Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №756/80/18
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №756/80/18

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 756/80/18

провадження № 61-6690св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину

за касаційною скаргою адвоката Кишені Володимира Сергійовича як представника ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 ; стягнути з нього аліменти на малолітню доньку в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 .

Із самого народження дочки відповідач фактично ухилявся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, не виявляв батьківської уваги та турботи, а після розірвання шлюбу він з ними не проживає і не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям та не забезпечує її всім необхідним для існування; не піклується про фізичний і духовний розвиток; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, позивач просила позов задовольнити.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області заочним рішенням від 06 грудня 2018 року позов задовольнив.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 04 лютого 2021 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2018 року скасував, справу призначив до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 25 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову 26 березня 2018 року та до дня досягнення дитиною повноліття. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявлених позовних вимог. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо позбавлення його батьківських прав. Доказів на підтвердження виконання ним батьківських обов`язків стосовно малолітньої дочки, зокрема і його прагнення брати участь у вихованні дитини, піклуватись про неї, відповідач не надав.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Кишені В. С. як представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року в оскарженій частині - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 травня 2023 року, адвокат Кишеня В. С. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині задоволення позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні зазначеної вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року у справах № 641/2867/17-ц та № 753/2025/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушили норми процесуального права.

Спершу відповідач часто приїздив до будинку позивача, проте до квартири його не впускали та побачитися з дитиною не дозволяли, він купував дочці іграшки, залишав позивачу гроші з надією, що ситуація зміниться і позивач надасть можливість йому спілкуватися з дитиною, адже він не бажав породжувати конфлікти та ділити дитину. Після розірвання стосунків відповідачу вдалося лише декілька разів побачити дочку. У кінці серпня 2020 року ОСОБА_2 потрапив до квартири і побачив умови проживання дочки, яка була з бабусею і дідусем, а сама позивач проживала в цей час у селі. Після цього він повідомив позивача про бажання забрати дочку для проживання з ним і тоді дізнався про наявність у цій справі заочного рішення.

Ураховуючи, що у справі немає доказів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками; між сторонами є конфлікт, оскільки вони не можуть дійти порозуміння у питаннях забезпечення умов проживання та виховання дочки; наявність негативного ставлення позивача до відповідача та чинення перешкод у спілкуванні з дочкою; заперечення батька проти позбавлення його батьківських прав, а також те, що саме по собі знаходження за межами території України не свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, суди дійшли помилкового висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_6 справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

19 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 серпня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року шлюб розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 .

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов, складеним головним спеціалістом відділу соціально-правового захисту дітей Дудко Д. О. з метою підготування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Установлено, що під час обстеження у квартирі були мати дитини, бабуся та ОСОБА_3 . Квартира спільно заселена. У квартирі дві кімнати та санвузол. Дівчинка з матір`ю займають окрему кімнату, яка облаштована розсувним диваном, шафою для одягу, тумбою. В іншій кімнаті проживають бабуся з дідусем, ця кімната облаштована розсувним диваном, столом, табуретками, духовою шафою, мікрохвильовою піччю, меблевою шафою. Бабуся і мати повідомили, що батько ОСОБА_3 жодного разу її не бачив, оскільки пішов із сім`ї ще до народження доньки. Санітарно-гігієнічні умови добрі. Створено належні умови для всебічного розвитку, навчання та виховання дитини.

З висновку Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 від 16 квітня 2018 року № 104-3300 відомо, що на засіданні комісії від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 підтвердила своє бажання позбавити батька дитини батьківських прав та повідомила, що він покинув сім`ю, ще коли вона перебувала на 5-му тижні вагітності, і тому доньку не бачив жодного разу. Зазначила, що оскільки місце перебування батька дитини їй невідоме, вона не може зареєструвати доньку за місцем проживання, а також у майбутньому не може вирішувати інші юридичні питання стосовно ОСОБА_3 .

Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування рекомендувала позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 .

10 червня 2020 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_8 , змінивши прізвище на ОСОБА_2 .

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є сусідкою позивача, була присутньою на весіллі позивача і ОСОБА_2 , який залишив сім`ю приблизно через три місяці після весілля. У цей час позивач була вагітною. ОСОБА_2 з`явився вперше до дитини через п`ять років після її народження. На цей час малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю і бабусею. Батько протягом п`яти років не приїздив до дитини та не телефонував.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є дружиною відповідача. Їй відомо про те, що у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є спільна дитина, яка проживає разом з матір`ю. Також їй відомо, що відповідач надавав ОСОБА_1 гроші на відпочинок з дитиною на морі. Позивач та її батько чинили відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною.

ОСОБА_2 визнав пред`явлений до нього позов у частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дочки у повному обсязі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

Частинами першою, другою статті 27 цієї Конвенції визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суди попередніх інстанцій зазначене залишили поза увагою та не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Крім того, та обставина, що на час розгляду справи вихованням дочки і її розвитком займається мати, не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у її утриманні і вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батьком батьківськими обов`язками.

Доказів, які свідчили би про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще та наявності у його діях вини, позивач не надала.

За відсутності в оскаржуваних судових рішеннях категоричних висновків про встановлення на підставі досліджених судом доказів обставин щодо свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також враховуючи, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди помилково вважали, що неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дочки, яка проживає з матір`ю, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення його батьківських прав, і що застосування такого крайнього заходу має на меті захист інтересів дитини.

Дізнавшись про наявність заочного рішення у цій справі, ОСОБА_2 звернувся із заявою про його перегляд, також звернувся з апеляційною і касаційною скаргами, що свідчить про його інтерес до дитини.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Також Верховний Суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати зі сплати відповідачем судового збору за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 960,00 грн та касаційною скаргою в розмірі 1 409,60 грн, підлягають стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кишені Володимира Сергійовича як представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн судового збору і постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 369,60 грн (дві тисячі триста шістдесят дев`ять гривень 60 коп.) на відшкодування судового збору.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов