Історія справи

Постанова

Іменем України

7 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 463/45/15-ц

провадження № 61-1620св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другоїпалати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року у складі суддів: Берези В. І., Мельничук О. Я., Штефаніци Ю. Г.,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 8 грудня 2016 року справу № 463/45/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 463/45/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву про стягнення заробітної плати. Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2007 року між ним та Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького укладено контракт строком на сім років. Наказом по академії від 31 липня 2007 року йому продовжено термін роботи за контрактом на сім років на посаді доцента кафедри ветинарно-санітарної і радіологічної експертизи, стандартизації та сертифікації (далі - ВСРЕСС) на 0,5 ставки з окладом 662 грн + 30% за вислугу років по спецфонду та на посаді доцента кафедри екології на 0,5 ставки з окладом 662 грн + 30% за вислугу років по спецфонду. У період з липня 2007 року по серпень 2009 року позивач у повній мірі виконував взяті на себе за контрактом зобов'язання. Вважав, що відповідач у вересні 2009 року в односторонньому порядку зменшив позивачеві посадові оклади доцента кафедри ВСРЕСС та кафедри екології (з 2011 року кафедра екології та біології) з 0,5 на 0,25. У зв'язку з реформуванням у вересні 2012 року кафедри ВСРЕСС позивача без його згоди наказом університету від 27 квітня 2012 року переведено з 1 липня 2012 року на кафедру екології та біології, здійснюючи оплату праці з вересня 2012 року по вересень 2013 року у розмірі 0,25 посадового окладу виключно доцента кафедри екології та біології. З вересня 2013 року по червень 2014 року відповідач здійснював оплату праці позивачу в розмірі 0,5 посадового окладу виключно доцента кафедри екології та біології.

Просив суд стягнути з Львівського національного університету ветеринарної медицини імені С. З.Гжицького на його користь 116 787 грн 95 коп. безпідставно невиплаченої заробітної плати та 5 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 116 787 грн 95 коп. У стягненні моральної шкоди відмовлено.

Суд виходив з того, що відповідач не надав документів, на підставі яких здійснювалось зменшення посадового окладу, відповідач порушив вимоги закону щодо отримання згоди працівника на зміну істотних умов праці, відсутні докази щодо невиконання посадових обов'язків позивачем чи застосування заходів дисциплінарного впливу. Окрім того, вирішуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, виходив з недоведеності факту заподіяння такої, а тому відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до статей 97, 98 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Конкретний розмір педагогічного навантаження викладача у поточному навчальному році визначається на засіданнях кафедри, а тому кафедра уповноважена скорочувати ставки працівників.

У червні 2016 року ОСОБА_1 подав до суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року та залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2016 року.

ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказував, що власник або уповноважений ним орган не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

У серпні 2016 року Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З.Гжицького надіслало заперечення на касаційну скаргу, у яких просило касаційну скаргу відхилити, оскаржене рішення апеляційного суду залишити без змін. Оскільки з вересня 2009 року позивач не виконував роботу в об'ємі по 0,5 ставки на кожній з кафедр де працював, а лише на 0,25 ставки. Розрахунок педагогічного навантаження позивачу визначався відповідно до реальних годин в залежності від кількості студентів на навчальний рік та відповідно до індивідуального плану.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 вбачає порушення його прав у зміні істотних умов праці, що полягає у скороченні його ставки з 0,5 до 0,25 посадового окладу і переведенні на іншу кафедру без його на то згоди.

Верховний суд відхиляє ці аргументи з таких мотивів.

Судами встановлено, що 27 червня 2007 робу між Львівською національною академією ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького та ОСОБА_1 було укладено контракт з науково-педагогічним працівником академії, згідно якого останнього було призначено на посаду доцента кафедри ВСЕРЕСС Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького на термін з 27 червня 2007 року до 27 червня 2014 року. Пунктом 4.1 контракту передбачено виплату науково-педагогічному працівникові академії за рахунок коштів академії заробітної плати (посадового окладу) в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно витягу з наказу по Львівській національній академії ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького від 31 липня 2007 року № 361-3, ОСОБА_1, доценту кафедри ВСРЕСС, продовжено термін роботи, за контрактом, на 7 років, з 1 липня 2007 року по 30 червня 2014 року, на посаді доцента кафедри ВСРЕСС, на 0,5 ставки з окладом 662 грн + 30% за вислугу років по спецфонду та на посаді доцента кафедри екології на 0,5 ставки з окладом 662 грн + 30% за вислугу років по спецфонду.

Згідно пункту 2.6 Положення про кафедру Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького та Наказу по Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького від 07 травня 2009 року № 49 (відповідно до якого необхідно першочергово забезпечити педагогічним навантаженням науково-педагогічних працівників, які мають вчене звання, науковий ступінь та не досягли пенсійного віку) 15 вересня 2009 року на засіданні співробітників кафедри ВСРЕСС було вирішено розподілити години педагогічного навантаження на 2009-2010 роки, в тому числі затвердити доценту кафедри ОСОБА_1 навчальне навантаження у розмірі 0,25 ставки. Підставою для зменшення позивачу навчального навантаження було те, що ОСОБА_1 досяг пенсійного віку, і про це вказано в протоколі засідання кафедри ВСРЕСС.

На підставі перерозподілу педагогічного навантаження на кафедрах по Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. Ж. Гжицького видано наказ від 03 жовтня 2009 року №132-1, згідно якого позивачу з 1 вересня 2009 року визначено тривалість робочого часу у розмірі 0,25 ставки на посаді доцента кафедри ВСРЕСС та у розмірі 0,25 ставки на посаді доцента кафедри екології, тобто зменшено тривалість робочого часу на 0,25 ставки на кожній із кафедр. Тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що позивачу було змінено тривалість робочого часу з 0,5 до 0,25 ставки, при цьому розмір посадового окладу не змінювався.

Згідно наказу від 27 квітня 2012 року № 262 з 1 липня 2012 року доцента ОСОБА_1 переведено з кафедри ВСРЕСС на кафедру екології та біології. У зв'язку з переведенням позивача 01 липня 2012 року з кафедри ВСРЕСС на кафедру екології та біології, його посадовий оклад як доцента цієї кафедри складав з вересня 2012 по вересень 2013 року 0,25, а з вересня 2013 року і до закінчення дії контракту був збільшений і становив 0,5.

Оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду із вимогою про скасування наказів про визначення тривалості робочого часу, про переведення та з вимогою про незгоду зі змінами істотних умов праці,тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, відповідно до статей 97, 98 КЗпП, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

На підставі статей 97, 98 КЗпП, статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В. І. Крат