Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2019 року у справі №509/2339/17

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 509/2339/17

провадження № 61-2062св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_3,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2018 року у складі судді Бочарова А. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Овідіопольський РВ ДВС), ОСОБА_2 про визнання незаконними постанови та акта, посилаючись на те, що на примусовому виконанні в Овідіопольському РВ ДВС перебувало зведене виконавче провадження № 50603309 з виконання двох виконавчих листів про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 61 894,59 грн та 32 291,72 грн, а всього - 94
186,31 грн. У червні 2017 року він отримав від державного виконавця Єрусланової О. О. постанову та акт про передачу майна стягувачу від 14 березня 2017 року, згідно з якими в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 було передано належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1. Однак він не був обізнаний з тим, що Овідіопольський РВ ДВС провів оцінку належної йому частки в домоволодінні та передав це майно на реалізацію шляхом проведення електронних торгів. Внаслідок допущених порушень вимог законодавства він як боржник не мав можливості оскаржити незаконні дії державного виконавця, що в подальшому призвело до протиправного позбавлення його права власності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконними постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 14 березня 2017 року, винесену головним державним виконавцем Єруслановою О. О., та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 14 березня 2017 року, складений головним державним виконавцем Єруслановою О. О.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2017 року залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_3, оскільки остання стала новим власником спірного нерухомого майна на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Позивач неодноразово відвідував Овідіопольський РВ ДВС та знав про те, що є боржником у зведеному виконавчому провадженні, і про передачу належної йому частки в домоволодінні на реалізацію.

Оскільки електронні торги тричі не відбулися, то початкова ціна спірного майна була зменшена з 273 931 грн до 191,751,70 грн. 02 березня 2017 року ОСОБА_1 з'явився до виконавчої служби, де зобов'язався до кінця дня сплатити загальну суму боргу з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в розмірі 103 709,74 грн, про що власноруч написав розписку. Однак кошти на депозитний рахунок Овідіопольського РВ ДВС від боржника не надійшли. В подальшому державний виконавець запропонував стягувачу залишити за собою предмет реалізації за ціною 191 751,70 грн, з доплатою різниці між цією сумою та розміром боргу за виконавчими листами, що складало 97 565,39 грн (191 751,70 грн - 94 186,31 грн). 06 березня 2017 року ОСОБА_2 сплатила вказану суму, з якої було утримано виконавчий збір (9 418,63 грн) та відповідні витрати (105 грн), а решта коштів (88 041,76 грн) залишилися на депозитному рахунку ДВС. 14 березня 2017 року відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець Єрусланова О. О. винесла постанову про передачу спірного майна стягувачу. В подальшому виконавче провадження було закрите, а залишкові кошти перераховані боржнику. Посилання позивача на те, що він не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження та акт про оцінку арештованого майна, не заслуговують на увагу, оскільки така бездіяльність державного виконавця не є предметом спору в цій справі. У разі, якщо сторони виконавчого провадження не згідні з рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця, вони мають право оскаржити їх в судовому порядку в окремий передбачений Законом України "Про виконавче провадження" спосіб. Однак будучи обізнаним про наявність зведеного виконавчого провадження та про передачу спірного майна на реалізацію, ОСОБА_1 не скористався вказаним правом. Таким чином, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо передачі майна стягувачу та не довів, що оспорюваними постановою та актом були порушенні його права і законні інтереси, то відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Він не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження та акт про визначення вартості арештованого майна, що в подальшому позбавило його права оскаржити результати такої оцінки і бездіяльність державного виконавця. Крім того, в апеляційній скарзі він також просив відтворити звукозаписи судових засідань місцевого суду від 12 квітня та 01 червня 2018 року, які містять відповіді державного виконавця Єрусланової О. О. на питання сторони позивача. Однак в порушення вимог пункту 6 частини 1 статті 365 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції не розглянув указане клопотання.

У березні 2019 року Овідіопольський РВ ДВС, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справіта витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

21 лютого 2019 року справа № 509/2339/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що з 20 листопада 2015 року на примусовому виконанні в Овідіопольському РВ ДВС перебувало зведене виконавче провадження № 50603309 (реєстраційний номер провадження: 49407434) з виконання двох виконавчих листів на загальну суму 94 186,31 грн, а саме:

- виконавчого листа № 509/4323/13, виданого 07 липня 2014 року Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 32 291,72 грн;

- виконавчого листа № 509/925/14, виданого 01 серпня 2014 року Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 61 894,59 грн.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець Овідіопольського РВ ДВС Єрусланова О. О. виявила, що боржнику ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1.

У серпні 2016 року на замовлення Овідіопольського РВ ДВС суб'єктом оціночної діяльності був складений звіт про оцінку майна, яким визначено ринкову вартість належної ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку в розмірі 273 931 грн.

17 серпня 2016 року на адресу боржника, яка була зазначена у виконавчих документах, Овідіопольський РВ ДВС надіслав рекомендованою кореспонденцією лист-повідомлення про можливість ознайомлення з результатами експертної оцінки нерухомого майна.

08 вересня 2016 року державна виконавча служба подала до Одеської регіональної філії Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") заявку на проведення реалізації арештованого нерухомого майна - спірної частки у житловому будинку, встановивши загальну початкову ціну предмета реалізації в сумі, яка була визначена у звіті суб'єкта оціночної діяльності.

27 вересня 2016 року ДП "СЕТАМ" повернуло Овідіопольському РВ ДВСзаявку на проведення електронних торгів у зв'язку з її невідповідністю вимогам законодавства.

Після усунення недоліків виконавча служба повторно направила заявку на реалізацію арештованого майна, яку ДП "СЕТАМ" отримало 20 жовтня 2016 року.

Згідно з протоколом від 07 листопада 2016 року № 209680 перші електронні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. З огляду на це державний виконавець здійснив уцінку арештованого майна на 15 відсотків від початкової його вартості та визначив ціну предмета реалізації в сумі 232 841,35
грн.

Оскільки другі електронні торги також не відбулися, то 28 листопада 2016 року державний виконавець уцінив арештоване майно на 30 відсотків від початкової його вартості та визначив ціну предмета реалізації в сумі 191 751,70 грн.

Згідно з протоколом від 22 грудня 2016 року № 222062 треті електронні торги також не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.

26 січня 2017 року Овідіопольський РВ ДВС надіслав на адресу стягувача лист-повідомлення, яким запропонував ОСОБА_2 залишити за собою не реалізоване на прилюдних торгах нерухоме майно боржника за ціною, яка визначена експертною оцінкою, тобто за 273 931 грн.

13 лютого 2017 року до державної виконавчої служби надійшла заява стягувача щодо її бажання залишити за собою не реалізоване майно, однак за ціною третіх електронних торгів, що відповідає положенням частини 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".

У зв'язку з цим 21 лютого 2017 року Овідіопольський РВ ДВС надіслав стягувачу лист, яким запропонував ОСОБА_2 залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах нерухоме майно боржника за ціною 191 751,70 грн з доплатою різниці між вартістю майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на її користь.

Судами також встановлено, що позивач неодноразово відвідував Овідіопольський РВ ДВС та знав про те, що є боржником у зведеному виконавчому провадженні, і про передачу належної йому частки в домоволодінні на реалізацію.

02 березня 2017 року ОСОБА_1 з'явився до виконавчої служби, де зобов'язався до кінця дня сплати загальну суму боргу з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в розмірі 103 709,74 грн, про що власноруч написав розписку. Однак кошти на депозитний рахунок Овідіопольського РВ ДВС від боржника не надійшли.

06 березня 2017 року ОСОБА_2 внесла на відповідний рахунок державної виконавчої служби різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягали стягненню на її користь, у розмірі 97 565,39 грн (191 751,70 грн- 94 186,31
грн).

13 березня 2017 року за рахунок перерахованих стягувачем коштів були оплачені витрати виконавчого провадження в розмірі 105 грн та стягнуто виконавчий збір в сумі 9 418,63 грн. Решта коштів (88 041,76 грн) залишилися на депозитному рахунку Овідіопольського РВ ДВС.

14 березня 2017 року державний виконавець Єрусланова О. О. винесла постанову про передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу і за фактом такої передачі склала акт.

16 березня 2017 року Овідіопольський РВ ДВС надіслав ОСОБА_1 на адресу, яку він зазначив в останній своїй заяві (АДРЕСА_2), лист про необхідність надання ним банківських реквізитів або заяви про перерахування поштовим переказом коштів у розмірі 88 041,76 грн. Цей лист позивач не отримав, що підтверджується поверненим до державної виконавчої служби повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв'язку "адресат відсутній за місцем проживання".

16 березня 2017 року державний виконавець Єрусланова О. О. винесла постанову про закінчення зведеного виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішень суду згідно з виконавчими документами.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2018 року Овідіопольський РВ ДВС повернув залишок коштів у розмірі 88 041,76 грн на вказаний боржником розрахунковий рахунок.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 ЦК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 3 -5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" уразі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Відповідно до частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". Порядок реалізації майна, зазначеного у частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України.

Порядок реалізації цінних паперів визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому частин 1 -9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) викладено правовий висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду.

Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позивач не надав доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо передачі майна стягувачу і не довів, що оспорюваними постановою та актом були порушенні його права і законні інтереси, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на те, що він не отримував акт про визначення вартості арештованого майна, що в подальшому позбавило його права оскаржити результати такої оцінки, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Судами встановлено, що 17 серпня 2016 року на адресу боржника, яка була зазначена у виконавчих документах, Овідіопольський РВ ДВС надіслав рекомендованою кореспонденцією лист-повідомлення про результати експертної оцінки нерухомого майна.

Крім того, будучи обізнаним про наявність зведеного виконавчого провадження та про передачу спірного майна на реалізацію, ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися з матеріалами вказаного провадження та, в разі незгоди з результатами оцінки майна, оскаржити її у судовому порядку в окремий передбачений Законом України "Про виконавче провадження" спосіб. Однак протягом тривалого часу заявник таким правом не скористався.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що в апеляційній скарзі він також просив відтворити звукозаписи судових засідань місцевого суду від 12 квітня та 01 червня 2018 року, однак суд апеляційної інстанції не розглянув вказане клопотання, не заслуговують на увагу.

У судовому засіданні, яке відбулося 06 грудня 2018 року, на запитання апеляційного суду щодо наявності в учасників справи клопотань сторона позивача вказала про відсутність в неї будь-яких клопотань.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому не надання судом апеляційної інстанції оцінки вказаному клопотанню, яке фактично не було підтримане стороною позивача, не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною 2 статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов