Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.08.2019 року у справі №1510/3492/12

Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1510/3492/12

провадження № 61-15040св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним та зустрічним позовами), - Комунальне підприємство "Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі судді Погорєлова С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - КП "Ізмаїльське ВУВКГ"),про усунення перешкод, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що їй на праві власності належить 1/4 частина житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. У травні 2005 року вона отримала технічні умови для встановлення вводу водопроводу та випуску каналізації в її квартирі домоволодіння АДРЕСА_2 в існуючу дворову мережу каналізації до домоволодіння АДРЕСА_3. За проектом, узгодженим всіма уповноваженими органами, каналізаційна труба від її квартири проходить через квартиру (частину будинку), яка належить відповідачам.08 травня 2012 року відповідачі перекрили каналізаційну трубу, що зробило неможливим її користування центральною каналізацією. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити їй перешкод в користуванні належною їй на праві власності 1/4 частиною житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зняття заглушки на каналізаційному випуску з цієї квартири та надання доступу до каналізаційної труби, а також стягнути солідарно з відповідачів на її користь 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

У червні 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП "Ізмаїльське ВУВКГ", про зобов'язання виконати певні дії та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що проведена ОСОБА_1 каналізація порушує будівельні норми і правила. Враховуючи викладене, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили зобов'язати ОСОБА_1 підготувати проект проведення внутрішніх мереж водопроводу і каналізації, погодити його зі всіма заінтересованими службами згідно з чинними нормами, привести внутрішні мережі каналізації у відповідність з погодженим проектом, перенести зовнішні мережі водопроводу на відстань 5 метрів від житлового будинку з укладанням їх у стальний футляр, а також - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 000 грн, а на користь ОСОБА_2 - 7 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 червня 2012 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1, об'єднано їх в одне провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 в користуванні каналізацією шляхом зняття заглушки на каналізаційному випуску з квартири АДРЕСА_4 та надання доступу до каналізаційної труби. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 197,10
грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП "Ізмаїльське ВУВКГ",про зобов'язання виконати певні дії та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року - залишено без змін.

10 листопада 2014 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області звернувся до суду із заявою, яку уточнив у процесі розгляду справи, про зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року, таким чином: державному виконавцю організувати примусове зняття заглушки на каналізаційному випуску з квартири АДРЕСА_4 шляхом зняття (розбиття) підлоги в місці ймовірного знаходження заглушки згідно із схемою знаходження заглушки, складеною спеціалістами КП "Ізмаїльське ВУВКГ" 15 вересня 2014 року, на відстані 20 см від суміжних стін між приміщеннями № 1, № 2, № 3 вказаної квартири боржника площею 625 кв. см (25 см х 25 см), без розбиття стін квартири, з наступним відновленням покриття у первісний стан за рахунок боржника. У разі необхідності, коли при знятті (розбитті) підлоги в місці ймовірного знаходження заглушки у спосіб, встановлений вище, буде встановлено, що випуск з квартири стягувача перекрито шляхом встановлення заглушки на цьому випуску, а сама труба випуску перерізана та відключена від каналізації, державному виконавцю організувати відновлення у працездатний стан каналізаційного випуску з квартири ОСОБА_1 та його підключення до каналізації, що проходить через квартиру боржника, без подальшого зняття (розбиття) підлоги.

Надати доступ ОСОБА_1 до каналізаційної труби, що проходить через квартиру ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_5) з метою користування каналізацією.

17 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

22 листопада 2016 року ОСОБА_2 також заявила клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено. У справі призначено судову будівельно-технічну експертизу. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

28 грудня 2017 року судовий експерт ОСОБА_4, якому було доручено проведення експертизи, подав до суду клопотання, в якому просив вирішити питання щодо розбирання підлоги у приміщенні, що належить ОСОБА_2, та надання доступу до вказаного приміщення, посилаючись на те, що трубопровід внутрішньої каналізації квартири перебуває нижче рівня підлоги, що унеможливлює надання повної обґрунтованої відповіді щодо поставлених питань.

21 лютого 2018 року судовий експерт Цуркан В. І. подав до суду повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи у справі, в якому зазначив, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи залишено без виконання у зв'язку з незабезпеченням доступу до об'єкта дослідження.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 березня 2019 року у складі судді Баннікової Н. В. клопотання судового експерта Цуркана В. І. в порядку виконання ухвали суду від 14 листопада 2017 року про проведення судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 розібрати (демонтувати) та відновити підлогу у приміщенні, зокрема у приміщенні, що позначено у плані № 3-1 належної їй квартири АДРЕСА_5, та надати доступ до вищевказаного приміщення судовому експерту Цуркану В. І. на виконання ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року.

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала на неї апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 березня 2019 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

01 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково виходив з того, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 березня 2019 року не підлягає оскарженню і не звернув уваги на пункт 12 частини 1 статті 353Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, що ухвали суду першої інстанції щодо призначення експертизи можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року та витребувано матеріали справи з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

01 жовтня 2019 року справа № 1510/3492/12 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 352 ЦПК України в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги та постановлення ухвали Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених частиною 2 статті 352 ЦПК України.

Частиною 1 статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Ухвала про вирішення клопотання судового експерта в цьому переліку відсутня.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України). Цей припис, згідно з позицією Конституційного Суду України, слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року).

Таким чином, право на суд, складовим якого є право доступу до правосуддя, в аспекті апеляційного оскарження ухвали місцевого суду, може бути обмежено на національному рівні з легітимною метою та із забезпеченням пропорційності при застосуванні відповідних правових засобів, передбачених процесуальним законом.

Наведене не має наслідком порушення права на доступ.

Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження № 14-62цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині 1 статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.

Отже, ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 березня 2019 року, якою задоволено клопотання судового експерта Цуркана В. І. в порядку виконання ухвали суду від 14 листопада 2017 року про проведення судової будівельно-технічної експертизи, не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті справи й окремо від цього рішення.

Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати в порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи своїми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд керувався пунктом 1 частини 1 статті 358 ЦПК України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Вказана норма є загальною й застосовується у всіх випадках оскарження рішень та ухвал, якщо останні за певних обставин не підлягають оскарженню в апеляційному порядку, крім випадків, коли в ЦПК України передбачені виключення з цього загального правила.

Так, згідно з пунктом 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Зазначена норма є спеціальною відносно пункту 1 частини 1 статті 358 ЦПК України і застосовується у випадках, якщо апеляційна скарга подана лише на ухвалу, яка відсутня в переліку статті 353 ЦПК України, тобто яка не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Отже, апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу місцевого суду про вирішення клопотання судового експерта, яка не зазначена у переліку частини 1 статті 353 ЦПК України, апеляційний суд повинен був повернути відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України, а не відмовляти у відкритті апеляційного провадження.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції хоча й дійшов неправильного висновку щодо постановлення ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 358 ЦПК України, однак правильно виходив з неможливості розгляду апеляційної скарги на ухвалу, яка не може бути оскаржена окремо від рішення суду, а тому скасування ухвали апеляційного суду з формальних міркувань не змінить суті вирішеного питання щодо неможливості оскарження ухвали місцевого суду до розгляду справи по суті та ухвалення рішення (за наслідками розгляду заяви державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року).

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 127/1788/16-ц (провадження № 61-42019св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 607/18248/19 (провадження № 61-3018св20).

Доводи касаційної скарги про те, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 березня 2019 року могла бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до пункту 12 частини 1 статті 353 ЦПК України (ухвала щодо призначення експертизи), не заслуговують на увагу, оскільки ця ухвала постановлена місцевим судом за наслідками розгляду клопотання судового експерта, а експертиза у справі була призначена іншою ухвалою - від 14 листопада 2017 року, яка в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення та відповідний правовий результат не впливають.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов