Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №127/6993/17

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 127/6993/17

провадження № 61-391св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_3, Правобережний районний центр зайнятості м. Вінниці,

представник Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниці - Музалєва Тетяна Петрівна,

представники фізичної особи-підприємця ОСОБА_3: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2017 року у складі судді

Баряка А. С. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 грудня

2017 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниці про зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2013 року між нею та

ФОП ОСОБА_3 було укладено безстроковий трудовий договір, згідно з яким її прийнято на посаду продавця-консультанта, а з 09 квітня 2014 року було переведено на посаду директора магазину.

Зазначала, що у порушення вимог законодавства їй не було вручено примірник зареєстрованого трудового договору, а також не було повернуто її трудову книжку із записом про прийняття на роботу. 17 січня 2017 року представником ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_9, її не було допущено до робочого місця та повідомлено про звільнення, хоча письмових документів про це їй вручено не було. Того ж дня, представнику ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_9, нею була вручена заява на ім'я ФОП ОСОБА_3 про звільнення із займаної посади за власним бажанням, а також дублікат відповідної заяви був надісланий на адресу ФОП ОСОБА_3

Вказувала на те, що не дочекавшись відповіді на свою заяву від

ФОП ОСОБА_3, 13 лютого 2017 року нею було надіслано лист на адресу ФОП ОСОБА_3 з проханням подати до центру зайнятості укладений між ними трудовий договір для проведення реєстрації його припинення, зробити відповідний запис у її трудовій книжці, повернути їй трудову книжку та провести з нею остаточний розрахунок, однак відповідний поштовий лист повернувся з відміткою про неможливість його вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

За таких обставин, незважаючи на подану нею заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, припинення трудових стосунків із ФОП ОСОБА_3 у центрі зайнятості не зареєстроване, а трудова книжка із відміткою про її звільнення їй не повернута. Через невидачу трудової книжки з вини

ФОП ОСОБА_3 вона не має можливості влаштуватися на роботу або хоча б стати на облік у центр зайнятості як безробітна, а тому позбавлена будь-яких засобів для власного існування та забезпечення своєї сім'ї. Внаслідок порушення її трудових прав, які полягають у незаконному недопущені її до роботи, що призвело до подання нею заяви про звільнення, затримці проведення з нею остаточного розрахунку при звільненні, безпідставному утриманні у

ФОП ОСОБА_3 трудової книжки, вона зазнала моральних страждань, які виразились у негативних змінах у її житті, що призвели до втрати нормальних життєвих та ділових зв'язків, а також вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: зобов'язати Правобережний центр зайнятості м. Вінниці зняти з реєстрації трудовий договір, який був укладений між нею та ФОП ОСОБА_3; зобов'язати ФОП ОСОБА_3 внести запис до її трудової книжки про звільнення з роботи з 31 січня 2017 року на підставі частини першої

статті 38 КЗпП України; зобов'язати ФОП ОСОБА_3 повернути трудову книжку; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на її користь заробітну плату за січень 2017 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі

2 690 грн 39 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі

7 610 грн 91 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 610 грн 91 коп.; 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Зобов'язано ФОП ОСОБА_3 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з роботи

з 31 січня 2017 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Зобов'язано ФОП ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 трудову книжку. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 690 грн 39 коп., що становить суму заробітної плати за січень 2017 року у розмірі 1 605 грн 50 коп. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 085 грн 39 коп. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 610 грн 91 коп. та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення міського суду мотивовано тим, що ОСОБА_1у встановленому порядку було подано заяву про звільнення за власним бажанням, яка у визначені строки ФОП ОСОБА_3 не розглянута, тому останній зобов'язаний внести відповідний запис до трудової книжки, повернути її позивачу. Крім того, стягненню з ФОП ОСОБА_3 підлягають невиплачена заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, враховуючи неможливість належним чином здійснити процедуру зняття з реєстрації трудового договору у спосіб, передбачений Порядком реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за

№ 554/5745 (далі - Порядок), оскільки ФОП ОСОБА_3, утримуючи трудову книжку ОСОБА_1, уникає з останньою будь-якого спілкування та не вчиняє дій щодо внесення необхідних відомостей про припинення з нею трудового договору та наданням до центру зайнятості відповідного примірника трудового договору з метою зняття трудового договору з реєстрації та внесення відповідних відомостей до її трудової книжки.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Правобережний центр зайнятості

м. Вінниці зняти з реєстрації трудовий договір, який був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, то в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки суду не надано доказу наявності відповідних спірних правовідносин між вказаними сторонами з цього питання, в силу чого, суд не має повноважень на врегулювання правовідносин, які не існують або можуть існувати в майбутньому, а обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту, так як відповідач Правобережний центр зайнятості м. Вінниці без надання йому оригіналів примірника відповідного трудового договору із внесеними до нього записами ФОП ОСОБА_3 про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, що передбачено вимогами чинного законодавства України, зокрема Порядком, - не має можливостей вчинити дії щодо зняття з реєстрації такого трудового договору, на відміну від того центру зайнятості, який здійснював таку реєстрації і в якого перебуває один із оригінальних примірників трудового договору, що дозволяє такому центру зайнятості, за наявності на те відповідних правових підстав, зокрема відповідного рішення суду, навіть без присутності ФОП ОСОБА_3, зняти з реєстрації відповідний трудовий договір.

Щодо заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 тис. грн, то, враховуючи глибину душевних страждань ОСОБА_1, які були викликані неможливістю отримати заробітну плату та вчинити дії щодо зняття з реєстрації відповідного трудового договору, що беззаперечно впливало на підтримання в належному фінансовому стані свого звичного життєвого рівня, та впливає на необхідність вдаватись до додаткових зусиль щодо можливості реалізувати свої трудові права у законний спосіб, впливаючи на звичний спосіб життя останньої, а тому, виходячи із вимог розумності і справедливості, із

ФОП ОСОБА_3 стягнуто 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 відхилено.Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, й правильно встановлено, що стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заробітної плати за січень 2017 року у розмірі 1 605 грн 50 коп. та грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 085 грн 39 коп., а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 610 грн 91 коп. є законним та обґрунтованим, при цьому міський суд правильно застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 18 січня 2017 року № 6-2912цс16, щодо неможливості подвійного стягнення при одному звільненні середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Крім того, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що вказані правовідносини, які склались між сторонами, виключають подальшу можливість вчинення ФОП ОСОБА_3 на примірниках відповідних трудових договорів запису про підстави його припинення з посиланням на вимоги КЗпП України та з послідуючим сповіщенням про такі обставини відповідного центру зайнятості, знявши з реєстрації трудовий договір та вчинивши відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 При цьому, Правобережний центр зайнятості м. Вінниці позбавлений можливості, без надання оригіналів трудового договору із внесеними до нього записами ФОП ОСОБА_3 про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, здійснити зняття з реєстрації трудового договору.

Також, ОСОБА_1 було заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, яка мотивована неможливістю отримати заробітну плату та вчинити дії щодо зняття з реєстрації відповідного трудового договору, що впливає на підтримання в належному фінансовому стані свого звичного життєвого рівня, тому судом правомірно, з урахуванням вимог розумності і справедливості, стягнуто 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

У касаційнійскарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду,

ФОП ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було досліджено факт відсутності у ОСОБА_1 другого примірника підписаного трудового договору від 01 жовтня 2013 року. Також не були належним чином досліджені обставини, згідно яких ОСОБА_1 не отримала трудову книжку в узгоджений із роботодавцем строк, не досліджено факт відсутності позивача на робочому місці впродовж 14 днів з моменту подання заяви про звільнення. Крім того, посилався на те, що після подання заяви про звільнення ОСОБА_1, не узгодивши строк свого звільнення, не оформивши належним чином всі необхідні документи, не виходила на роботу та не виконувала свої посадові обов'язки з

18 січня 2017 року, чим позбавила обов'язків власника на узгодження строку звільнення працівника за власним бажанням, проведення процедури передачі товарно-матеріальних цінностей від директора магазину на підставі проведеної інвентаризації, отримання пояснень за результатами проведеної інвентаризації, розрахунку заробітної плати на узгоджену дату звільнення, виплати компенсації за невикористану відпустку, видати їй копію наказу про звільнення та трудову книжку в останній робочий день. Також вказував на те, що ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди

у сумі 50 тис. грн.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому зазначено про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про часткове задоволення позову, ухвалили законне та обґрунтоване рішення у справі.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами установлено, що згідно довідки від 23 березня 2017 року, виданої заступником начальника відділу взаємодії з роботодавцями Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниці, ОСОБА_1 працює у

ФОП ОСОБА_3 з 01 жовтня 2013 року продавцем-консультантом, а з

09 квітня 2014 року - директором магазину «Remix».

17 січня 2017 року ОСОБА_1 було подано заяву ФОП ОСОБА_3 з проханням звільнити її з посади директора магазину «Remix» за власним бажанням, яка була отримана ОСОБА_9 - представником ФОП ОСОБА_3 за місцем робити останньої (а.с. 7).

Також встановлено, що ОСОБА_1 додатково повідомила

ФОП ОСОБА_3 про своє звільнення, надіславши на його адресу заяву аналогічного змісту, яка була отримана останнім 23 січня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_1 заявлено вимогу про проведення з нею розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовану тим, що з нею не було проведено розрахунок при звільненні у строки, визначені трудовим законодавством.

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1надано розрахунок невиплаченої заробітної плати з 01 січня 2017 року по 17 січня 2017 року, згідно якого оклад становить 3 210 грн, фактично відпрацьовано 10 днів, кількість робочих днів за нормою 20, а тому сума, яка підлягає виплаті становить

1 605 грн, та розрахунок компенсації за невикористану відпустку 10 календарних днів за період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року, згідно якого сума компенсації становить 1 085 грн 39 коп.

Також ОСОБА_1 надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невидачею трудової книжки та розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період

з 18 січня 2017 року по 31 березня 2017 року, відповідно до якого сума середнього заробітку за час затримки заробітної плати становить 7 610 грн

91 коп. та за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невидачею трудової книжки становить 7 610 грн 91 коп.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно зі частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною п'ятою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлено, що ФОП ОСОБА_3 при здійсненні реєстрації трудового договору не надав ОСОБА_1 один примірник зареєстрованого трудового договору, а також не повернув трудову книжку із записом про прийняття на роботу, чим порушив вимоги пункту 7 Порядку, яким передбачено, що якщо працівник був відсутнім при проведенні державної реєстрації трудового договору, відповідальна особа центру зайнятості повертає фізичній особі (або дорученням уповноваженій нею особі) два примірники такого договору з відміткою про реєстрацію. Фізична особа зобов'язана вручити під розписку працівникові один примірник зареєстрованого трудового договору протягом трьох робочих днів з дня його надходження, про що робиться відповідний запис у книзі реєстрації, а також повернути йому трудову книжку із записом про прийняття на роботу.

Відповідно до пункту 8, частини першої пункту 9 Порядку у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Обґрунтованими є висновки судів про часткове задоволення позову

ОСОБА_1, виходячи із того, що ОСОБА_1у встановленому законом порядку було подано заяву про звільнення за власним бажанням, яка у визначені законом строки ФОП ОСОБА_3 не була розглянута, тому останній зобов'язаний внести відповідний запис до трудової книжки та повернути її позивачу. Крім того, стягненню з ФОП ОСОБА_3 підлягають невиплачена заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи частково позовну вимогуОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та дійшовши правильного висновку про те, що неможливість отримання заробітної плати та вчинення дій щодо зняття з реєстрації відповідного трудового договору впливають на підтримання у належному фінансовому стані звичного ритму життя, тобто обґрунтувавши його порушенням ФОП ОСОБА_3 трудових прав ОСОБА_1, які призвели до моральних страждань і завдання моральної шкоди, та правильно визначивши її розмір, при цьому послалися як на положення статті 237-1 КЗпП України, якими обґрунтовувались такі вимоги, так і на норми статей 23, 1167 ЦК України, тому посилання на норми ЦК України є зайвим і безпідставним у цих правовідносинах.

Оскільки судові рішення відповідають фактичним обставинам справи, Верховний Суд вважає за можливе виключити з мотивувальної частини судових рішень зайве посилання на статті 23, 1167 ЦК України, з огляду на те, що спір між сторонами виник із трудових правовідносин, до яких правильно застосовано статтю 237-1 КЗпП України, а посилання у мотивувальній частині судових рішень і на норми ЦК України не вплинуло на правильність і законність ухвалених рішень.

Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін, виключивши з них посилання на статті 23, 1167 ЦК України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф.Хопта