Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №2-3676/04

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-3676/04

провадження № 61-25260св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - виконавчий комітет Кам'янець-Подільської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення виконкому Кам'янець-Подільської міської ради № 892 від 11 червня 1998 року їй на праві власності належить літня кухня у будинковолодінні по АДРЕСА_1.

У 2000 році в результаті проведеного перепланування вона збудувала двоповерховий будинок, який зблоковано з господарськими будівлями та літньою кухнею і в результаті реконструкції та об'єднання будівель було отримано приміщення на першому поверсі: вітальня розміром 15,20 кв. м, кухня 10,90 кв. м, веранда 10,4 кв. м, санвузол 7,80 кв. м, коридор 2,10 кв. м, кладова 1,40 кв. м; на другому поверсі: дві спальні розміром 9 кв. м та 9,2 кв. м, коридор розміром 6,40 кв. м, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам для проживання та протипожежним вимогам. ОСОБА_1 вказувала, що на цій земельній ділянці побудовані цегляний сарай розміром 4,74х3,27 м та баня розміром 2,09х2,70 м.

ОСОБА_1, посилаючись на те, що виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради їй відмовлено у прийнятті в експлуатацію вищевказаних будівель та споруд з посиланням на проведення забудови без відповідного дозволу, просила суд визнати за нею право власності на самочинне будівництво.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на сарай із цегли розмірами 4,74х3,27 м, на баню із цегли розміром 2,09х2,70 м та на двоповерховий житловий будинок, в якому знаходяться: на першому поверсі - вітальня розміром 15,20 кв. м, кухня 10,90 кв. м, веранда 10,40 кв. м, санвузол 7,80 кв. м, коридор 2,10 кв. м, кладова 1,40 кв. м; на другому поверсі: дві спальні розміром 9,00 кв. м та 9,20 кв. м, коридор розміром 6,40 кв. м, які знаходяться у будинковолодінні АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самочинне будівництво двоповерхового житлового будинку в західній частині домоволодіння, який зблоковано з господарськими будівлями і літньою кухнею здійснювалось позивачем за згодою користувачів земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти; під час їх будівництва не було порушено санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги й спірне будівництво не порушувало права інших осіб, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні об'єкти нерухомості відповідно до положень частини 5 статті 376 ЦК України.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2004 року, у якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити з підстав неповного з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права.

ОСОБА_2 зазначала, що на підставі рішення Кам'янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 28 січня 1998 року вона є власником ј частини будинку АДРЕСА_1 і на частині земельної ділянки, що прилягає до її частки будинку вона добудувала прибудову розміром 4,33х7,47 м у зв'язку з чим звернулась до суду з позовом до співвласників житлового будинку про встановлення порядку користування земельною ділянкою у дворі спільного користування.

Під час розгляду справи їй стало відомо, що 04 жовтня 2004 року Кам'янець-Подільський міський суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким визнав за її сусідкою ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований двоповерховий будинок з добудованою верандою, при цьому суд не врахував, що споруди знаходяться на земельній ділянці спільного користування, оскільки у встановленому порядку вилучення земельної ділянки, виділу, поділу як будинковолодіння, так і земельної ділянки не відбувалось. На думку ОСОБА_2, ОСОБА_1, не маючи належного дозволу ні від співвласників будинковолодіння, ні від власника земельної ділянки, незаконно забудувала територію земельної ділянки спільного користування, за рахунок чого був звужений прохід до земельної ділянки ОСОБА_3, який на сьогодні вимагає демонтажу і перенесення мурованого паркану ОСОБА_2, що був збудований ще до зведення самочинного будівництва ОСОБА_2

ОСОБА_2 вказувала, що визнаючи за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво, суд не залучив до участі у справі всіх співвласників будинковолодіння АДРЕСА_1, чим порушив їхні права.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 09 червня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 04 жовтня 2004 року.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 04 жовтня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво.

Ухвала суду мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_2, а тому вона не відноситься до осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку це рішення.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина земельної ділянки, площа якої згідно акту розподілу 871,7 кв. м після перерозподілу спадщини перейшла у спільне користування ОСОБА_2, ОСОБА_1 (якій свою частку подарувала ОСОБА_4) та ОСОБА_3 (якому свою частку подарував ОСОБА_5), тому використання цієї частини земельної ділянки повинно відбуватися за взаємною згодою співвласників на підставі статті 88 ЗК України. ОСОБА_1 у порушення статей 376, 413 ЦК України використала більшу частину земельної ділянки в своїх інтересах, чим порушила права та інтереси ОСОБА_2.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 надала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду без змін.

Заперечення мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки ОСОБА_2 не є власником чи користувачем земельної ділянки на якій побудований будинок ОСОБА_1. Вказує, що ОСОБА_2 знала про початок будівництва у 1998 році, проте з апеляційною скаргою звернулася лише у 2017 році.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2004 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до акту розподілу земельної ділянки між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 проведено розподіл земельної ділянки згідно фактичного користування між співвласниками будинковолодіння ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

У подальшому відповідно до викопіровки із схематичного плану кварталу № 147 від 22 червня 1979 року користувачами земельної ділянки АДРЕСА_1 були ОСОБА_10-15,3 %, ОСОБА_4-37 %., ОСОБА_8-13,7 %, ОСОБА_9-34 %.

ОСОБА_4 18 жовтня 1985 року подарувала ОСОБА_13 37/100 частин жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1395 кв. м.

Рішенням Кам'янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 28 січня 1998 року свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 18 вересня 1995 року Першою Кам'янець-Подільською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 у частині 2/5 спадкового майна ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недійсним. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано спадкоємцями 1/5 частини цього майна кожного. Розділено спадкове майно ОСОБА_13, яке складається із 37/100 частин будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 між спадкоємцями, а саме: ОСОБА_2 виділено у натурі нерухомість, що відповідає ј будинковолодіння; ОСОБА_5 виділено у натурі нерухомість, що відповідає 7/100 будинковолодіння; ОСОБА_4 виділено у натурі нерухомість, що відповідає 1/20 частини всього будинковолодіння.

Частина земельної ділянки по АДРЕСА_1 (у минулому АДРЕСА_1), якою користувалася ОСОБА_6, в подальшому ОСОБА_4, ОСОБА_13 до дня своєї смерті, після розподілу спадщини останнього між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 не була розділена між спадкоємцями ОСОБА_13 та не було встановлено порядку користування цією частиною земельної ділянки.

При закритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_2, тому вона не відноситься до осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку це рішення. Оскільки ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав як співвласника будинковолодіння АДРЕСА_1, проведенням ОСОБА_1 самочинного будівництва.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 зроблено висновок, що: "відповідно до частини 1 статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках".

Відповідно до частини 1 статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Тлумачення статті 13, частини 1 статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) дозволяє стверджувати, що правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції наділені, у тому числі й, особи, які не брали участі у справі, за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що рішенням Кам'янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 28 січня 1998 року свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 18 вересня 1995 року Першою Кам'янець-Подільською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 у частині 2/5 спадкового майна ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недійсним. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано спадкоємцями 1/5 частини цього майна кожного. Розділено спадкове майно ОСОБА_13, яке складається із 37/100 частин будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 між спадкоємцями, а саме: ОСОБА_2 виділено у натурі нерухомість, що відповідає ј будинковолодіння; ОСОБА_5 виділено у натурі нерухомість, що відповідає 7/100 будинковолодіння; ОСОБА_4 виділено у натурі нерухомість, що відповідає 1/20 частини всього будинковолодіння.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 446/1654/11 (провадження № 61-10359св18) зазначено, що: "при цьому апеляційний суд встановив, що земельна ділянка, на якій збудовано спірний нежитловий об'єкт, перебуває у державній власності та відноситься до категорії земель оборони, в користування чи володіння ОСОБА_1 не передавалась, оскільки відсутня письмова згода Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки, а відтак Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову. Верховний Суд враховує, що згідно з цивільним процесуальним законом, в редакції чинній, як на момент вирішення спору судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду, на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі як співвідповідачів Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-3660/090 (провадження № 61-16398св18) вказано, що: "Миколаївська міська рада, не є належним відповідачем, оскільки не є особою яка не визнає, порушує чи оспорює право ОСОБА_3 на здійснене ним самочинне будівництво. Належним відповідачем у справі є ОСОБА_4, оскільки вона є власником частини домоволодіння та користувачем земельної ділянки на якій воно знаходиться".

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_2 виділено у натурі нерухомість, що відповідає ј будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1, і за ОСОБА_1 рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2004 року визнано право власності на самочинне будівництво за цією ж адресою, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що ОСОБА_2 не наділена правом на апеляційне оскарження рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2004 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року скасувати.

Передати справу № 2-3676/04 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук