Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 676/1299/21

провадження № 61-10618св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М.,Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті її батька ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відкрилася спадщина на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0952 га, що розташована в м. Мукша Китайгородська Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Був складений заповіт, за яким усе майно, належне йому на момент смерті, заповідає своїй дочці - ОСОБА_1 .

Разом з тим, при зверненні до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, нотаріусом встановлено, що на момент смерті її батька він був одружений з ОСОБА_2 , яка була зареєстрована за постійним місце проживання померлого ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . Крім того, відповідач є особою пенсійного віку, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині.

Однак у 2019 році ще за життя ОСОБА_4 відносини між ним та відповідачем погіршилися, адже остання не здійснювала догляд за тяжкохворим батьком; вчиняла сварки, скандали, відмовлялася від догляду за своїм чоловіком, не готувала їжу, про що неодноразово ОСОБА_4 розповідав позивачу. Через це 08 січня 2020 року подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу і 08 квітня 2020 року рішенням суду шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, але воно набрало законної сили лише 06 серпня 2020 року,

Разом з тим, вона матеріально та фізично допомагала спадкодавцю, доглядала за ним, купувала продукти харчування, ліки та товари першої необхідності, сплачувала комунальні послуги.

Просила суд усунути від права на спадкування за законом обов`язкової частки ОСОБА_2 після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кам`янець-Подільському Хмельницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Та обставина, що відповідачка постійно не проживала зі спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на день його смерті підтверджується тим, що ОСОБА_2 11 січня 2020 року виїхала за межі України і з того часу до 02 квітня 2021 року в Україну не поверталась. Факт виїзду ОСОБА_2 за межі України визнається її представником та підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_2 перестала проживати з ОСОБА_10 з 10 січня 2020 року і зверталась до нотаріуса для того щоб завірити підпис на заяві про згоду на розірвання шлюбу, зібрала всі свої речі в зв`язку з припиненням шлюбних відносин перед поїздкою, однак через те, що не могла всі речі забрати, то частину речей залишила в будинку. Крім того при встановленні тієї обставини, що ОСОБА_2 назавжди поїхала в Росію, суд враховує пояснення свідків в яких вони вказали, що між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 був конфлікт через те, що він переписав майно на доньку. З матеріалів спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини після його смерті не подавала. Тому суд вважає, що вона спадщину не прийняла і не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин ОСОБА_2 не набула права на спадкування і тому не може бути судом усунута від права на спадкування за законом обов`язкової частки після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судова колегія не погоджується із мотивами відмови суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Позивач не надала доказів перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані, його потребу в зв`язку із цим у догляді та допомоги ОСОБА_2 , а остання мала змогу надавати таку допомогу і свідомо ухилялася від її надання. Тобто, ОСОБА_1 не доведено сукупність обставин, що відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення відповідача від спадкування.

Однак суд першої інстанції не врахував підстави і предмет позовних вимог, що обрані ОСОБА_1 і відмовив у задоволенні позову з тих підстав, з якими позивач не зверталась до суду та не обґрунтовувала своїх вимог.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судове рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував докази, які підтверджували обставини, на які посилався позивач, зокрема того, що відповідач не проживав зі спадкодавцем на момент смерті (довідку з головного центру обробки спеціальної Інформації державної прикордонної служби України від 02 квітня 2020 року), факт не подання в строк заяви про прийняття спадщини та зробив помилковий висновок про задоволення апеляційної скарги в частині зміни мотивів рішення суду першої інстанції.

Матеріали справи містять достовірні відомості, отримані судом, та які не заперечувалися представником відповідача, про те, що відповідач є громадянином росії і дійсно з 10 січня 2020 року виїхала на своє постійне місце проживання до росії, станом на день подання касаційної скарги проживає там, на день смерті ОСОБА_4 не проживала з ним та заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору не подавала, хоча і була обізнана про відкриття спадщини.

Задовольняючи апеляційну скаргу представника відповідача, апеляційний суд не з`ясував, чи дійсно відповідач є спадкоємцем, тобто чи може бути суб`єктом спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 1224 ЦК України, статті 12 13 89 263 ЦПК України, а також помилково взяв до уваги що ОСОБА_2 є спадкоємцем після померлого.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17).

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2020 року, що набрало законної сили 06 серпня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18 липня 1999 року ОСОБА_11 уклала шлюб із ОСОБА_12 і змінила прізвище з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ».

31 січня 2020 року ОСОБА_4 оформив заповіт, згідно якого усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати, і на що за Законом буде мати право, заповів ОСОБА_1

ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 0,0952 га, кадастровий номер 6822487400:03:001:0245, що розташована по АДРЕСА_1 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 21 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

За адресою: АДРЕСА_1 з 18 червня 2015 року зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_4 03 липня 2017 року встановлено діагноз: а) клінічний діагноз: злоякісне захворювання в/а відділу прямої кишки III ст. ІІ кл.гр., б) ускладнення основного: Перміація в стінки тазу. Сигмостома, в) супутній діагноз: IXC, a/c, к/с, СН-0 Хр. холецистит. Хр. панкреатит. З копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 вбачається, що станом на 23 вересня 2019 року стан хворого важкий та пацієнт потребує сторонньої допомоги.

Згідно копії довідки про причину смерті № 7911 від 11 травня 2020 року, причиною смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ракова інтоксикація.

Відповідно до Інформації Державної прикордонної служби України Чіфонова Л. В. неодноразово з 02 липня 2016 року перетинала державний кордон України та 11 січня 2020 року виїхала з України через пункту пропуску Хутір Михайлівський потягом Львів-Москва.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статтях 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У частинах п`ятій, шостій статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справа № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), на як посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «відповідно до частини другої статті 2 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження. Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) вказано що «судом установлено, що сторони у справі є спадкоємцями ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до положень частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тлумачення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц (провадження № 61-5184св18).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

предметом позову є вимога про усунення від права на спадкування за законом обов`язкової частки ОСОБА_2 після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; підставою позову - доводи ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом, що ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги своєму чоловіку ОСОБА_4 , який через хворобу перебував у безпорадному стані;

суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем ОСОБА_4 станом на день його смерті, була зареєстрована за адресою проживання ОСОБА_4 , однак постійно не проживала з ним, оскільки 11 січня 2020 року виїхала за межі України і з того часу до 02 квітня 2021 року в Україну не поверталась; заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_4 ОСОБА_2 не подала. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач спадщину не прийняла, відповідно не має права на спадкування після смерті ОСОБА_4 ;

апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував підстави і предмет позовних вимог, що обрані ОСОБА_1 і відмовив у задоволенні позову з тих підстав, з якими позивач не зверталась до суду та не обґрунтовувала своїх вимог. Проте апеляційний суд не врахував, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду; усунення від права на спадкування особи, яка не має такого права, зокрема, у зв`язку з неприйняттям нею спадщини, є неможливим. Тому у справах про усунення особи від права на спадкування суд має першочергово з`ясувати чи має відповідач право на спадкування, тобто чи є він спадкоємцем, який спадщину прийняв, оскільки в протилежному випадку у позивача відсутнє право та/або інтерес, який підлягає судовому захисту;

суд апеляційної інстанції не спростував висновки суду першої інстанції, що відповідач спадщину не прийняла, тому не має права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим помилково аналізував по суті обставини, передбачені статтею 1224 ЦК України, які є підставою для усунення особи від права на спадкування.

За таких обставин суд апеляційної інстанції змінив судове рішення, яке відповідає закону, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові витрати ОСОБА_1 , понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасувати.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2022 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн витрат на сплату судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук