Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №127/24388/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 127/24388/17

провадження № 61-26634 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А.

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук В. С.,

Денишенко Т. О., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») про зобов'язання вчинити певні дії.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 13 листопада 2015 року між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір № 980-051-000001241 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», на виконання якого відкрито поточний рахунок НОМЕР_1

13 листопада 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр»), через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський», укладено договір позики № 980-051-000148859, на виконання якого позивач передав товариству у борг грошові кошти у розмірі 50 000 грн на строк до 13 травня 2016 року, а позичальник зобов'язався повернути їх з процентами на поточний рахунок НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський».

16 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір позики №980-051-000239370, тип договору: «Суперкапітал» (Новий), на виконання якого позивач передав товариству

50 000 грн, які були достроково повернуті 19 травня 2016 року у загальному розмірі 50 076,49 грн на рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський», що підтверджується наданою довідкою про стан рахунку № НОМЕР_3 від

21 березня 2017 року.

Рішенням правління Національного банку України від 23 травня 2016 року

ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський», розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».

Станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» на його поточному рахунку № НОМЕР_3 залишок коштів становив 50 076,49 грн, які відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підпадають під гарантії відшкодування за рахунок Фонду у межах граничного розміру відшкодування коштів. Однак його не було включено до переліку вкладників, з підстав нікчемності правочину (трансакції) здійсненого ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на загальну суму 50 076,49 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_4 просив зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в

ПАТ «Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як вкладника, що має право на відшкодування коштів у сумі 50 076,49 грн та процентів за вкладом відповідно до договору №980-051-000001241 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» від 13 листопада 2015 року та здійснити виплату зазначених коштів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прийняття рішення про затвердження загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, належить до виключної компетенції уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а тому оскільки уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» не надано Фонду додаткової інформації про ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», підстави для зобов'язання відповідача вчинити такі дії є безпідставними.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» були відсутні правовідносини щодо банківського рахунку чи банківського вкладу, гарантом яких є Фонд, оскільки станом на 19 травня 2016 року сплив термін дії договору № 980-051-000001241 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», доповненого та зміненого договором №980-051-000148859 від 13 листопада 2015 року, а тому суд дійшов висновку, що позивач правомірно не був включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року частково у частині ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що умовами договору

№980-051-000001241 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» від 13 листопада 2015 року позивачу відкрито поточний, а не депозитний рахунок, термін дії якого встановлено до моменту його закриття відповідно до встановленого законодавством порядку. Стороною договору позики № 980-051-000148859 від 13 листопада 2015 року є ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», від імені та за рахунок якого при його укладенні діяв ПАТ «Банк Михайлівський», тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначений правочин змінив предмет договору № 980-051-000001241 від 13 листопада 2015 року, а також термін його дії. Оскільки кошти у розмірі 50 076,49 грн, що належать позивачеві, надійшли на поточний рахунок № НОМЕР_3 на умовах договору банківського рахунку, а Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом, наявні підстави для задоволення позову.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частин першої 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваних рішень у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до частин першої, третьої статті 15 ЦПК України 2004 року (кореспондується з частиною першою статті 19 ЦПК України) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 2005 року (кореспондується з частиною першою статті 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України

2005 року).

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України 2005 року юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Перелік функцій, що їх виконує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, наведений у частині другій статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).

Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

У справі, що переглядається у касаційному порядку спір стосується дій Фонду щодо не включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до переліку вкладників та загального реєстру вкладників у період дії тимчасової адміністрації у

ПАТ «Банк Михайлівський», а також відшкодування йому коштів за рахунок Фонду в межах гарантованої суми.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування коштів за рахунок Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме між ними виникають відповідні права та обов'язки.

Аналіз зазначених норм цього Закону, дає підстави для висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верхового Суду, викладеними у постановах від 06 червня 2018 року у справі

№ 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15 та від

20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа ПАТ «Банк Михайлівський» про зобов'язання вчинити певні дії не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» про зобов'язання вчинити певні дії, закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик