Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.07.2019 року у справі №374/101/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2019 року

м. Київ

справа № 374/101/17-ц

провадження № 61-29100св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 02 серпня 2017 року у складі судді Потапенка А. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенка Р. В., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області (далі - ВК Ржищівської міської ради), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним акта обстеження умов проживання Служби у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради Київської області.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14 січня 2016 року службою у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради Київської області складений акт обстеження умов проживання за заявою ОСОБА_2 , на підставі якого органом опіки та піклування Деснянської районної адміністрації в м. Києві наданий висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не з ним, а з його матір`ю ОСОБА_2 , яка не має місця проживання.

Вважає, що акт від 14 січня 2016 року сфальсифікований працівниками служби у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради. У разі скасування акта служби у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради Київської області буде проведено повторний розгляд справи про визначення місця проживання дитини та відновлено його порушене право на участь у вихованні дитини. Доказом фальсифікації складеного акта від 14 січня 2016 року є відповідь Ржищівського будівельного коледжу, у якій зазначено, що ОСОБА_2 із 30 листопада 2013 року до теперішнього часу в квартирі АДРЕСА_1 не проживає. Акт складений з порушенням пункту 72 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язані з захистом прав дитини», тому підлягає скасуванню. У провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про скасування висновку та зобов`язання вчинити дії.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним акт обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року, складений комісією Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у складі: начальника Потапенко Т. М., головного спеціаліста Пужакової Ю. О., директора Зайченко І. Я.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 02 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що акт обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року, виданий Cлужбою у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради Київської області, носить описовий характер і не порушує права та не створює правових наслідків для позивача та його малолітнього сина. Отже, оспорюваний акт Служби у справах дітей та сім`ї від 14 січня 2016 року не є актом індивідуальної дії, який може бути визнаний неправомірним або скасований в окремому судовому провадженні в цивільній справі.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності порушених прав позивача оспорюваним ним актом обстеження умов проживання.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2017 року, в якій просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що акт створив правовий наслідок, а саме став підставою для складення висновку органом опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві районної адміністрації щодо визначення місця проживання дитини. Внаслідок складання цього сфальсифікованого акта Службою у справах дітей та сім`ї Ржищівської міської ради Київської області прийнято рішення про визначення місця проживання дитини не з позивачем, а з матір`ю ОСОБА_2 , яка не має офіційного місця проживання. Тобто за місцем реєстрації вона не проживає, а нібито за місцем проживання по АДРЕСА_1 договір оренди не уклала.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що відповідно до акта обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року, складеного комісією у складі начальника Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністраціїПотапенко Т. М., головного спеціаліста Пужакової Ю. О. та директора ЦСССДМ Зайченко І. Я., встановлено, що на підставі заяви громадянки з метою перевірки умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , обстежено умови проживання та встановлено, що за цією адресою проживають ОСОБА_2 , 1983 року народження, (мати), ОСОБА_7 , 1979 року народження (батько), ОСОБА_8 , 2003 року народження, (син). ОСОБА_6 за місцем проживання не виявлено. На час перевірки умови проживання задовільні і створені умови проживання для малолітніх дітей. Негативних проявів і порушень прав дитини не виявлено.

Згідно з інформацією від 17 та 19 січня 2017 року № 2-506, наданої Ржищівським будівельним коледжем, встановлено, що ОСОБА_2 проживала у гуртожитку коледжу у період із 13 вересня 2010 року до 30 листопада 2013 року. На час видачі довідки ОСОБА_2 у гуртожитку не проживала.

Відповідно до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року № 102/03/31-5101, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважала за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2

Актом обстеження умов проживання від 19 липня 2017 року встановлено, що комісією проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 19 липня 2017 року встановлено, що комісією проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з актом обстеження житлового приміщення на предмет проживання у ньому громадян від 19 липня 2017 року встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_8

ОСОБА_2 проживала у квартирі у період із вересня 2010 року до листопада 2013 року, і від листопада 2015 року до цього часу.

Факт проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 підтвердили сусіди своїми підписами.

Відповідно до копії договору користування житловим приміщенням від 01 січня 2017 року встановлено, що договір на проживання у гуртожитку укладений між Ржищівським будівельним технікумом та ОСОБА_11 .

Згідно з пояснювальної записки ОСОБА_2 встановлено, що вона працює у м. Києві, у зв`язку з роботою, чотири дні на тиждень проживає у квартирі своєї сестри у м. Києві, а тридні проживає у м. Ржищеві разом зі своїм сином та колишнім чоловіком.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 Цими судовими рішеннями у мотивувальних частинах надано оцінку оспорюваному акту обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року як одного із доказів у цивільній справі щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866для розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що акт обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року, складений Службою у справах дітей та сім`ї ВК Ржищівської міської ради Київської області є лише доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки цей акт не порушує прав ОСОБА_1 , а Деснянський районний суд м. Києва, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 виходив із того, що відповідно до положень статті 6 «Декларації прав дитини» Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю; судом не встановлено будь-яких обмежень або протипоказань ОСОБА_2 , як матері малолітньої дитини на виконання нею батьківських обов`язків; жодних фактів, що залишення дитини з матір`ю буде суперечити її інтересам не встановлено; докази щодо зловживання позивачем спиртними напоями, чи наркотичними засобами відсутні.

Таким чином, вирішення судом питання про місце проживання дитини не залежало від акта обстеження умов проживання ОСОБА_2 , оскільки суди виходили з того, що проживання дитини з матір`ю відповідає її інтересам, а також із відсутності виняткових обставин розлучати дитину з матір`ю.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень у цій справі, оскільки оспорюваним позивачем актом не порушуються його права. Акт обстеження умов проживання є документом, який подається для прийняття відповідного рішення, тобто цей документ може бути лише доказом, якому буде надаватися оцінка при вирішенні по суті питання, для вирішення якого він складався і, відповідно, при вирішенні якого з ним можна погодитись чи не погодитись.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик