Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.05.2020 року у справі №522/2562/18

Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 522/2562/18

провадження № 61-7149 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "УВГП-СИСТЕМА", Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_3, на рішення

Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у складі судді Загороднюка В. І. та постанову Одеського апеляційного суду

від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1, який діяв як законний представникмалолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся

до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю

"УВГП-СИСТЕМА", Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси), в якому просив зобов'язати відповідачів провести відселення малолітнього

ОСОБА_2, який зареєстрований та проживає у будинку АДРЕСА_1, з одночасним наданням йому іншого

рівнозначного житла у місті Одесі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він, будучи законним представником малолітнього ОСОБА_2, вселився до приміщення, загальною площею 33,75 кв. м, у будинку

АДРЕСА_1 (військова частина А-1785) у 2006 році на підставі дозволу

КЕВ м. Одеси. Законність його реєстрації за вказаною адресою підтверджується листом Шевченківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУ

МВС України від 29 лютого 2012 року № 31/22-П01, однак копії відповідних документів отримати не зміг у зв'язку з їх знищенням за спливом терміну зберігання.

Вказував, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є його сином,

а до досягнення дитиною десяти років її місце проживання може бути зареєстроване лише за місцем проживання батьків (або одного з них).

Разом з цим, державні виконавці в супроводі працівників КП "Будова"

та інших невідомих осіб, без будь-яких дозвільних документів, з 2012 року намагаються виселити його разом з батьками із спірного будинку.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради

від 26 вересня 2013 року № 363 змінено статус спірного гуртожитку

на житловий будинок. Зазначений житловий будинок підлягає знесенню,

так як на вказаній земельній ділянці будується новий будинок.

Проте при виселенні із житлового будинку у зв'язку з його знесенням, особи, які правомірно до нього заселилися, мають право на надання їм іншого приміщення.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1, який є законним представником малолітнього ОСОБА_2, просив суд позов задовольнити та вирішити питання понесених ним судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1, який діяв як законний представник малолітнього ОСОБА_2, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що всі будівлі,

які знаходяться на території військового містечка № 186 (військова частина

А-1785), по АДРЕСА_3, у тому числі будівля № 9, яку займає ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю, включаючи ОСОБА_2,

є військовим майном, що належать державі в особі Міністерства оборони Україні та обліковуються у КЕВ м. Одеси.

ОСОБА_1 - батько ОСОБА_2, згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2013 року у справі № 2-11374/11, не має права користування двома приміщеннями, загальною площею 33,75 кв. м адміністративної будівлі № 9 військового містечка

АДРЕСА_5, а тому ОСОБА_2 також не має

право на вказане приміщення, оскільки його право є похідним від права його батька ОСОБА_1. При цьому ОСОБА_4, батько ОСОБА_1,

у черзі на забезпечення житлом не перебуває, ордер на вселення йому

не надавався, він був заселений командуванням військової частини А-1785

у спірне приміщення тимчасово, отримав квартиру від Міністерства оборони України та звільнений з лав Збройних Сил України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1, який діяв як законний представникмалолітнього ОСОБА_2, залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада

2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд також зазначив про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2

не можуть бути власниками військового майна, яке належить державі.

При цьому ОСОБА_1 здійснив реєстрацію місця проживання свого сина

у спірному приміщенні 11 липня 2014 року, незважаючи на судове рішення, яким його зобов'язано звільнити вказане приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Касаційного цивільного

суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані

судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення,

яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, який діє як законний представник ОСОБА_2.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного

суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 522/2562/18 із Приморського районного суду м.

Одесита надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували, що факт проживання ОСОБА_1 у спірному приміщенні є доведеним. Крім того, судами було надано неправильну оцінку обставинам, встановленим у рішенні Апеляційного суду Одеської області

від 01 липня 2013 року у справі № 2-11374/11, які не є преюдиційними у цій справі, оскільки стосувалися ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а не прав

та обов'язків малолітнього ОСОБА_2, який не приймав участі у розгляді вказаної справи. При цьому не взято до уваги обставини, встановлені

у постанові Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року,

якою залишено без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 21 листопада 2018 року у справі № 522/9912/18, які підтверджують правомірність проживання ОСОБА_2 у спірних приміщеннях

та є преюдиційними у цій справі.

Вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях судами не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений

у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (провадження № 61-5327св19). Також посилається

на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 26 червня 2018 року у справі № 493/1942/15-ц (провадження № 61-4203св18);

від 06 грудня 2019 року у справі № 522/8515/16-ц (провадження № 61-41065св18); від 10 квітня 2020 року у справі № 522/16200/17 (провадження № 61-36781св18).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного

Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини

2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_3, задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної

інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 1,2 Закону України "Про правовий режим майна

у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно,

закріплене за військовими частинами, закладами, установами

та організаціями Збройних Сил України. Міністерство оборони України

як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює

управління військовим майном.

Згідно зі статтями 3,4 Закону України "Про правовий режим майна

у Збройних Силах України" майно, з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статусу військового майна та обліковується у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними

закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є

державною власністю та належить їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Усі будівлі, які знаходяться на території військового містечка № 186 (військова частина А-1785), по АДРЕСА_3, у тому числі будівля № 9, яку займає ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю,

включаючи малолітнього сина ОСОБА_2, є військовим майном,

що належать державі в особі Міністерства оборони Україні та обліковуються у КЕВ м. Одеси. Вказані обставини позивачем не спростовано.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 липня

2013 року у справі № 2-11374/11, яким змінено рішення Приморського районного суду від 05 березня 2012 року, ОСОБА_4, ОСОБА_1 зобов'язано усунути перешкоди у здійсненні Міністерству оборони України

та КЕВ м. Одеси права користування та розпорядження двома

приміщеннями, загальною площею 33,75 кв. м, адміністративної будівлі № 9 військового містечка АДРЕСА_5 шляхом звільнення цього приміщення.

Вказаним судовим рішеннями, яке набрало законної сили, встановлено,

що в період проходження військової служби ОСОБА_4 разом з сім'єю

(дружина та син), у зв'язку з відсутністю у нього постійного житла у місті Одесі, було надано для тимчасового проживання два приміщення спірної будівлі.

Згідно з витягом із протоколу засідання житлової комісії штабу

та управління Південного оперативного командування від 19 січня

2005 року № 2 ОСОБА_4 був забезпечений житлом за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України (на склад сім'ї: він, дружина, син),

а саме трьохкімнатною квартирою

АДРЕСА_6.

ОСОБА_4 знято з реєстраційного обліку зі спірного приміщення

21 квітня 2006 року та зареєстровано 05 травня 2006 року за вказаною адресою.

Однак спірне приміщення ОСОБА_4 та його син ОСОБА_1 (позивач

у справі, яка переглядається) не звільнили. Вони не є

військовослужбовцями.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4,

батько ОСОБА_1, у черзі на забезпечення житлом не перебуває, ордер

на вселення йому не надавався, він був заселений командуванням

військової частини А-1785 у спірне приміщення тимчасово, у подальшому отримав квартиру від Міністерства оборони України та звільнений з лав Збройних Сил України, а згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29 березня 2018 року, жодного гуртожитку чи житлової будівлі по АДРЕСА_3

не зареєстровано.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правомірно врахували преюдиційні обставини, встановлені у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2013 року у справі № 2-11374/11, та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2, оскільки право останнього

на користування спірними приміщеннями є похідним від права його батька,

а таке право у ОСОБА_1 відсутнє.

При цьому, звернувшись у лютому 2018 року до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього

ОСОБА_2, просив відселити сина, який, на його думку, має право користування спірним приміщенням, та надати йому інше рівнозначне

житло у місті Одесі.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 має право користуватися спірними приміщеннями, як і його батько, а позивач таких доказів не подав, що в силу положень статей 12 81 ЦПК України

є його процесуальним обов'язком.

Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (провадження № 61-5327св19), Верховним Судом відхиляються, оскільки судами у цій справі було правильно враховано обставини, встановлені у рішенні Апеляційного суду Одеської області

від 01 липня 2013 року у справі № 2-11374/11, які у справі,

яка переглядається, чи у будь-якій іншій справі, позивачем не спростовано. При цьому у справі, яка переглядається, преюдиційність обставин, встановлених у постанові Одеського апеляційного суду від 12 грудня

2019 року, якою залишено без змін рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 21 листопада 2018 року у справі № 522/9912/18, позивачем

не доведено, а судом таких не встановлено.

Крім того, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. ОСОБА_1 та КЕВ м. Одеси брали

участь у справі № 2-11374/11, маючи процесуальний статус відповідача

та позивача відповідно.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх

інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах предметом позову було усунення перешкод у користуванні приміщенням, а спір стосувався прав та законних інтересів військовослужбовців чи членів їхніх сімей, працівників

КЕВ м. Одеси, а тому фактичні обставини у цих справах та у справі,

яка переглядається, є різними і, відповідно, застосовані інші норми матеріального права.

Верховний Суд звертає увагу, що факт доведеності проживання

ОСОБА_1 у спірному приміщенні не свідчить про правомірність такого проживання, про що вірно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях,

а тому не може бути підставою для відселення його малолітнього сина ОСОБА_2, який зареєстрований та проживає у спірному приміщенні,

з одночасним наданням йому іншого рівнозначного житла.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно

та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної

інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін,

якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець