Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 367/2623/16

провадження № 61-11772св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - адвокатом ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство «МТС Україна», яке відповідно до зареєстрованої 31 травня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (далі - ПрАТ «ВФ Україна»), звернулось із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що між сторонами укладено договір про надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку та безпроводового доступу до мережі Інтернет № 649579 від 13 листопада 2001 року (далі - договір). З метою нарахування тривалості і тарифікації розмов та здійснення розрахунків за послуги зв'язку відповідачу присвоєно особовий рахунок № 1.10459812.

7 грудня 2004 року за бажанням відповідача його тарифний пакет було змінено на пакет GSM «Безлімітний Новий», згідно якого оператором надавався пакет послуг на умовах авансової оплати у сумі 500 грн щомісячно. У вартість тарифного пакета (щомісячна плата) входить певний обсяг послуг (хвилин, SMS, МБ в Інтернет тощо), які надаються абоненту.

Вказувало, що абонент не обмежений у можливості отримання інших послуг чи більшої кількості послуг, ніж це визначено рамками визначеного пакету вартістю 500 грн на місяць.

За таких обставин просило стягнути зі ОСОБА_4 заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у сумі 28 976,59 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість виникла внаслідок використання відповідачем додаткових послуг, що не входять до тарифного пакету та не передбачені договором. Додаткової угоди про використання додаткових послух за межами пакета позивачем не надано. Також не надано доказів того, коли абонентом було змінено, замовлено або активовано додаткові послуги та вартість тарифу.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2017 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнено зі ОСОБА_4 на користь ПрАТ «ВФ Україна» заборгованість за телекомунікаційні послуги у розмірі 28 976,59 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Зазначив, що відповідач обслуговувався в тарифному плані «Безлімітний Новий», за умовами якого передбачено надання 250 пакетних мегабайт для користування послугою «Мобільний GPRS Інтернет», вартість яких включена у щомісячну вартість тарифного плану. Послуга не є додатковою послугою, а є основною послугою відповідно до затверджених Тарифів тарифного плану «Безлімітний новий».

У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначив, що умовами укладеного сторонами договору передбачений авансовий порядок оплати за надані послуги. Відповідно до тарифного плану «Безлімітний Новий» відповідач повинен сплачувати авансові платежі у розмірі 599 грн на місяць та користуватись узгодженим об'ємом послуг, у зв'язку з чим після закінчення коштів на рахунку, позивач зобов'язаний припинити надання послуг відповідачу.

Вказував, що нарахована позивачем заборгованість сформувалась в рамках багатьох сесій, тому навіть у випадку тарифікації послуги після закінчення відповідної сесії позивач відповідно до підпункту 32 пункту 39 Правил надання та отримання комунікаційних послуг повинен був припинити надання послуг після першої сесії 23 вересня 2013 року, тобто після нарахування заборгованості у розмірі 6 753,74 грн.

Зазначив, що вказана заборгованість нарахована поза межами тарифного плану «Безлімітний Новий», тому послуги, надані позивачем, не передбачені умовами укладеного між сторонами договору. Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_4 укладав додаткові угоди чи замовляв додаткові послуги, не передбачені умовами та які не входять до тарифного пакету відповідача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2017 року представник ПрАТ «ВФ Україна» - Федорів І.Я. подала заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність її доводів і відповідність висновків апеляційного суду нормам матеріального та процесуального права, просила касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що ПрАТ «МТС Україна» та ОСОБА_4 укладено договір. З метою нарахування тривалості і тарифікації розмов та здійснення розрахунків за послуги зв'язку відповідачу присвоєно особовий рахунок № 1.10459812.

Апеляційним судом встановлено, що станом на 25 січня 2014 року у позивача виникла заборгованість за надані послуги мобільного зв'язку у сумі 28 976,59 грн.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про телекомунікації» споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Згідно із пунктом 68 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, порядок оплати і форма розрахунків за послуги визначаються договором. Розрахунки за послуги можуть здійснюватися на умовах попередньої (авансової) та/або наступної оплати.

Пунктом 2.1 договору визначено два варіанти оплати абонентом отриманих послуг, вартість яких виходить за межі обраного абонентом пакету: до закінчення розрахункового місяця - додатково з потребою в послугах; після закінчення розрахункового місяця - шляхом оплати рахунків.

Апеляційним судом встановлено, що на виконання вимог пункту 2.1 договору 14 листопада 2001 року відповідачем сплачено повну суму початкового завдатку/авансу у розмірі 599 грн, після чого він був підключений до мобільної мережі радіотелефонного зв'язку.

Відповідно до умов договору та Умов користування мережами мобільного зв'язку ПрАТ «МТС Україна» (далі - умови), що є невід'ємною частиною зазначеного договору, та згоду з якими підтверджено підписом відповідача, останній зобов'язався своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги та плату за утримання номера в мережі ПрАТ «МТС Україна», особисто перевіряти залишок авансового платежу та вносити відповідні платежі за послуги, отримані за договором.

Абонент зобов'язаний своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги, авансові внески та щомісячну абонентську плату (пункт 2.4 договору).

Згідно з пунктом 3.3 договору відповідач зобов'язався сплачувати рахунки за надані послуги, авансові внески та щомісячну абонентську плату у строк до п'ятнадцятогочисла місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 9.2 умов визначено, що абоненту надається можливість користуватися послугою при наявності від'ємного залишку (кредитний ліміт), котрий залежить від кредитної історії абонента та строку користування послугою.

Апеляційний суд встановив, що сторонами визначено порядок розрахунків за надання послуг стільникового мобільного зв'язку на умовах поєднання попередньої та наступної оплати. Відповідачу було відомо про таку систему нарахування та оплати за надані послуги і він не заперечував проти таких розрахунків, про що свідчить неодноразова оплата ним виставлених рахунків у сумі понад вартість тарифного пакета.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши з поданих сторонами доказів, що ОСОБА_4, не оплативши надані позивачем послуги, порушив вимоги договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього заборгованості за ці послуги у сумі 28 976,59 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що у випадку закінчення об'єму сплачених послуг позивач повинен був припинити їх надання, відхиляються касаційним судом, оскільки відповідно до пункту 2.1 договору оператор має право закрити зв'язок і припинити надання послуг в разі неоплати рахунків в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Апеляційний суд встановив, що на виконання вказаного пункту договору позивач припинив надання послуг у листопаді 2013 року.

Відповідно до підпункту 32 пункту 39 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг оператор зобов'язаний обмежувати можливість отримання споживачем послуг у разі відсутності коштів на особовому рахунку абонента або досягнення визначеної договором суми шляхом тимчасового припинення надання послуг (за наявності технічної можливості).

Надавши оцінку аналогічним доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у ПрАТ «МТС» Україна» була відсутня технічна можливість обмежувати отримання споживачем послуг у разі виникнення заборгованості фіксованого розміру на особовому рахунку абонента, оскільки тарифікація Інтернет-графіку відбувається лише після закінчення сесії. При цьому тарифікація послуг, що надаються абонентам контрактної форми обслуговування, не здійснюється в режимі реального часу.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що послуги за надання яких судом стягнено заборгованість, не входять до тарифного пакету і не передбачені договором, є необґрунтованими та спростовуються висновками апеляційного суду, який, встановивши, що відповідач обслуговувався в тарифному плані «Безлімітний Новий», а за його умовами передбачено надання 250 пакетних мегабайт для користування послугою «Мобільний GPRS Інтернет» та їх вартість включена у щомісячну вартість тарифного плану, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця послуга не є додатковою, а є основною послугою відповідно до затверджених тарифів тарифного плану «Безлімітний Новий».

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право.

Таким чином, касаційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають; доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції й не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - адвокатом ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик