Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №727/14112/18 Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №727/14...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №727/14112/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 727/14112/18

провадження № 61-1251св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Чернівецька міська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лисака І.

Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

від 11 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником 1/3 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідач є власником 2/3 ідеальних часток зазначеного будинку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня

2015 року у справі №727/1913/15-ц, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про припинення її права власності

на 1/3 частку даного будинку та про визнання за ним права власності

на цю частку.

Разом із тим, відповідач скористався тривалим часом розгляду справи в суді і зареєстрував за собою право власності на належну їй 1/3 частку будинку на підставі рішення суду апеляційної інстанції, яке в подальшому було скасовано.

Ставши єдиним власником усього будинку, відповідач звернувся до Чернівецької міської ради із заявою про приватизацію присадибної земельної ділянки під їх спільним житловим будинком та рішенням Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня 2016 року № 295, йому було безоплатно передано у приватну власність присадибну земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141,

по АДРЕСА_1, право на яку було зареєстровано державним реєстратором за ОСОБА_2

Нею було подано позов щодо оскарження вказаного рішення Чернівецької міської ради, але ОСОБА_2 в процесі розгляду тієї справи, діючи недобросовісно, виконав поділ спірної незаконно приватизованої ним земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141 на три частини. Внаслідок поділу спірної земельної ділянки, відомості про неї були виключені з Державного реєстру права власності на нерухоме майно, тобто вона формально припинила своє існування як самостійний об'єкт цивільного обороту, та за рахунок її площі було утворено три нові земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та площами, а саме: земельні ділянки кадастровий номер 7310136300:13:004:1167 площею 0,0493 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1168, площею 0,0276 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1169 площею 0,0231 га.

Посилаючись на те, що відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки неправомірно, чим порушив її право на набуття присадибної земельної ділянки у спільну власність та право на користування нею, позивач просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки: кадастровий номер 7310136300:13:004:1167, площею 0,0493 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1168, площею 0,0276 га та кадастровий номер 7310136300:13:004:1169, площею 0,0231 га, які розташовані по

АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за відповідачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківський районний суд м. Чернівці, у складі судді

Яреми Л. В., від 09 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки кадастровий номер 7310136300:13:004:1167, площею 0,0493 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1168, площею 0,0276 га та кадастровий номер 7310136300:13:004:1169, площею 0,0231 га, які розташовані по

АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності за ним на вказані земельні ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Встановивши, що спірні земельні ділянки утворені за рахунок поділу отриманої відповідачем безоплатно у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141, що знаходиться по АДРЕСА_1, на підставі рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня 2016 року № 295, яке в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки скасовано в судовому порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 7310136300:13:004:1167,7310136300:13:004:1168 та 7310136300:13:004:1169.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м.

Чернівці від 09 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову

ОСОБА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову від 11 грудня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що подання реєстратору судового рішення про скасування рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 05.07.2016 року № 295 для виконання останнім вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є достатнім для відновлення порушеного права позивача, а пред'явлення вимог про припинення права власності на спірні земельні ділянки та скасування записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення порушених прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року адвокат Байцар І. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 727/14112/18 та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Чернівці.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням Чернівецької міської ради

05 липня 2019 року № 295, яке скасовано судом у цивільній справі № 727/10498/17, ОСОБА_2 передано у власність індивідуально визначену земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136300:13:004:1141, яка припинила своє існування як об'єкт цивільного права з моменту її поділу. Предметом спору у цій справі є припинення права власності відповідача на три земельні ділянки, як самостійні об'єкти цивільного обороту з індивідуальними ознаками: кадастровими номерами та площами. Новоутворені ділянки формально не мають жодного відношення до рішення Чернівецької міської ради 05 липня 2019 року № 295, а тому його скасування не може призвести до припинення прав власності на ці земельні ділянки.

Апеляційний суд неправильно застосував положення частини другої

статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та необґрунтовано відступив від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13.

Наголошує на тому, що у розглядуваній справі з огляду на її особливості, було застосовано належний, правильний і єдино можливий спосіб захисту порушеного права позивача.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка житлового будинку

АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня

2015 року у справі № 727/1913/15-ц у задоволені позовних вимог

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частину у спільному майні та визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 лютого 2016 року у справі №727/1913/15-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 ідеальну частку у спільній частковій власності в будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/3 ідеальної частки в будинку АДРЕСА_1 у розмірі

124 898 грн та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 ідеальну частку в будинку АДРЕСА_1.

На підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 лютого

2016 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на належну ОСОБА_1 1/3 частку будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 лютого 2016 року скасовано і залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня 2015 року.

ОСОБА_2 звернувся до Чернівецької міської ради із заявою про приватизацію присадибної земельної ділянки під житловим будинком АДРЕСА_1 та рішенням Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня 2016 року № 295, відповідачу було безоплатно передано у приватну власність присадибну земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141, що знаходиться по АДРЕСА_1.

21 липня 2016 року державним реєстратором відділу з державної реєстрації речових прав Чернівецької міської ради за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141, по АДРЕСА_1.

10 листопада 2017 року здійснено поділ земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:13:004:1141, загальною площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1, та в результаті поділу сформовано три земельні ділянки із кадастровими номерами: 7310136300:13:004:1167 площею 0,0493 га, 7310136300:13:004:1168,

площею 0,0276 га та 7310136300:13:004:1169, площею 0,0231 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду

від 09 квітня 2019 року, у справі № 727/10498/17 визнано протиправним та скасовано рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня

2016 року № 295 "Про розгляд звернень фізичних осіб щодо передачі безоплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок, надання дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок, затвердження проектів їх відведення, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141, по

АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 78 ЗК України тут і надалі по тексту в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Підстави та порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку визначені в главі 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об'єктивних і суб'єктивних причин, а також за наявності та за відсутності вини власників і землекористувачів.

Згідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Встановивши, що ОСОБА_2 на підставі рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня 2016 року № 295 набув у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:13:004:1141, по АДРЕСА_1 та зазначене рішення органу місцевого самоврядування скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 7310136300:13:004:1167,7310136300:13:004:1168 та 7310136300:13:004:1169, які утворені в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:13:004:1141.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд фактично погодився із зазначеними висновками місцевого суду, однак вважав, що пред'явлення позивачем вимог про припинення права власності на утворені в результаті поділу земельні ділянки та скасування записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення порушених прав позивача, оскільки достатнім є подання реєстратору рішення суду про скасування рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 05 липня 2016 року № 295 для виконання останнім вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому, апеляційним судом не було враховано наступне.

Згідно частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у статті 140 ЗК України і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених статті 140 ЗК України.

Аналіз статті 140 ЗК України дає підстави для висновку про те, що зазначена норма підлягає застосуванню тільки до тих правовідносин, коли право власності на земельну ділянку набуто особою правомірно - із передбачених законом підстав та у передбаченому законом порядку.

Разом із тим у справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і в подальшому така земельна ділянка була поділена на три частини.

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, в тому числі шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З урахуванням викладеного, з часу поділу земельної ділянки з кадастровим номером undefined на три окремі ділянки з визначенням їх площ, меж та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру, первісна ділянка припинила існувати як об'єкт цивільних прав, а скасування рішення органу місцевого самоврядування про її безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 не є безумовною підставою для припинення його права власності на новоутворені (спірні) земельні ділянки та скасування відповідної державної реєстрації прав на це майно.

Реєстрація на праві власності за ОСОБА_2 земельних ділянок із кадастровими номерами: 7310136300:13:004:1167,7310136300:13:004:1168,7310136300:13:004:1169, по АДРЕСА_1 очевидно порушує права позивача, як співвласника житлового будинку, розташованого на цих ділянках та вимога ОСОБА_1 про припинення права власності відповідача на зазначені ділянки зі скасуванням державної реєстрації його прав на це майно є законним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у судовому порядку.

Апеляційний суд не врахував вказаних норм матеріального права, обставин, які вірно встановлені та оцінені судом першої інстанції не спростував, а його висновки щодо них є помилковими.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що реєстрація прав відповідача на спірні земельні ділянки, що відбулась на підставі технічної документації із землеустрою при формуванні шляхом поділу, не створює новий об'єкт в розумінні ЦК України суперечить визначенню земельної ділянки, як об'єкта права власності.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду

від 10 травня 2018 року у справі №29/5005/6381/2011 та постановах Великої Палати Верховного суду від 07 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц та від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц, є помилковим, оскільки на відміну від розглядуваної справи, у цих справах встановлено інші фактичні обставини, зокрема у справі №29/5005/6381/201 вирішувалося питання щодо визнання права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, створені внаслідок формального поділу існуючого об'єкту нерухомості, шляхом створення чотирьох нових записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у справах № 488/5027/14-ц та № 361/4307/16-ц касаційний суд надавав оцінку необхідності скасування рішень, записів про державну реєстрацію прав власності для ефективного відновлення прав особи на нерухоме майно - земельні ділянки, після ухвалення судом рішення, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке ухвалено на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасуванню, із залишенням в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2019 року.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, із

ОСОБА_2 підлягає стягненню 5 638,40 грн судового збору сплаченого ОСОБА_1 за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці

від 09 вересня 2019 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 638,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович
logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати