Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №447/1861/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 447/1861/18

провадження № 61-15775св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представники позивача: Чепіга Дмитро Олексійович, Гнатишак Олег Володимирович, Комаров Сергій Сергійович, Кізима Мирослав Васильович, Наконечна Альона Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області у складі судді Бачуна О. І. від 05 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І. від 04 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 17 січня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою про надання банківських послуг та отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 31 травня 2018 року утворилась заборгованість у сумі 116 732,30 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 116 732,30 грн заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 14 608,14 грн заборгованості за кредитом, 102 124,16 грн заборгованості за відсотками за період з 17 січня 2013 року по 30 грудня 2016 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту існування між сторонами договірних правовідносин і порушення ОСОБА_1 обов'язку з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у неї заборгованості, яку відповідач добровільно не погашає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ПостановоюЛьвівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 113 634,63 грн заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 11 519,47 грн заборгованості за кредитом, 102 124,16 грн заборгованості за відсотками за період з 17 січня 2013 року по 30 грудня 2016 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за тілом кредиту за період з 30 травня 2014 року по 31 травня 2018 року становить 11 519,47 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточненої редакції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в сумі 102 124,16 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин на умовах, обумовлених у позові. У підписаній відповідачем заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 17 січня 2013 року процентна ставка не зазначена, а надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не є належними доказами на підтвердження погодження сторонами умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі та на умовах, обумовлених у позові. Помилковість висновків суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом підтверджується правовим висновком, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Крім того, судом першої інстанції розглянуто вказану справу за відсутності відповідача, яка не була належним чином повідомлена про її розгляд.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 447/1861/18 з Миколаївського районного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 10 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 17 січня 2013 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" із встановленням процентної ставки визначеної тарифами для даної картки за користування кредитом.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

За розрахунком банку станом на 31 травня 2018 року у ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" утворилася заборгованість у сумі 116 732,30 грн, із яких: 14 608,14
грн - заборгованість за кредитом, 102 124,16 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 17 січня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи про обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 січня 2013 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що тарифи про обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 січня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вказане не враховано судами попередніх інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" 102 124,16 грн відсотків за користування кредитом, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 17 січня 2013 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитним коштами в обумовленому позивачем розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в сумі 102 124,16

грн відсутні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в сумі 102 124,16
грн підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк".

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що неналежне повідомлення її про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції позбавило останню на подання доказів на спростування доводів позовної заяви, оскільки таке право було забезпечено судом апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на її користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 2 382,14 грн (розмір заявлених вимог - 116 732,30 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 11 519,47 грн (9,87%), розмір судового збору, що підлягав сплаті відповідачем за подання апеляційної скарги - 2 643 грн (2643 х 90,13 %: 100 % = 2382,14).

Також сплачений відповідачем судовий збір у сумі 3 524 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з позивача на її користь пропорційно в розмірі 3
176,18 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" процентів за користування кредитними коштами в сумі 102 124,16 грн скасувати.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитними коштами в сумі 102
124,16 грн відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 382,14 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 3 176,18 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун