Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №2-4034/11

Постанова

Іменем України

30 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 2-4034/11

провадження № 61-19524св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 вересня 2020 року у складі судді Губницького Д. Г.

та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О.

Скарга мотивована тим, що 11 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 64 000 доларів США строком до 11 липня 2023 року з метою придбання нерухомого майна.

За вказані кошти ОСОБА_1 придбала житловий будинок АДРЕСА_1, який за договором іпотеки передано в іпотеку кредитору в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,

11 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 грудня

2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2013 року, стягнуто в солідарному порядку

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 589 516,51 грн заборгованості за кредитним договором та з кожного

по 850 грн судового збору та по 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. від 22 травня 2020 року відкрито виконавче провадження (далі - ВП) № 62166614 щодо примусового виконання виконавчого напису № 7384, виданого 13 вересня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Бондарем І. М. щодо звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1, для погашення боргу за кредитним договором, що в гривневому еквіваленті становить 550 167,35
грн.

Також постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. від 22 травня 2020 року відкрито

ВП № 62167514 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-4034, виданого 18 квітня 2013 року Ленінським районним судом міста Миколаєва щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 589 516,51 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. від 22 травня 2020 року відкрито ВП № 62167974 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-4034/2011, виданого 18 квітня 2013 року Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судових витрат на суму 910 грн.

ВП № 62166614, № 62167514, № 62167974 були об'єднані у зведене виконавче провадження № 62168063 (далі - ЗВП).

Постановою від 17 серпня 2020 року у ВП № 62166614 приватний виконавець за заявою стягувача повернув ТОВ "ОТП Факторинг Україна" виконавчий напис нотаріуса від 13 вересня 2010 року № 7384.

17 серпня 2020 року приватний виконавець в рамках ЗВП № 62168063 здійснив опис та арешт житлового будинку, загальною площею 113,0 кв м, житловою площею 64,5 кв м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що виніс відповідну постанову.

31 серпня 2020 року у ЗВП № 62168063 приватний виконавець

Куліченко Д. О. ухвалив постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, а 03 вересня 2020 року - постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні.

10 вересня 2020 року приватним виконавцем у зазначеному вище ЗВП було винесено ще дві постанови про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: залучення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) та призначення Приватного підприємства "Сова-1" (далі - ПП "Сова-1").

Скаржник ОСОБА_1 вказує, що вищезазначені постанови про накладення арешту на майно боржника, призначення суб'єкта оціночної діяльності та призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні порушують її права, оскільки будинок є її єдиним житлом, а на вказаний будинок розповсюджується мораторій.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними (протиправними) та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О.,

асаме:

- від 17 серпня 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника

у ЗВП № 62168063;

- від 31 серпня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні;

- від 03 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: залучення

ФОП ОСОБА_4 з метою проведення аерофотозйомки предмета опису;

- від 10 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: залучення

ФОП ОСОБА_3 з метою монтажу системи охоронної сигналізації спірного будинку;

- від 10 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063, а саме: призначення

ПП "Сова-1" з метою проведення комплексу заходів щодо забезпечення охорони арештованого та описаного спірного будинку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 вересня

2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 17 серпня 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника у ЗВП № 62168063.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 31 серпня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення суб'єкта оціночної

діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 03 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: залучення ФОП ОСОБА_4

з метою проведення аерофотозйомки предмета опису.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 10 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: залучення ФОП ОСОБА_3 з метою монтажу системи охоронної сигналізації спірного будинку.

Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. від 10 вересня 2020 року у ЗВП № 62168063 про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, а саме: призначення ПП "Сова-1" з метою проведення комплексу заходів щодо забезпечення охорони арештованого та описаного спірного будинку.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що житловий будинок, що є предметом іпотеки, використовується заявником як місце постійного проживання, іншого житла у майнового поручителя немає, таке майно було придбано за кредитні кошти, загальна площа будинку не перевищує

250 кв. м, а тому відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року (з подальшими змінами) на зазначене житло не може бути звернуто стягнення. Оскільки постановлені приватним виконавцем та оскаржені заявником постанови свідчать про звернення стягнення на предмет іпотеки, вони є неправомірними, а тому скарга підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 вересня

2020 року змінено, викладено мотивувальну частину з обґрунтуванням та висновками у редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення скарги, оскільки державний виконавець під час винесення оскаржуваних постанов діяв у порушення Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про виконавче провадження", що призвело до порушення конституційних прав

ОСОБА_1, як власника іпотечного майна, щодо володіння та користування житловим будинком.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що приватний виконавець при винесенні постанов, що оскаржуються, не врахував тих обставин, що відповідно до рішення суду обов'язок виконання цього рішення визначено у солідарному порядку, а відтак такий обов'язок має ще один боржник, який і виконав боргові зобов'язання протягом

2018-2019 років. Зазначених обставин державний виконавець не з'ясував, та через 7 років з дати видачі виконавчого листа здійснив опис та арешт іпотечного майна з метою стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, які вже були виконані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" посилається на пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, 28 березня 2019 року державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Разом з тим, ОСОБА_2,

як солідарним боржником, сплачено 126 341,89 грн заборгованості за кредитним договором, а не 589 516,51 грн, які підлягають стягненню згідно з рішенням суду.

На час пред'явлення виконавчого листа до виконання приватному виконавцю щодо боржника ОСОБА_1 у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем зазначена сума залишку заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, в розмірі 461 354,62 грн.

Тому, висновки апеляційного суду щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_5, проведення виконавчих дій щодо опису та арешту іпотечного майна з метою стягнення заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, що такі зобов'язання були відсутні, оскільки сума боргу була повернута стягувачу боржником ОСОБА_2, є помилковими.

Крім того, апеляційний суд вийшов за межі розгляду апеляційної скарги та не розглянув апеляційну скаргу приватного виконавця по суті.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що 11 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та

ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 64 000 доларів США строком до 11 липня 2023 року з метою придбання нерухомого майна.

У той же день, ОСОБА_1 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 113 кв. м

та з 12 серпня 2018 року зареєструвалася в ньому.

17 липня 2008 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок. Іншого нерухомого житлового майна у власності останньої немає.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 11 липня

2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.

Також в той же день з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 грудня

2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2013 року, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 589 516,51 грн заборгованості за кредитним договором та з кожного

по 850 грн судового збору та по 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

18 квітня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" отримало чотири виконавчих листа № 2-4034/2011 для примусового виконання вказаного судового рішення, а саме: два виконавчі листи стосовно боржника ОСОБА_1 окремо про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 589 516,51 грн та стягнення 850 грн судового збору та 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а також два аналогічні виконавчі листи стосовно боржника ОСОБА_2

22 травня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. відкрито ВП, а саме:

- № 62166614 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 13 вересня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, за рахунок реалізації якого пропонувалось задоволення вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна", який є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк", що виникли у зв'язку із заборгованістю ОСОБА_1 за кредитним договором, яка у гривневому еквіваленті становила 550 167,35 грн;

- № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4034, виданого 18 квітня 2013 року Ленінським районним судом міста Миколаєва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитом на загальну суму 589 516,51 грн;

- № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4034/2011, виданого 18 квітня 2013 року Ленінським районним судом міста Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна"

850 грн витрат на судовий збір та 60 грн на інформаційно-технічне забезпечення.

Також 22 травня 2020 року приватним виконавцем ухвалено постанову про об'єднання ВП № 62166614 та № 62167514 у ЗВП № 62168063, та постанову про приєднання ВП № 62167974 до ЗВП № 62168063.

Також суди встановили, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 400/2940/20 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову заборонено приватному виконавцю виконавчого округу Миколаївської області Куліченку Д. О. вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове відчуження без згоди власника нерухомого житлового майна, належного на праві власності ОСОБА_1, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1. Заборонено ДП "Сетам" вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове відчуження без згоди власника нерухомого житлового майна, належного на праві власності ОСОБА_1 а саме: житлового будинку

АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року у цій справі, яке набрало законної сили 11 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О., третя особа - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", про визнання протиправними та скасування постанов від 30 червня 2020 року ВП № 62168063, від 01 липня 2020 року

ВП № 62168063, від 13 липня 2020 року ВП № 62168063, задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. про опис

та арешт майна (коштів) боржника, винесену 30 червня 2020 року

у ЗВП № 62168063.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, винесену 01 липня

2020 року у ЗВП № 62168063.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі

у виконавчому провадженні, винесену 13 липня 2020 року

у ЗВП № 62168063.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_6

до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.

О., вжиті ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 у справі № 400/2940/20.

Постановою приватного виконавця від 17 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 62166614 виконавчий документ за заявою стягувача був повернутий останньому.

17 серпня 2020 року приватним виконавцем у ЗВП № 62168063 на виконання виконавчого документа № 2-4934, виданого 18 квітня 2013 року щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_1, винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки.

17 серпня 2020 року приватним виконавцем на виконання того ж виконавчого документа описано та накладено арешт на майно, а саме зазначений житловий будинок у ВП № 62167514.

31 серпня 2020 року приватним виконавцем у ЗВП № 62168063 призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ПП "Ажіо".

03 вересня 2020 року приватним виконавцем у ЗВП № 62168063, посилаючись на ті ж самі обставини та виконавчі документи, з метою належного виконання своєчасного виконання вказаних виконавчих документів для проведення аерофотозйомки предмета опису винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні ФОП ОСОБА_4 для проведення аерофотозйомки житлового будинку АДРЕСА_1.

10 вересня 2020 року приватним виконавцем у ЗВП № 62168063 винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, для проведення комплексу заходів для охорони цього нерухомого майна державним виконавцем залучено ФОП ОСОБА_3 для участі у ЗВП призначено ПП "Сова-1".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження"

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових

осіб) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження"

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зазначала про порушення приватним виконавцем чинного законодавства, зокрема, положень Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу" та Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог статтею 41 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначена черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів, зокрема, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Відповідно до частини 7 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", яка допускає звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині мотивів, апеляційний суд виходив з того, що приватний виконавець при винесенні постанов, що оскаржуються, не врахував тих обставин, що відповідно до рішення суду обов'язок виконання цього рішення визначено у солідарному порядку, а відтак такий обов'язок має ще один боржник, який і виконав боргові зобов'язання протягом 2018-2019 років.

Апеляційний суд установив, що 16 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Інгульського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Гаїбовим Р. Е. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним виконанням боржником

ОСОБА_2 виконавчого листа № 2-4034, виданого 18 квітня 2013 року Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитом на загальну суму 589 516,51 грн, виконавче провадження № ~organization0~ з примусового виконання зазначеного виконавчого листа закінчено. Супровідним листом ця постанова та виконавчий лист з відмітками про виконання державним виконавцем

16 квітня 2019 року направлена на адресу суду.

Отже, на час відкриття виконавчого провадження 22 травня 2020 року та проведення виконавчих дій щодо опису та арешту іпотечного майна з метою стягнення заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, такі зобов'язання були відсутні, оскільки сума боргу була повернута стягувачу боржником ОСОБА_2.

Частиною 2 статті 556 ЦК України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, чинним законодавством закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що зазначених обставин державний виконавець не з'ясував, та через 7 років з дати видачі виконавчого листа здійснив опис та арешт іпотечного майна з метою стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, які вже були виконані, апеляційний суд дійшов вірного висновку про зміну мотивувальної частини оскарженої ухвали суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що проведення виконавчих дій щодо опису та арешту іпотечного майна були проведені з метою стягнення заборгованості, яка випливає із забезпечення іпотекою зобов'язань, є безпідставними з огляду на наступне.

Суди встановили, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва, на виконання якого було видано виконавчий лист № 2-4034 про стягнення заборгованості за договором кредиту, який забезпечувався іпотечним майном - житловим будинком АДРЕСА_1, в частині основного зобов'язання виконано. Отже, винесення приватним виконавцем постанов про опис та арешт цього нерухомого майна у виконавчому провадженні на виконання цього ж рішення, не відповідає нормам Закону України "Про іпотеку".

Крім того, приватним виконавцем на підтвердження таких виконавчих дій не було надано суду постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 489/5995/17, виданого 07 червня 2019 року Ленінським районним судом міста Миколаєва та про приєднання цього виконавчого провадження до ЗВП № 62168063.

Також доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги і не розглянув апеляційну скаргу приватного виконавця по суті, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги ОСОБА_1, проте, не погодився з підставами, які слугували для визнання оскаржуваних постанов державного виконавця неправомірними, оскільки суд першої інстанції недостатньо та не в повному обсязі дослідив всі докази, що містяться в матеріалах справи та не надав їм належну правову оцінку, чим порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового обґрунтування правових підстав для задоволення скарги.

Між тим, неповнота в обґрунтуванні висновків суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи по суті, що водночас свідчить про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги на підставі частини 4 статті 367 ЦПК України та зміни мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої

статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2, як солідарний боржник, виконав кредитні зобов'язання у розмірі 589 516,51 грн лише частково на суму 126

341,89 грн, а решта заборгованості

(463 174,62 грн) не погашена перед кредитором, зокрема, й на час пред'явлення виконавчого листа щодо ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Відповідно до постанови старшого державного виконавця Інгульського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області від 16 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Гаїбовим Р. Е. виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором у розмірі 589 516,51
грн,

з яких: заборгованість за кредитом - 487 085,37 грн; заборгованість

за процентами - 72 431,14 грн; пеня - 30 000 грн, закінчено у зв'язку

з фактичним виконання рішення суду та сплатою боргу у повному розмірі

(а. с. 223-224, т. 1).

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 400 ЦПК України cуд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, після набрання законної сили

(18 листопада 2020 року) постанови Миколаївського апеляційного суду

від 17 листопада 2020 року, у грудні 2020 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду зі скаргою, боржник - ОСОБА_2, на дії державного виконавця Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), в якому просило поновити строк на оскарження дій державного виконавця про скасування постанови державного виконавця від 28 березня 2019 року про закінчення ВП № ~organization1~; зобов'язати відновити ВП № ~organization2~ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором у розмірі 589 516,51 грн,

з яких: заборгованість за кредитом - 487 085,37 грн; заборгованість

за процентами - 72 431,14 грн; пеня - 30 000 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року скаргу ТОВ "ОТП Факторинг України" прийнято до розгляду.

Провадження у справі зупинено до розгляду касаційної скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у справі № 2-4034/11 за скаргою ОСОБА_1, стягувач - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О.

Отже, остаточного рішення щодо розгляду скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про скасування постанови державного виконавця від 28 березня 2019 року про закінчення ВП № ~organization3~ не ухвалено.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

На думку судової колегії постанова апеляційного суду, що переглядається,

є достатньо мотивованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"ОТП Факторинг Україна" залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук