Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №243/3846/17

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 243/3846/17

провадження № 61-18943св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонду державного майна України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Мірошниченко Л. Є. від 15 травня 2017 року та ухвалуапеляційного суду Донецької області в складі суддів: Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І., Дундар І. О., від 12 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду державного майна України про стягнення індексації заборгованості по заробітній платі.

Позов обґрунтовано тим, що вона працювала у ВАТ «Содовий завод» на різних посадах з 28 березня 1973 року по 28 травня 1998 року. З 1997 року їй припинили виплачувати заробітну плату. Згодом, рішенням Слов`янського міського суду від 09 жовтня 1997 року з ВАТ «Содовий завод» стягнуто на її користь заборгованість із заробітної плати в сумі 1 213,88 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 1998 року з ВАТ «Содовий завод» на її користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 1 024,75 грн. Виконавчі листи було своєчасно надано до відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції та взятий до виконання, але рішення суду не виконані.

20 лютого 2017 року заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду стягнуто з підприємства на користь позивачки індексацію заробітної плати у сумі 20 860,75 грн. Виконавчий лист був своєчасно поданий ліквідатору ВАТ «Содовий завод», але рішення виконано не було.

16 березня 2017 року позивач отримала довідку ліквідатора, в якій зазначено, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року виконати неможливо, оскільки в цілому заборгованість підприємства із виплати заробітної плати станом на 01 березня 2017 року складає 4 019 000 грн.

24 січня 2013 року одержано листа № 11-05-00801 Фонду державного майна України в Донецькій області, в якому зазначено, що станом на 01 січня 2013 року в Реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі 100 % статного капіталу ВАТ «Содовий завод».

18 жовтня 2013 року одержано лист № К-326-3992 від Державної виконавчої служби України, в якому зазначено, що постановою господарського суду Донецької області № 5/174Б від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

Посилаючись на статті 3 6 8 21 24 28 32 43 46 55 59 Конституції України, статті 5 115 116 117 КЗпП України, статтю 1 Першого Протоколу та статті 6, 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також на пункт 2 статті 619 625 ЦК України, позивач просила стягнути з Фонду державного майна України індексацію заборгованості по заробітній платі 20 860,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Фонд державного майна України не несе субсидіарну відповідальність за боргами ВАТ «Содовий завод». Правовідносини, які виникли між ВАТ «Содовий завод» та Фондом державного майна України, є правовідносинами засновника та створеного ним товариства, за якими засновник не відповідає за боргами товариства, а товариство не відповідає за боргами засновника.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з якою держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державне підприємство. Фонд державного майна України є належним відповідачем у справі, який несе субсидіарну відповідальність згідно статті 619 ЦК України та статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

11 травня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматичну систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 червня 2019 року дана цивільна справа надійшла на розгляд судді Штелик С. П.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 28 березня 1973 року по 28 травня 1998 року позивач перебувала у трудових відносинах з ВАТ «Содовий завод».

Постановою господарського суду Донецької області № 5/174Б від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_2 стягнута заборгованість індексації заробітної плати в сумі 20 860,75 грн.

Вказане рішення набуло законної сили.

Згідно повідомлення Фонду державного майна України № 11-05-00801 станом на 01 січня 2013 року у Реєстрі державних корпоративних прав по Донецькій області обліковується державний пакет акцій у розмірі 100 % статутного капіталу ВАТ «Содовий завод».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 176 ЦК України держава не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємства, установи, організації.

Згідно з частинами другою та третьою статті 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 81 ЦК України юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення і правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Судами встановлено, що засновником ВАТ «Содовий завод» є держава в особі Фонду державного майна України.

Вказане товариство не є юридичною особою публічного права (державним підприємством), тому положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо гарантування державою виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника - державного підприємства - на спірні правовідносини не поширюються.

У зв`язку з наведеним судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин статтю 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Крім того, стаття 4 вказаного Закону передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених ним, а не шляхом звернення до суду з новим позовом до Фонду державного майна України та Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

Відповідно до статті 152 ЦК України акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать (крім випадків, установлених законом).

Згідно з частиною першою та другою статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовиться задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Встановлено, що ВАТ «Содовий завод» є акціонерним товариством, яке самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов`язань, тому суд, відмовляючи у позові, правильно виходив із відсутності підстав для покладення субсидіарної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 619 ЦК України, на Фонд державного майна України через невиконання ВАТ «Содовий завод» судового рішення, ухваленого під час процедури банкрутства останнього.

Тлумачення статті 619 ЦК України свідчить, що субсидіарна відповідальність має місце тільки у випадку, коли вона встановлена договором або законом. Якщо субсидіарна відповідальність передбачена договором, то додатковий боржник добровільно зобов`язується перед кредитором нести відповідальність у разі порушення зобов`язання основним боржником. Законом субсидіарна відповідальність покладається на особу незалежно від її волі.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши відсутність підстав для покладення субсидіарної відповідальності на Фонд державного майна України за зобов`язаннями ВАТ «Солодовий завод» у даній справі, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 243/3620/17 (провадження № 61-25306св18), у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 243/3641/17 (провадження № 61-12930св18), у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 243/5185/17 (провадження № 61-29239св18) та інших.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400 401 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

А. О. Лесько