначення порядку володіння, користування та розпорядження відгодівельним комплексом, який по факту поділений ними на два окремих комплекси з автономними входами, під`їздами та комунікаціями, але договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укласти неможливо, оскільки відповідач на це не погоджується. Так, між ними 17 жовтня 2012 року укладений нотаріально посвідчений договір про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності, за умовами якого йому виділено в натурі свинарники № 3, 4, санветпропускник, ветпункт і санбойню, вантажно-розвантажувальну рампу та свинарник з дорощування свиней, а решта приміщень виділена відповідачу ОСОБА_2 .

Проте договором від 08 вересня 2015 року, посвідченим у нотаріальному порядку, вказаний договір про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності розірваний і всі об`єкти нерухомого майна відгодівельного комплексу знову стали спільною частковою власністю його та відповідача. На його земельній ділянці площею 1,961 га з кадастровим номером 1824083400:01:000:0403 розміщені свинарники № 3, 4, санветпропускник, ветпункт і санбойня, вантажно-розвантажувальна рампа та свинарник з дорощування свиней, а на іншій земельній ділянці, яка на праві власності належить ОСОБА_2 , розміщені пункт технічного обслуговування, кормоцех та кормосховище, котельня, свинарники з утримання свиней та відгодівлі.

При поділі відгодівельного комплексу в натурі позивач наполягав на виділі йому в натурі приміщень, що знаходяться на його земельній ділянці, а відповідачу - приміщень, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_2 . Оскільки більша частина приміщень знаходиться на його ( ОСОБА_1 ) земельній ділянці, то йому належить виділити більшу частину комплексу у власність.

За висновком суб`єкта оціночної діяльності від 10 грудня 2020 року ринкова вартість відгодівельного комплексу становить 3 420 949,00 грн. Вартість приміщень, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_1 , становить 2 161 376,00 грн, а вартість приміщень, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_2 , складає 1 259 573,00 грн. Отже, розмір компенсації дорівнює 450 901,50 грн (2 161 376,00 - (3 420 949,00 : 2)).

У січні 2021 року ОСОБА_2 через свого представника пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , яким просив поділити між ним та ОСОБА_1 в натурі спірний відгодівельний комплекс, виділивши йому ( ОСОБА_2 ) 1/2 частину цього комплексу, а саме: пункт технічного обслуговування, кормоцех та кормосховище, свинарник з утримання свиней, котельню, свинарник відгодівлі та свинарник з дорощування свиней, а ОСОБА_1 виділити в натурі 1/2 частину цього комплексу, а саме: свинарники № 3, 4, санветпропускник, ветпункт і санбойню, вантажно-розвантажувальну рампу, припинивши право спільної часткової власності. У разі відступлення від рівності часток у праві спільної часткової власності при поділі майна в натурі вирішити питання про компенсацію вартості частки майна. Встановити постійний та безоплатний сервітут частини земельної ділянки з кадастровим номером 1824083400:01:000:0403 для здійснення вільного доступу та обслуговування свинарника з дорощування свиней.

Зустрічну позовну заяву обґрунтовано тим, що він та ОСОБА_1 є власниками (на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожний) відгодівельного комплексу. Комплекс складається із основних (свинарники) та допоміжних будівель, які використовуються для вирощування/розведення свійської птиці. Крім того, кожний із них є власником земельної ділянки. ОСОБА_2 - власник земельної ділянки із кадастровим номером 1824083400:01:000:0400, площею 2,0 га, а ОСОБА_1 - власник земельної ділянки із кадастровим номером 1824083400:01:000:0403, площею 1,961 га. На цих земельних ділянках розміщений спірний майновий комплекс. На його ( ОСОБА_2 ) земельній ділянці розміщено одне основне приміщення (свинарник Е5), а на земельній ділянці ОСОБА_1 розміщено три основних приміщення (свинарники Е2, Е3, Е4), при цьому свинарник Е4 знаходиться у безпосередній близькості (1 м) від земельної ділянки ОСОБА_2 . Конструктивні елементи майнового комплексу збудовані таким чином, що кожній із сторін може бути виділені відокремлені частини, як основних, так і допоміжних будівель. Відповідно майновий комплекс належить поділити таким чином, щоб сторонам було виділено у власність відокремлені частини спірного майнового комплексу, які б відповідали розміру їх часток у праві спільної часткової власності (як основних, так і допоміжних будівель). Незважаючи на те, що фактичний поділ відбувся, спір між сторонами не вирішений та існує потреба у його вирішенні саме судом. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести із несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудження грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди призначенню майна. Враховуючи характер цього спору, цільове призначення спірного майнового комплексу, майновий комплекс повинен бути поділений із максимальним дотриманням принципу рівності часток (як щодо основних приміщень - свинарників, так і до допоміжних приміщень). Оскільки свинарник з дорощування свиней розташований за земельній ділянці ОСОБА_1 , але впритул наближений до земельної ділянки ОСОБА_2 , то є необхідність у встановленні постійного безоплатного земельного сервітуту, який передбачає право сторони користуватися частиною (незначною) чужої земельної ділянки із кадастровим номером 1824083400:01:000:0403.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 16 січня 2021 року зустрічна позовна заява прийнята до сумісного розгляду з первісною позовною заявою.

За клопотанням ОСОБА_2 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 18 лютого 2021 року призначено судову будівельно-технічну, земельно-технічну та оціночно-будівельну експертизи. За результатом проведених експертиз 02 серпня 2021 року підготовлений висновок за № 318/08-2021.

Сторони, ознайомившись із зазначеним висновком, просили суд поділити комплекс наступним чином: ОСОБА_1 просив здійснити розподіл за третім варіантом експертизи, оскільки він відповідає встановленим межам земельних ділянок та розташованих на них приміщень, ОСОБА_2 просив здійснити розподіл за другим варіантом експертизи, оскільки він є найбільш наближений розмірам часток до належних сторонам частин та передбачає найменший розмір грошової компенсації.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Виділено в натурі у особисту власність ОСОБА_1 1/2 частину відгодівельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступного майна: свинарник № 3 (Е2), площею 801,90 кв. м, вартістю 1 328 093,00 грн; свинарник № 4 (Е3), площею 1 046,80 кв. м, вартістю 1 326 266,00 грн; санветпропускник (А), площею 265,00 кв. м, вартістю 780 884,00 грн; пункт технічного обслуговування (З1, З2), площею 77,00 кв. м, вартістю 96 083,00 грн, а всього 2 190,70 кв. м, загальною вартістю 3 531 326,00 грн, що відповідає другому варіанту поділу відгодівельного комплексу згідно з висновком експерта від 02 серпня 2021 року № 318/08-2021 (жовтий колір).

Виділено в натурі в особисту власність ОСОБА_2 1/2 частину відгодівельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступного майна: кормосховище № 3 (Ж2, Ж3), площею 172,40 кв. м, вартістю 274 131,00 грн; свинарник з утримання свиней (Б1), площею 135,10 кв. м, вартістю 99 805,00 грн; котельня (В, в1, в), площею 162,90 кв. м, вартістю 465 103,00 грн; свинарник з дорощування свиней (Е4), площею 1 064,70 кв. м, вартістю 1 326 266,00 грн.; свинарник відгодівлі (Е5), площею 1 066,50 грн, вартістю 1 326 969,00 грн, а всього - 2 601,50 кв. м, загальною вартістю 3 492 276,00 грн, що відповідає другому варіанту поділу відгодівельного комплексу згідно з висновком експерта від 02 серпня 2021 року № 318/08-2021 (зелений колір).

Припинено за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на відгодівельний комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 19 526,00 грн.

У задоволенні позовних вимог щодо встановлення сервітуту відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторони, розірвавши 08 вересня 2015 року договір про поділ часток комплексу в натурі, повернули майну статус спільної часткової власності, внаслідок чого відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час набуття права власності на комплекс), до кожного із них, в межах належних їм часток, перейшли права на земельну ділянку, на якій він безпосередньо розташований, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Кожен із співвласників майна набув рівні права на земельну ділянку, на якій він розташований, незалежно від того, хто з них є її власником. Таким чином, запропонований експертом варіант (№ 3) поділу комплексу за фактичним користуванням сторонами земельними ділянками, на думку суду першої інстанції, порушує право ОСОБА_2 на отримання ним у власність тієї кількості приміщень, яка б відповідала його частці у спірному комплексі. Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечував щодо такого розподілу. Відповідно суд дійшов висновку, що розподіл відгодівельного комплексу має відбуватися за варіантом № 2 висновку експерта від 02 серпня 2021 року № 316/08-2021, оскільки такий розподіл буде відповідати інтересам кожного із співвласників.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 про встановлення сервітуту, то ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначив суд першої інстанції, є передчасною.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовів в частині поділу спірного майна з урахуванням права власності на земельні ділянки, тобто за третім варіантом, запропонованим експертом.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою(у січні 2023 року через свого представника - адвоката Безроду Р. С. - новою редакцією касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 грудня 2022 року) на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення в частині виділення в натурі в особисту власність ОСОБА_2 свинарника з дорощування свиней (Е4), площею 1 064,70 кв. м, вартістю 1 326 266,00 грн, та стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 19 526,00 грн; ухвалити нове рішення у відповідній частині з виділенням в натурі у особисту власність ОСОБА_1 свинарника з дорощування свиней (Е4), площею 1 064,70 кв. м, вартістю 1 326 266,00 грн, і стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 1 326 266,00 грн.

Крім того, представник заявника подав клопотання про зупинення дії рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували норми статей 364 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у відносинах, що є подібними до тих що склалися у цій справі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

1) суд першої інстанції виділив у власність ОСОБА_2 свинарник з дорощування свиней Е4, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1824083400:01:000:0403, яка перебуває у власності заявника. Отже, суд створив ситуацію, за умов якої заявник, як власник земельної ділянки, має на своїй ділянці об`єкт власності іншого суб`єкта (відповідача). Такі обставини заважають позивачу користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, тобто зменшують обсяг права власності на землю, зазначене у статті 78 ЗК України, оскільки заявник використовує простір біля зазначеного свинарника з дорощування свиней для ведення господарської діяльності та здійснення обслуговування споруди. Суди попередніх інстанцій порушили принцип єдності збудованого та ділянки, на якій воно розташовується. При правочині, описаному у статті 120 ЗК України, споруда фактично не може опинитися на земельній ділянці, яка належить іншій особі, оскільки перед вчиненням правочину має бути виділена частина земельної ділянки, проте у цьому спорі попередньо земельну ділянку сформовано не було. На думку заявника, суд, ураховуючи особливості цієї справи, повинен був відступити від принципу рівності поділу майна відповідно до часток та надати перевагу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та юридичної долі споруди. За рішенням суду відповідач фактично набув право власності на земельну ділянку, частину якої не виділено в окрему ділянку та не присвоєно їй окремого кадастрового номера. Тобто суд створив правову невизначеність, залишивши за позивачем земельну ділянку у повному обсязі;

2) під час поділу майна, яке знаходилось у спільній частковій власності, суд мав врахувати умови попереднього поділу майна за договором від 17 жовтня 2012 року, який пізніше розірвано. На переконання ОСОБА_1 , доцільно було врахувати попередній порядок поділу майна, а також знаходження майна відповідно до меж земельних ділянок сторін, ніж створювати правову невизначеність, порушуючи норму статті 120 ЗК України. Сам по собі факт розірвання договору в минулому не може трактуватись як однозначна підстава для неприйнятності повернення саме до такого поділу. Відповідно до розірваного договору вже існував добровільний поділ майна, погоджений заявником і відповідачем, у якому акцент робився саме на розташуванні майна на ділянках, належних сторонам, що має стати відправною точкою для вибору вектору поділу майна. Суди попередніх інстанцій не встановили причини та не обґрунтували відмову розглядати договір як джерело порядку поділу майна. Суд безпідставно відкинув наявність договору як компромісного та погодженого поділу, не зазначивши мотивів такої дії. Причиною розірвання договору могла стати зміна у виробничих планах та стратегіях, а не неправильність поділу майна між сторонами.

У лютому 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Янчук М. О., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідач (позивач за зустрічним позовом), посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити в її задоволенні.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла окрема заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Гапоненко Р. І., про зупинення дії рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для надання касаційної скарги у новій редакції, в якій визначити та обґрунтувати підстави касаційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 285/5070/20 із Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Безроди Р. С. про зупинення дії рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 285/5070/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Гапоненко Р. І., про зупинення дії рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення (в частині, що не стосується зустрічних вимог щодо встановлення земельного сервітуту) - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 11 липня 2012 року між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (покупцями) укладений договір купівлі-продажу відгодівельного комплексу, який посвідчений у нотаріальному порядку. За умовами цього договору продавець передає у власність покупцям у рівних частинах відгодівельний комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупці приймають у рівних частинах вказаний комплекс і сплачують за нього обумовлену грошову суму. У договорі також зазначено, що відгодівельний комплекс знаходиться на земельній ділянці площею 5,600 га з кадастровим номером 1824083400:01:000:0388.

Розпорядженням сільського голови Майстрівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 17 лютого 2016 року № 15 «Про перейменування АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 11 липня 2012 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано 30 липня 2012 року право власності у відгодівельному комплексі по 1/2 частки за кожним. Тобто, у 2012 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права власності на відгодівельний комплекс по 1/2 ід. частки кожний та при укладення договору купівлі-продажу діяли як фізичні особи (фізичні особи набули право спільної часткової власності по 1/2 ід. частки кожний).

17 жовтня 2012 року між фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності, який посвідчений у нотаріальному порядку. Так, за умовами цього договору ОСОБА_2 переходило у рахунок 1/2 частки в натурі наступні приміщення у відгодівельному комплексі: свинарник з утримання свиней Б; свинарник відгодівлі Е5; котельня В, в, в1; кормоцех та кормосховище Ж, Ж1, Ж2, Ж3; пункти технічного обслуговування З1, З2, а ОСОБА_1 переходило у рахунок його 1/2 частки в натурі наступні приміщення у відгодівельному комплексі: санветпропускник А; свинарники Е2, Е3, свинарник з дорощування свиней Е4; ветпункт і санбойня З, вантажно-розвантажувальна рампа К, К1. Також у цьому договорі прописано, що його укладення припиняє право спільної часткової власності на відгодівельний комплекс.

04 жовтня 2013 року фізичній особі ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, площею 1,961 га, з кадастровим номером 1824083400:01:000:0403, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на адресою: сільська рада Майстрівська, Новоград-Волинський район, Житомирська область.

04 жовтня 2013 року фізичній особі ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1824083400:01:000:0400, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на адресою: сільська рада Майстрівська, Новоград-Волинський район, Житомирська область.

08 вересня 2015 року фізичні особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про розірвання договору про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності, який посвідчений у нотаріальному порядку. У пункті 1 цього договору його сторони дійшли згоди стосовно того, що договір про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності від 17 жовтня 2012 року, за яким вони поділили частки у відгодівельному комплексі в натурі, вони розривають, тим самим відновлюючи в рівних частках за кожним із них право спільної часткової власності на відгодівельний комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторони не заперечують тієї обставини, що наразі вони є співвласниками відгодівельного комплексу та кожному із них як фізичній особі належить на праві спільної часткової власності по 1/2 ід. частки у цьому майновому комплексі, який у добровільному порядку в натурі вони поділити не можуть.

За висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 02 серпня 2021 року № 318/08-2021 можливо технічно поділити в натурі відгодівельний комплекс та запропоновано три варіанта поділу між сторонами його в натурі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності визначається насамперед угодою співвласників залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів потрібно брати до уваги цю угоду.

Відтак, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок користування майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику».

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19) наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

З урахуванням наведених норм та установлених судами обставин у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з метою виконання завдань цивільного судочинства та вирішення існуючого між сторонами спору, правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і всіх доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, взявши до уваги результати проведеної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, дійшов обґрунтованого висновку, що другий варіант поділу будівель відгодівельного комплексу, запропонований експертом у висновку від 02 серпня 2021 року № 318/08-2021, є оптимальним для вирішення цього спору, оскільки відповідає інтересам кожного із співвласників, є найбільш наближеним до розміру часток сторін у праві спільної часткової власності та передбачає найменший відступ від ідеальних часток.

Суд апеляційної інстанції навів змістовне пояснення у мотивувальній частині постанови, з яким погоджується колегія суддів Верховного Суду, чому інші варіанти виділення в натурі у особисту власність відповідної частини нерухомого майна не підходять, зокрема: перший варіант поділу в натурі передбачає ще більший відступ від рівності часток, порівняно з другим варіантом, разом з тим суттєво не змінює положення сторін, оскільки свинарник з дорощування свиней Е4 залишається у ОСОБА_2 ОСОБА_1 наполягає на поділі відгодівельного комплексу за третім варіантом висновку експерта, за яким йому було б виділено три із чотирьох основних приміщень (свинарник Е2, свинарник Е3 та свинарник з дорощування свиней Е4), а ОСОБА_2 залишалося б лише одне основне приміщення - свинарник відгодівлі Е5. Поділ майнового комплексу за третім варіантом передбачає суттєвий та найбільший відступ від ідеальних часток співвласників, чим істотно порушуються права іншого співвласника у справі спільної часткової власності ОСОБА_2 , який категорично заперечує проти такого поділу в натурі. Хоча другий варіант поділу передбачає відступ від ідеальних часток позивача та відповідача, але саме цей варіант із запропонованих найменше відступає від рівності часток, ОСОБА_2 за відступ присуджена грошова компенсація, і він із таким судовим рішенням погодився, в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржував.

Виходячи із змісту та прохальної частини касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується із тим, свинарник із дорощування свиней Е4 в результаті виділення частки в натурі зі спільної часткової власності дістався ОСОБА_2 , та бажав би отримати в особисту власність цей свинарник, площею 1 064,70 кв. м, вартістю 1 326 266,00 грн, виплативши відповідну компенсацію відповідачу.

Водночас за договором про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності від 17 жовтня 2012 року свинарник із дорощування свиней Е4 у складі інших будівель перейшов у власність ОСОБА_1 , проте 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом укладення договору про розірвання договору про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності від 17 жовтня 2012 року скасували таку домовленість сторін, відновивши тим самим у рівних частках за кожним із них право спільної часткової власності на спірний відгодівельний комплекс (у тому числі на спірний свинарник), тому повторно це здійснювати в судовому порядку немає сенсу, на що слушно звернув увагу апеляційний суд.

Окрім цього, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору. Запропонований заявником варіант поділу будівель спірної нерухомості призведе до того, що у його власності буде свинарник Е2, свинарник Е3 та свинарник з дорощування свиней Е4 (варіант, наближений до третього варіанту, запропонованого експертом), тобто переважна більшість основних приміщень, що складають відгодівельний комплекс, а відповідачу - лише свинарник відгодівлі Е5, що не може вважатися справедливим.

Отже, такі доводи касаційної скарги відхиляються, оскільки зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача за первісним позовом, підтверджує обґрунтованість заявлених ним вимог.

Твердження заявника про те, що суди надали неправильну оцінку договору про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності від 17 жовтня 2012 року, який міг бути використаний як компромісний варіант поділу, відхиляються, оскільки зазначений договір був розірваний сторонами 08 вересня 2015 року. Такі аргументи також зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, у свою чергу Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.

Договір від 08 вересня 2015 року про розірвання договору про поділ часток комплексу в натурі та припинення права спільної часткової власності від 17 жовтня 2012 року не є предметом спору у цій справі, тому причини, з яких сторони його уклали, тобто повернулися до рівних часток у праві спільної часткової власності на відгодівельний комплекс, не має правового значення у цій справі.

Доводи касаційної скарги про обмеження права власності заявника на належну йому земельну ділянку, не приймаються, оскільки розташування спірного свинарника на земельній ділянці з кадастровим номером 1824083400:01:000:0403 не позбавляє ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідач за зустрічним позовом не оскаржував рішення судів в частині відмови у задоволенні його вимог про встановлення земельного сервітуту, так само позивач за первісним позовом не оскаржував ні в апеляційному, ні в касаційному порядку рішення судів про відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, тому в цій частині оскаржувані рішення судів не переглядаються.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 364 377 ЦК України та частини першої статті 120 ЗК України, з урахуванням установлених судами обставин справи та висновків судів, є безпідставним. Окрім того, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Це питання було неодноразово предметом розгляду суду касаційної інстанції (див., постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20)).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Виходячи з вищевикладеного, доводи касаційної скарги про порушення судами статей 364 377 ЦК України та частини першої статті 120 ЗК України не підтвердились, колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо поділу в натурі відгодівельного комплексу, є такими, що відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про виділення частки в натурі зі спільної часткової власності та про поділ майна в натурі - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в частині вирішення вимог про виділення частки в натурі зі спільної часткової власності та про поділ майна в натурі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак