Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №336/4850/16

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 336/4850/16

провадження № 61-19054св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник позивачів - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов Георгій Миколайович, Житлово-будівельний кооператив «Кристал-6»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_9 та їх представника ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року у складі головуючого-судді Галущенко Ю. А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом,який в подальшому уточнили до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов Г. М., Житлово-будівельний кооператив «Кристал-6», про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що в період шлюбу між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ними була придбана кооперативна квартира за адресою: АДРЕСА_1 у ЖБК «Кристал-6». Членом ЖБК «Кристал-6» являвся ОСОБА_12, який після сплати в повному обсязі пайових внесків свідоцтво про право власності на спірну квартиру не отримував, право власності не реєстрував.

ІНФОРМАЦІЯ_1 рокупомерла ОСОБА_11.

17 січня 2006 року ОСОБА_12 склав заповіт, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваловою Л. С. за № 91, яким заповів усе своє майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В. в рівних частках кожній. 17 грудня 2012 року ОСОБА_12 помер, відкрилася спадщина за заповітом, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк прийняли спадщину за заповітом, звернувшись з відповідними заявами до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В. М., де була заведена спадкова справа до майна після смерті ОСОБА_12

19 березня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М. було відмовлено позивачам у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом та повідомлено, що 29 вересня 2011 року ОСОБА_12 склав заповіт на користь відповідача ОСОБА_6

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року, заповіт складений ОСОБА_12 29 вересня 2011 року та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С. за № 4528, визнано недійсним.

18 липня 2016 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М. відмовлено позивачам у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом ОСОБА_12 від 17січня 2006 року, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_3, з підстав відсутності у позивачів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю.

В процесі оформлення спадкових прав позивачам стало відомо, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2013 року за відповідачем ОСОБА_6 було визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09лютого 2016 рокускасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позову.

18 червня 2015 року в період розгляду Шевченківським районним судом м. Запоріжжя цивільної справи за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_17 до ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту, спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. за № 1155, відповідачем ОСОБА_6 була продана ОСОБА_7

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_6 не мав права відчужувати спірну квартиру, що має наслідком недійсність відповідного правочину з підстав, передбачених статей 203, 215, 228 ЦК України, та повернення майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених чстиною першою статті 388 ЦК України, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4, укладений 18 червня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_18, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1155, витребувати вищезазначену квартиру із незаконного володіння ОСОБА_7, скасувати державну реєстрацію права власності від 18 червня 2015 року, проведену на ім'я ОСОБА_7 державним реєстратором приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2015 року, номер запису про право власності 10096021, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, стягнути з відповідача на користь позивачів понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4, укладений 18 червня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1155.Скасовано державну реєстрацію права власності від 18 червня 2015 року, проведену на ім'я ОСОБА_7 державним реєстратором - приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2015 року, номер запису про право власності 10096021. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_6 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, який помер 17 грудня 2012 року. Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_6 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, який помер 17 грудня 2012 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 не оформив у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру, тому він не мав права розпорядження цим майном. Таким чином, позивачами обрано правильний спосіб захисту їх прав шляхом віндикаційного позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2018 року ОСОБА_10, ОСОБА_9 та їх представник ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання за позивачами права власності по 1/4 частині спірної квартири, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким визнати за ними право власності по 1/2 частині цієї квартири.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно задоволено позов в частині визнання за позивачами права власності по ј частині спірної квартири, оскільки відповідач ОСОБА_6 взагалі не звертався до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири за заповітом після смерті матері ОСОБА_11

Крім того, спірна квартира надавалася родині ОСОБА_11 у складі 4 осіб, в тому числі й позивачу ОСОБА_3, яка надавала кошти ОСОБА_12 для найскорішого погашення паю, тому відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність», майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками відповідача ОСОБА_6

Згідно довідки ЖБК «Кристал-6» від 27 лютого 2016 р., вартість кооперативної квартири АДРЕСА_7 у розмірі 8801,50 грн у січні 1991 рокубула повністю сплачена подружжям ОСОБА_11 та ОСОБА_12

ОСОБА_11 та ОСОБА_12. право власності на спірну квартиру не оформлювали та не реєстрували.

Відповідно до статей 15, 16 Закону України «Про власність», статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, які були чинні на момент виникнення правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно; майно, набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності.

Оскільки вищезазначена квартира була набута у власність в період шлюбу ОСОБА_11 та ОСОБА_12., вона належала їм на праві спільної сумісної власності по 1/2 частині кожному. За життя право власності ними не оформлювалося та не реєструвалося.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_11.

Відповідно до статті 524, 534 ЦК Української РСР, який був чинним на час відкриття спадщини, спадкування здійснюється за законом або заповітом, кожен громадянин має право залишити по заповіту все своє майно або його частину одному або кільком спадкоємцям.

29 березня 1995 року ОСОБА_11 склала заповіт, посвідчений нотаріусом сьомої Запорізької державної нотаріальної контори Коваленко В. В. за № 2-467, яким все майно заповіла сину ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина за заповітом, до складу якої входила 1/2 частина спірної квартири.

Згідно статей 548, 549 ЦК Української РСР, для набуття спадщини спадкоємцю необхідно її прийняти протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. Спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом вказаного строку фактично вступив у володіння або управління спадковим майном чи подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Суди встановили, що ОСОБА_6 як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_11 був зареєстрований та постійно проживав у спірній квартирі, а тому він визнається таким, що прийняв спадщину, так як фактично вступив у володіння або управління спадковим майном після відкриття спадщини, про відмову від спадщини не заявляв.

Згідно матеріалів спадкової справи № 376-2016 до майна померлої ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 звернувся до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після матері ОСОБА_11, яка померла 24 травня 1995 року.

Постановою нотаріуса від 02 серпня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після своєї матері ОСОБА_11 з підстав відсутності правовстановлюючих документів.

17 січня 2006 року ОСОБА_12 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_20 за № 91, яким все майно заповів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_9 у рівних частках кожній.

Відповідно статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов'язки, які належали спадкоємцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки ОСОБА_12 в спільній сумісній власності подружжя належала 1/2 частина, після його смерті відкрилася спадщина за заповітом, до складу якої входила 1/2 частина спірної квартири.

Згідно частин першої, третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за законом або заповітом має право прийняти спадщину або не приймати її.Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Згідно матеріалів спадкової справи № 91 за 2016 рік щодо майна померлого ОСОБА_12, вбачається, що 19 березня 2013 року спадкоємці за заповітом ОСОБА_3 та ОСОБА_17 звернулися до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В. М. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 Нотаріусом було встановлено наявність заповіту ОСОБА_12 від 29 вересня 2011 року на користь відповідача ОСОБА_6

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02жовтня 2013 року у цивільній справі № 336/6121/2013 за ОСОБА_6 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09лютого 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 до Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2016 року у цивільній справі № 336/2760/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року, заповіт ОСОБА_12 від 29 вересня 2011 року на користь відповідача ОСОБА_6 визнано недійсним.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина за заповітом від 17 січня 2006 року, яку у встановлений законом строк прийняли спадкоємці за заповітом ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яким належить з часу відкриття спадщини по 1/4 частині спірної квартири.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частино першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

Особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, посилаючись на те, що належна їм як спадкоємцям спірна квартира вибула з володіння без їх відома та згоди.

Відповідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно пункту 3 частини першої статті388 ЦК України у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково судом першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції зроблено правильні висновки про те, що відповідачем ОСОБА_6 при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири не додержано загальних правил, необхідних для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України, тому, позивачами обраний правильний спосіб захисту своїх прав шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши факт набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у встановленому порядку після смерті ОСОБА_12 спадщини за заповітом від 17 січня 2006 року, разом з тим, правильно одночасно визнав за ними право власності по ј частині спірної квартири.

До такого висновку суди дійшли без порушень норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно задоволено позов в частині визнання за позивачами права власності по ј частині спірної квартири, оскільки відповідач ОСОБА_6 взагалі не звертався до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири за заповітом після смерті матері ОСОБА_11 є необгрунтованими, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_6 був зареєстрований та постійно проживав, в тому числі й на момент смерті спадкодавця у спірній квартирі, тому визнається таким, що прийняв спадщину.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира надавалася родині ОСОБА_6 у складі 4 осіб, в тому числі й позивачу ОСОБА_3, яка надавала кошти ОСОБА_12 для найскорішого погашення паю, тому відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність» є їх спільною власністю, оскільки придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї не спростовують висновків судів, оскільки суди належним чином дослідили надані у справі докази та дали їм належну оцінку. Зазначені доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій і зводяться фактично до переоцінки.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним в апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_9 та їх представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А.С. Олійник С. О. Погрібний