Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №495/2600/18

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 495/2600/18

провадження № 61-3652св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: адвокат Попов Володимир Борисович, адвокат Ткач Ірина Юріївна,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат Сороколет Станіслав Іванович,

треті особи: Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 31 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року у справі № 495/9092/14-ц за його позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Відповідно до позовної заяви у справі № 495/9092/14-ц причиною розірвання шлюбу стала подружня зрада ОСОБА_2 та її заяви про те, що у неї наявні два сексуальні партнери.

Зазначав, що під час розгляду цивільної справи № 495/9092/14-ц ОСОБА_2 не заперечувала проти позову та просила суд розглянути справу за її відсутності, з позовними вимогами погоджувалася. У зв'язку із цим, судом було встановлено, що подружжя припинили шлюбні відносини з березня 2014 року, від шлюбу неповнолітніх дітей не мають. На час розгляду справи про розірвання шлюбу та набрання чинності рішенням суду ОСОБА_2 була вагітна та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину.

Посилався на те, що після розірвання шлюбу він взагалі не бачився з ОСОБА_2, тому що виїхав до Республіки Білорусь та про народження дитини йому відомо не було. Після приїзду до України йому стало відомо, що ОСОБА_2 зареєструвала нібито їхню дитину від шлюбу - ОСОБА_3 і батьком вказала його - ОСОБА_1.

Вказував, що про народження дитини у ОСОБА_2 він дізнався під час виконання заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року у справі № 495/7118/15-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

Стверджував, що він не є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, отже, його права підлягають захисту у судовому порядку.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд виключити відомості про його батьківство з актового запису № 112 від 04 лютого 2015 року, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с.67-68).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження його позовних вимог, отже, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

Районний суд зазначив, що посилання позивача на визнання ОСОБА_2 позову про розірвання шлюбу, як підставу для задоволення цього позову, є безпідставними, оскільки на час ухвалення судового рішення остання була відсутня у судовому засіданні, а визнання нею позову про розірвання шлюбу не свідчить про доказовість позовних вимог у цій справі.

При цьому посилання позивача на той факт, що у рішенні суду про розірвання шлюбу була пряма вказівка на припинення фактичних шлюбних відносин з березня 2014 року не свідчить про неможливість продовження будь-яких відносин між сторонами.

Суд першої інстанції взяв до уваги висновок експерта № 139 від 17 січня 2019 року за наслідками судово-генетичної експертизи, відповідно до якого батьківство позивача щодо малолітнього ОСОБА_3 підтверджено на 99,9999999 %, та зазначив, що "інші матеріали справи" не суперечать вказаному експертному дослідженню, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні.

Апеляційний суд зазначив, що безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що висновок судово-генетичної експертизи № 139 є неналежним доказом у зв'язку з порушенням при відборі крові пункту 2.5.4 Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року, оскільки висновок експерта зроблено без зазначення порушення умов при його здійсненні. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги висновок судово-медичної експертизи, проведений молекулярно-генетичним аналізом ДНК, згідно з яким батьківство позивача щодо малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджено на 99,999999%.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про розгляд справи у суді першої інстанції за відсутності його представника - адвоката Попова В. Б., який не був належно повідомлений про розгляд справи, оскільки інтереси позивача, крім адвоката Попова В. Б., представляла також адвокат Ткач І. Ю., яка була належно повідомлена про розгляд справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, районний суд позбавив його та його представника можливості допитати експертів, які проводили судово-медичну експертизу.

При цьому оскільки суд не повідомив його представника - адвоката Попова В. Б. про дату розгляду справи, призначену на 19 серпня 2019 року, чим обмежив його права, передбачені статтями 43, 64 ЦПК України.

Стверджує, що адвокат Попов В. Б. був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення повторного експертного дослідження.

Посилається на те, що суд не розглянув його заяву про виклик свідків.

Вважає, що при проведенні експертизи було порушено Правила № 6 від 17 січня 1995 року "Правила проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи", оскільки експерти не повно ознайомилися з обставинами справи, не взяли до уваги згоду відповідачки на розірвання шлюбу в період вагітності, не провів забору слини та її аналізу.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 1 статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, задоволенню не підлягають, отже, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Зазначає, що доводи про необхідність проведення допиту експертів, які проводили експертизу, не мало сенсу, оскільки відповіді на поставлені перед експертизою запитання експерти надали у своєму висновку.

Вважає доводи заявника про порушення експертами Правил № 6 від 17 січня 1995 року надуманими, оскільки саме він був ініціатором проведення такої експертизи і саме в Одеському обласному бюро судово-медичної експертизи м. Одеси.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 31 грудня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у цивільній справі № 495/9092/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (том 1, а. с. 5,72).

Відповідно до свідоцтва про народження від 04 лютого 2015 року серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_3 (том 1, а. с. 70).

Батьками дитини записані: мати - ОСОБА_2, батько - ОСОБА_1.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року у справі № 495/7118/15-ц позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, аліменти на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви, а саме з 30 вересня 2015 року до повноліття дитини - ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 6-10).

На підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, на розгляд якої поставлено питання:

- чи є кровне споріднення між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

- чи є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 100-101).

Відповідно до висновку експерта № 139 від 17 січня 2019 року було проведено оцінку достовірності результатів генетичного аналізу, яка вказує на те, що такий збіг можна вважати закономірним, тобто зумовленим кровним спорідненням між заявленим передбачуваним батьком та дитиною, з ймовірністю не нижче 99,999999 %.

Тобто молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженої громадянкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з ймовірністю 99,999999% (том 1, а. с.106-112).

21 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова В. Б. надав клопотання про забезпечення доказів, а саме: про призначення у справі повторної судово-генетичної експертизи, на вирішення якої ставити ті ж самі питання, проте доручити її іншій експертній установі, а також витребувати у справі додаткові докази (том 1, а. с.126-128).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2019 року заяву про призначення у справі повторної експертизи задоволено (том 1, а. с.138-140).

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2019 року було скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (том 1, а. с.176-179).

При цьому, суд апеляційної інстанції в постанові вказав, що матеріали справи не документів, яким би протирічив висновок судового експерта № 139, а тому підстави для призначення у справі повторної експертизи відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Статтею 51 Конституції України, частинами 2 , 3 статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно із частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Статею 136 СК України передбачена можливість оспорювати батьківство лише особою, яка записана батьком дитини, а статтею 138 СК України можливість оспорювати батьківство лише матір'ю дитини та лише у тому випадку, якщо інша особа подала заяву про своє батьківство. Будь-яких інших суб'єктів оспорення батьківства законодавцем не визначено.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", оспорювання батьківства можливе лише після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається.

Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, і дитиною. У разі доведення цієї обставини, суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не доведені належними доказами. При цьому суди взяли до уваги висновок експерта № 139 від 17 січня 2019 року, у якому зазначено, що ймовірність кровного споріднення між заявленим передбачуваним батьком та дитиною становить не нижче 99,999999 %.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що суди надали правильну оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, дослідили обставини, які входять в предмет доказування у цій справі та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Встановлено, що на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у справі призначено судово-генетичну експертизу. За результатами проведених експертиних досліджень відповідно до висновку експерта № 139 від 17 січня 2019 року встановлено, що ймовірність кровного споріднення між заявленим передбачуваним батьком та дитиною становить не нижче 99,999999 %. Тобто ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів враховує, що клопотання про проведення судової експертизи було ініційовано стороною позивача із зазначенням експертної установи - саме Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи м. Одеси, експерти повідомлені про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України, відповіді на подані судом запитання були надані експертами у повному обсязі, відтак, підстави вважати висновок експерта № 139 від 17 січня 2019 року неналежним, відсутні.

При цьому доводи заявника про необхідність допиту експертів у судовому засіданні за наявності чітких відповідей у експертному дослідженні є недоцільними та зводяться виключно до незгоди заявника з оскаржуваними судовими рішеннями.

Посилання ОСОБА_1 про неналежне повідомлення його представника - адвоката Попова В. Б. про розгляд справи та обмеження його прав, передбачених статтями 43, 64 ЦПК України, колегія суддів відхиляє, оскільки до участі у справі ОСОБА_1 було залучено два адвокати: Ткач І. Ю. та Попова В. Б.

При цьому процесуальні дії (подання позовної заяви, підписання заяви про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення від 20 березня 2018 року, підписання пам'ятки з правами та обов'язками, передбаченими статтями 48, 49 ЦПК України, участь у судовому засідання 23 квітня 2018 року, 02 серпня 2018 року, подання клопотання про проведення судово-медичної експертизи від 30 травня 2018 року та від 10 серпня 2018 року, клопотання про витребування доказів від 10 серпня 2018 року, заяви про зміну підстав позову від 10 серпня 2018 року, заяви про залишення частини позовних вимог без руху від 10 серпня 2018 року) були вчинені адвокатом Ткач І. Ю.

Адвокат Попов В. Б. вступив до участі у справі 12 лютого 2019 року на підставі ордеру серії ОД № 103786 від 12 лютого 2019 року.

Після залучення до участі у справу адвоката Попова В. Б., адвокат Ткач І. Ю. продовжувала брати участь у справі. Заяви про припинення повноважень представника Ткач І. Ю. позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено не було.

Отже, у суду були відсутні підстави вважати, що представник позивача не був належно повідомлений про розгляд справи.

Крім того, ОСОБА_1 також повідомлявся про розгляд справи, що не позбавляло його можливості забезпечити явку адвоката Попова В. Б. на судові засідання.

Твердження заявника про те, що адвокат Попов В. Б. був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення повторного експертного дослідження не заслуговує на увагу, оскільки процесуальним законом не заборонено подавати заяви та клопотання засобами поштового зв'язку або безпосередньо до канцелярії суду незалежно від дати судового слухання.

Необґрунтованими є посилання заявника про відхилення його заяви про виклик свідків (том 1, а. с. 39), оскільки на підставі заяви від 10 серпня 2018 року адвокат Ткач І. Ю. просила таке клопотання залишити без розгляду.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263, 264, 265 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк