Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2021 року у справі №342/709/20

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 342/709/20

провадження № 61-11129св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського Володимира Івановича на постанову Івано? Франківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д.,

Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діяло адвокатське об'єднання "Автопоміч", звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК") про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою, в розмірі 16 692,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 грудня 2019 року близько 18:18 год на автодорозі "Снятин-Тязів" у Городенківському районі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), у якій автомобіль "AUDI 100", д. н. з. НОМЕР_1, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько позивача), який від отриманих травм помер.

За вищевказаним фактом уповноваженими органами було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12019090000000648.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "AUDI 100", д. н. з. НОМЕР_1, на момент настання ДТП була застрахована в ПрАТ "УПСК" згідно полісу № АО4493018.

Позивач зазначав, що внаслідок загибелі батька йому було завдано моральну шкоду, загальний розмір якої становить 50 076,00 грн, проте оскільки у загиблого ОСОБА_1 також були дружина ОСОБА_2 та ще один син - ОСОБА_3, позивач просив стягнути з ПрАТ "УПСК" 1/3 із загального розміру страхового відшкодування, а саме 16 692,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області

від 03 березня 2021 року у складі судді Федів Л. М. позов задоволено. Стягнено з ПрАТ "УПСК" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов'язане із заподіяною моральною шкодою, в розмірі 16 692,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що шкоду потерпілому ОСОБА_1 було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки і відповідачем не доведено завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили чи умислу потерпілого.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ "УПСК", суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з страховика на користь позивача страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою, відповідно до вимог статті 1187 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ "УПСК" задоволено, рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд, врахувавши обставини, встановлені постановою про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2020 року, дійшов висновку, що відсутність у водія ОСОБА_4 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив, проте не міг її відвернути, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського В. І. на постанову Івано? Франківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 199/1100/19, провадження № 61-20924св19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19, провадження № 61 10504св20 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Страховим випадком є ДТП, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, який був забезпеченим згідно полісу страхування. Якщо шкоду завдано життю/здоров'ю потерпілого джерелом підвищеної небезпеки - цивільно-правова відповідальність настає без вини.

Також апеляційним судом не враховано, що непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Отже, в даній ДТП непереборною силою може бути виключно надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, яке не залежить від учасників пригоди, а саме ані від водія автомобіля, ані від пішохода.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 грудня 2019 року в темну пору доби біля 18 год 18 хв. по вул. Станіславська в м. Городенка Івано-Франківської області на автодорозі Р-20 "Снятин-Тязів" трапилась ДТП, у якій водій автомобіля марки "Ауді 100", д. н. з. НОМЕР_1, ОСОБА_4, рухаючись в напрямку м. Снятин, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, який, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, лежав на проїжджій частині дороги. Унаслідок ДТП пішохід

ОСОБА_1 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є сином ОСОБА_1, який загинув у результаті ДТП.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "AUDI 100", д. н. з. НОМЕР_1, ОСОБА_4 на момент настання ДТП була застрахована в ПрАТ "УПСК" згідно полісу № АО4493018.

За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження за №12019090000000647 від 06 грудня 2019 року та розпочате досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Постановою про закриття кримінального провадження від 30 листопада

2020 року старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Гоцанюка І. В. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019090000000647 від 06 грудня 2019 року, було закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що водій автомобіля марки "AUDI 100" ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1 ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_1, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, нехтуючи заходами безпеки дорожнього руху, знаходився у лежачому положенні на проїжджій частині дороги, не виділивши себе для своєчасного виявлення іншими учасниками руху, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського В. І. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення статтею 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Відповідно до статті 27.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г " і "ґ" статті 27.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду.

При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах:

від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року

у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відсутність у водія ОСОБА_4 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з цим висновком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, водій автомобіля марки "AUDI 100" ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1 ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_1, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, нехтуючи заходами безпеки дорожнього руху, знаходився у лежачому положенні на проїжджій частині дороги, не виділивши себе для своєчасного виявлення іншими учасниками руху, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду, що відсутність у водія ОСОБА_4 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.

Як було встановлено судами, ДТП відбулося за обставин, коли автомобіль наїхав на пішохода ОСОБА_1, який у стані алкогольного сп'яніння знаходився у лежачому положенні на проїжджій частині дороги, що свідчить про те, що останній допустив необережність через нехтування правилами дорожнього руху.

Відповідно до пункту 4.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

У відповідності до частини 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 3 статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частини 3 статті 1193 ЦК України (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини 2 статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19 (провадження № 61-10504св20), на який посилався заявник в касаційній скарзі.

Разом з тим, відповідно до статті 27.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, у сукупності не може бути меншим, ніж 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Усім особам, які відповідно до зазначеної статті мають право на відшкодування моральної шкоди, це відшкодування виплачується рівними частинами.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить 50 076,00
грн (4173 грн х 12).

При цьому, враховуючи, що у загиблого ОСОБА_1, крім сина - позивача у цій справі ОСОБА_1, залишились дружина ОСОБА_2 та ще один син - ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1/3 від гарантованого розміру виплати, що становить 16 692,00
грн.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову в межах заявлених позовних вимог.

Вказане свідчить, що судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського В. І. підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений ним за подачу касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн, підлягає стягненню з відповідача ПрАТ "УПСК".

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського Володимира Івановича задовольнити.

Постанову Івано? Франківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року скасувати.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області

від 03 березня 2021 рокузалишити в силі.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф.

Хопта