Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 727/7573/17

провадження № 61-12550 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «Зоряний-2», ОСОБА_4 а;

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ;

представника ОСОБА_4 и - ОСОБА_6 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3 , обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу «Зоряний-2» (далі - ОЖБК «Зоряний-2»), ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2013 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який був розірваний 09 березня 2017 року.

За час перебування у шлюбі 12 листопада 2015 року між ОСОБА_3 , як пайовиком, та ОЖБК «Зоряний-2» було укладено кооперативний договір № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу і закріплення паю. Згідно з додатком № 1 до кооперативного договору пайові внески було схвалено сплачувати у наступні терміни і порядок, зокрема: 17 листопада 2015 року - 30 %, що складає 209 779 грн або 9 217 доларів США; 17 березня 2016 року - 17,5 %, що складає 144 317 грн або 5 376 доларів США; 17 червня 2016 року - 14,5 %, що складає 111 054 грн або 4 460 доларів США; 18 серпня 2016 року - 17,5 %, що складає 134 885 грн або 5 376 доларів США; 31 березня 2017 року - 20,5 %, що складає 170 010 грн або 6 292 доларів США.

З метою виконання умов кооперативного договору 01 березня 2016 року він відчужив належний йому автомобіль ВАЗ 21013 за ціною 46 023 грн та сплатив ці кошти як пайовий внесок.

Вказував, що ними по кооперативному договору було внесено 770 045 грн 06 коп., з яких 600 035 грн 06 коп. є спільними коштами подружжя та 170 010 грн - кошти, внесені ОСОБА_3 після розірвання шлюбу.

Вважав, що йому належить пайовий внесок в сумі 300 017 грн 53 коп., вкладений у будівництво квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 ( 4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Також зазначав, що після розірвання шлюбу, з метою приховання спільного майна подружжя, 05 квітня 2017 року ОСОБА_3 без його згоди та відома уклала зі своєю матір`ю - ОСОБА_4 договір про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2», відповідно до якого передала останній право на отримання у власність пай, квартиру НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку по АДРЕСА_1 .

05 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОБЖК «Зоряний-2» було укладено кооперативний договір № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення за нею паю на спірну квартиру.

Вважав, що ОСОБА_4 при укладенні договорів не могла не знати про те, що паєнагромадження належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Отже, на його думку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 діяли недобросовісно, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати договір про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2» у вигляді квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 ( 4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку по АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним; визнати кооперативний договір № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення за ним паю, квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по d АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОБЖК «Зоряний-2» недійсним; визнати паєнагромадження в ОБЖК «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири НОМЕР_1 (номер квартири може бути змінений після отримання технічного паспорту на будинок) на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя; виділити в приватну власність ОСОБА_1 39/100 частин паю вартістю 300 017 грн 53 коп. в ОБЖК «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири НОМЕР_1 (номер квартири може бути змінений після отримання технічного паспорту на будинок) на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по АДРЕСА_1 ; виділити в приватну власність ОСОБА_3 61/100 частин паю вартістю 470 027 грн 53 коп. в ОБЖК «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири НОМЕР_1 (номер квартири може бути змінений після отримання технічного паспорту на будинок) на поверсі № 4 блок-секції №2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя на паєнагромадження в ОБЖК «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири НОМЕР_1 (номер квартири може бути змінений після отримання технічного паспорту на будинок) на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 березня 2019 року у складі судді Слободян Г. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що паєнагромадження не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірні пайові внески сплачувалися за особисті кошти ОСОБА_4 , отримані нею від роботи за кордоном, що підтверджується належними доказами. Натомість позивачем не надано доказів того, що за час спільного проживання подружжя отримувало доходи, за рахунок яких вони могли б сплачувати пайові внески за спірну квартиру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір про уступку майнових прав на пай в обслуговуючому житлово-будівельному кооперативі «Зоряний-2» у вигляді квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсним.

Визнано кооперативний договір № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення за ним паю (квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд ) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом «Зоряний-2», недійсним.

Визнано паєнагромадження (пай, грошові кошти) в сумі 600 035 грн 06 коп. в обслуговуючому житлово-будівельному кооперативі «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири за НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя.

В порядку поділу спільного майна подружжя: виділено у приватну власність ОСОБА_1 39/100 частин паю (паєнагромадження) вартістю 300 017 грн 53 коп. в обслуговуючому житлово-будівельному кооперативі «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири за НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено в приватну власність ОСОБА_3 61/100 частин паю (паєнагромадження) вартістю 470 027 грн 53 коп. в обслуговуючому житлово-будівельному кооперативі «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири за НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право спільної сумісної власності на паєнагромадження (пай, грошові кошти) в обслуговуючому житлово-будівельному кооперативі «Зоряний-2» по кооперативному договору від 12 листопада 2015 року № 37 щодо пайової участі в будівництві квартири за НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у 9-ти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що презумпція спільності права власності подружжя на паєнагромадження, яке було внесено в ОЖБК «Зоряний-2» в період знаходження сторін в зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не спростована. Посилання ОСОБА_4 про те, що кошти на оплату пайових внесків, вона надсилала із-за кордону, безпідставні, оскільки в період з 17 листопада 2015 року по 18 серпня 2016 року (період сплати пайових внесків за час шлюбу) ОСОБА_4 на користь своєї дочки було надіслано коштів на загальну суму 410 Євро. У той же час, в цей період подружжям було сплачено 600 035 грн 06 коп. (еквівалент у доларах США становить 24 429 доларів США), що значно перевищує розмір банківського переказу.

Оскільки паєнагромадження було внесене за час подружнього життя та за рахунок спільних коштів, воно є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Оспорюваний договір про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2», укладений між ОСОБА_3 та її матір`ю - ОСОБА_4 , яка не могла не знати, що продавець, її дочка, на момент укладення договору перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 та не отримала його згоди на відчуження даного майна. Отже, при укладенні зазначеного договору продавець ОСОБА_3 та покупець ОСОБА_4 , в інтересах якої на той час діяла продавець ОСОБА_3 , діяли недобросовісно, що є підставою для визнання укладеного між ними договору про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2» недійсним. Кооперативний договір від 05 квітня 2017 року № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення паю на спірну квартиру, укладений між ОСОБА_4 та ОБЖК «Зоряний-2» має похідний характер від укладеного договору про уступку майнових прав на пай, а тому його також слід визнати недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 727/7573/17 з Шевченківського районного суду м. Чернівці.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не застосовано статтю 146 ЖК України, згідно з якою поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його подружжям допускається у разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване житлове приміщення у займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а у разі відсутності згоди за рішенням суду. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Також, апеляційним судом помилково не застосовано пункти 19, 43 Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, згідно з якими жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу.

Поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а при відсутності згоди - за рішенням суду.

Тобто, поділ квартири в ЖБК між подружжям можливий за двох умов: 1) за час шлюбу відбулась повна виплата пайового внеску; 2) якщо технічно можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі.

Натомість, на час розірвання шлюбу (09 березня 2017 року) пайові внески за квартиру не були сплачені ОСОБА_10 повністю та в матеріалах справи відсутній висновок будівельно-технічної експертизи щодо можливості поділу квартири між подружжям.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 липня 2013 року по 09 березня 2017 року (а.с. 8-9, т. 1).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені (а.с. 162, т. 2).

Відповідно до умов кооперативного договору від 12 листопада 2015 року № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення за ним паю в ОБЖК «Зоряний-2», укладеного між ОСОБА_3 та ОБЖК «Зоряний-2», ЖБК зобов`язується організувати будівництво житлового будинку, пайовик зобов`язується сплатити внески у встановлених договором розмірах, а кооператив в свою чергу закріплює за пайовиком квартиру НОМЕР_1 (номер квартири може бути змінений після отримання технічного паспорту на будинок) на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку, будівництво якого здійснюється по АДРЕСА_1 (а.с. 10, т. 1).

Згідно з додатком № 1 до кооперативного договору від 12 листопада 2015 року № 37 сторонами узгоджено порядок сплати та розмір пайового внеску до кооперативу (частинами) у встановлено порядку, та терміни такої сплати (а.с. 11, т. 1).

Відповідно до договору про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2» від 05 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 право на отримання у власність паю, квартири НОМЕР_1 на поверсі № 4 блок-секції № 2 (4 під`їзд) у дев`яти поверховому житловому будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 75, т. 1).

У той же день між ОСОБА_4 та ОБЖК «Зоряний-2» було укладено кооперативний договір № 37 про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу та закріплення за нею паю на спірну квартиру (а.с. 76, т. 1).

Судом також було становлено, що на виконання умов кооперативного договору № 37 від 12 листопада 2015 року були сплачені пайові внески, а саме: 17 листопада 2015 року - 209 779 грн; 17 березня 2016 року - 144 317 грн 06 коп.; 17 червня 2016 року - 111 054 грн; 18 серпня 2016 року - 134 885 грн; 04 квітня 2017 року - 170 010 грн. Загальна сума пайових внесків становить 770 045 грн 06 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

У пунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз?яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК УРСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частин першої-другої статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частинами другою, третьою статті 65 СК України також передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 07 вересня 2016 року № 6-727цс16.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 216 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір про уступку майнових прав на пай в ОБЖК «Зоряний-2», укладений між ОСОБА_3 та її матір`ю - ОСОБА_4 , яка не могла не знати, що продавець, її дочка, на момент укладення договору перебуває у шлюбі з позивачем та не отримала його згоди на відчуження спірних майнових прав.

Установивши, що пай за квартиру внесений подружжям у ОБЖК «Зоряний-2» у період шлюбу і за рахунок спільних коштів, а також враховуючи відсутність документів на спростування цих обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що судом не застосовано статтю 146 ЖК УРСР безпідставні, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги про визнання права власності на частину паєнагромадження, так як право власності на квартиру, за яку на час розгляду справи судом пай було внесено в повному обсязі, не зареєстровано, а, відтак, і питання її поділу між подружжям не може бути вирішено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович