Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №286/119/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 286/119/17-ц

провадження № 61-41531св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

треті особи: служба у справах дітей Овруцької районної державної адміністрації, служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила визначити місце проживання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею за адресою: АДРЕСА_3, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на неповнолітню дитину.

Позовна заява мотивована тим, що після розлучення з відповідачем він став чинити їй із сином перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, яка є їх спільною сумісною власністю, тому вони були змушені разом із сином переїхати проживати за зареєстрованим місцем проживання - в будинок АДРЕСА_3 в якому створені всі умови для повноцінного життя та розвитку дитини. З 12 грудня 2016 року ОСОБА_6 навчається в Овруцькій ЗОШ I-III ступенів № 1, йому подобається місце навчання, вчителі, нові друзі. Син виявляє більшу прихильність до матері, яка працює, має постійний дохід, не вживає алкогольних та наркотичних засобів. Відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання сина, який проживає з нею, не надає, тому просила стягнути з нього аліменти на утримання дитини в розмірі 2 000 грн щомісячно до досягнення ОСОБА_6 повноліття.

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визначити місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком у квартирі АДРЕСА_1.

Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що після розірвання шлюбу дитина проживала разом з матір'ю у вказаній квартирі. Декілька разів на тиждень батько забирав сина до своїх батьків, з якими проживав після розірвання шлюбу. Після відкриття Голосіївським районним судом м. Києва провадження у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_4 виїхала з квартири та разом з дитиною переїхала до своєї матері в село Радчиці Житомирської області. З того часу ОСОБА_4 не надає можливості батьку бачитися з сином, який неодноразово в телефонних розмовах повідомляв, що хоче жити з батьком.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, позов ОСОБА_5 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його батьком - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1

Суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи висновок органу опіки та піклування Овруцької районної державної адміністрації щодо визначення місця проживання дитини, висновок психологічного обстеження міського центру дитини Служби у справах дітей Київської міської державної адміністрації, психолого-педагогічну характеристику учня 2-Г класу опорного навчального закладу «Овруцька ЗОШ I-III ступенів № 1» ОСОБА_6, проживання у місті Києві разом з батьком буде найбільше відповідати інтересам дитини.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалене нове. Позов ОСОБА_4 задоволено, визначено місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_4, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на сина в розмірі 2 000 грн щомісячно, починаючи з 16 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання судових витрат.

У липні 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано вважав, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Вказував, що судом першої інстанції вірно встановлено, що син бажає постійно проживати з батьком.

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 направила відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року шлюб між сторонами був розірваний. На даний час батьки разом не проживають.

З жовтня 2016 року дитина разом з матір'ю ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_3

З 12 грудня 2016 року ОСОБА_6 навчається в Овруцькій ЗОШ I-III ступенів № 1.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться дот уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківський обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, він дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до довідки про доходи, матір дитини ОСОБА_4 працює в Овруцькому професійному ліцеї на посаді майстра виробничого навчання, має постійний та регулярний дохід.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, батько дитини ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа-підприємець та у нього у період з четвертого квартала 2016 року по 1 квартал 2017 року відсутні доходи.

Таким чином, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення ОСОБА_5 не мав стабільного та самостійного доходу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Судами було встановлено, що ОСОБА_6 постійно проживає у АДРЕСА_3 з 2016 року, відвідує Овруцьку ЗОШ I-III ступенів № 1, гурток карате, є відкритим, товариським хлопчиком, має багато друзів. Матір приділяє дитині належну увагу. Таким чином, дитина з 2016 року перебуває у стійкому середовищі зі сформованими соціальними зв'язками.

Встановивши, що матір дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи, стабільний дохід, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність обставин у розмінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю.

Помилкове посилання на принцип 6 Декларації прав дитини при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 не впливає на правильність рішення суду апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 має нерегулярний, мінливий дохід, тому вірним є висновок про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн щомісяця з 16 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат