Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.09.2025 року у справі №2-2170/11
Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №2-2170/11

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-2170/11

провадження № 61-20859св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_1 (боржник),

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року у складі судді Бочарова А. І. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гірняка Л. А., Таварткіладзе О. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») звернулося до суду зі скаргою, в якій просило: скасувати акт уцінки майна, складений 21 вересня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області); зобов`язати посадових осіб Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській областіоформити протокол та акт щодо придбання ПАТ «Марфін Банк» предмета іпотеки. Скарга мотивована тим, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2014 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користьПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 338 975,16 доларів США та 76 333,58 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 грудня 2014 року зазначені судові рішення в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 були скасовані, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 15 липня 2015 року Відділом ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим відносно боржника ОСОБА_1 . Під час здійснення виконавчого провадження належне ОСОБА_1 іпотечне майно (торговельно-виставочний центр (далі - ТВЦ) загальною площею 2 478 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ) було описано та передано на електронні торги. 31 липня 2016 року торги з реалізації вказаного ТВЦ не відбулися, у зв`язку з чим 08 вересня 2016 року державний виконавець склав акт, за яким нереалізоване майно було уцінено на 15 %. Згідно з протоколом від 14 вересня 2016 року № 197166 другі електронні торги також не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників. 16 вересня 2016 року ПАТ «Марфін Банк» скерувало на адресу Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області лист, в якому вказувало про свій намір придбати предмет іпотеки за початковою ціною в 5 377 647 грні просило оформити протокол та акт про реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому статтею 47 Закону України «Про іпотеку». Однак вказане прохання банку було проігнороване та в порушення вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку» державний виконавець 21 вересня 2016 року знову склав акт уцінки майна і призначив треті прилюдні торги.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року скаргу задоволено. Скасовано акт уцінки майна, складений 21 вересня 2016 року державним виконавцем Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області. Зобов`язано посадових осіб Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській областіоформити протокол та акт щодо придбання ПАТ «Марфін Банк» предмета іпотеки.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. В цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому статтею 47 Закону України «Про іпотеку», а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. ПАТ «Марфін Банк» як іпотекодержатель своєчасно скористався вказаним правом, у зв`язку з чим в державного виконавця були відсутні підстави уцінювати спірне майно та призначати треті прилюдні торги.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року залишено без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні скарги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що остаточним рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року заборгованість за кредитним договором була стягнута не з неї, а з поручителя ОСОБА_2 . Законом України «Про виконавче провадження» не передбачені випадки для застосування порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку», без наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року, за яким видано виконавчий лист, стягнута лише заборгованість за кредитним договором. Місцевий суд зобов`язав посадових осіб Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській областіоформити протокол та акт щодо придбання ПАТ «Марфін Банк» предмета іпотеки, хоча правом на складання протоколу наділений організатор прилюдних торгів. Державний виконавець Іскренко О. С. тривалий час не працює у вказаному відділі. Вона не була повідомлена місцевим судом про час та місце розгляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 2-2170/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2014 року, було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користьПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 338 975,16 доларів США та 76 333,58 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 грудня 2014 року зазначені судові рішення в частині вимог банку до поручителя ОСОБА_2 були скасовані, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року в частині стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 не було скасоване та набрало законної сили і підлягало виконанню в примусовому порядку.

Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що в подальшому заборгованість за кредитним договором була стягнута лише з поручителя ОСОБА_2

15 липня 2015 року Відділом ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим відносно боржника ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час здійснення виконавчого провадження належне ОСОБА_1 іпотечне майно (ТВЦ загальною площею 2 478 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ) було описано та передано на реалізацію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Статтею 44 цього Закону передбачена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом вказаної статті підставою для застосування Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки згідно зі статтею 575 Цивільного кодексу України іпотека визначена як окремий вид застави, положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» дозволяє державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

За вказаних обставин не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачені випадки для застосування порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку», без наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судами також встановлено, що 31 липня 2016 року електронні торги з реалізації переданого ОСОБА_1 банку іпотечного майна не відбулися, у зв`язку з чим 08 вересня 2016 року державний виконавець склав акт, за яким нереалізоване майно було уцінено на 15 %.

Згідно з протоколом від 14 вересня 2016 року № 197166 другі електронні торги також не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників.

16 вересня 2016 року ПАТ «Марфін Банк» скерувало на адресу Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області лист, в якому вказувало про свій намір придбати предмет іпотеки за початковою ціною в 5 377 647 грн і просило оформити протокол та акт про реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому статтею 47 Закону України «Про іпотеку».

Однак 21 вересня 2016 року державний виконавець знову склав акт уцінки майна та призначив треті прилюдні торги.

За змістом частин першої-третьої статті 47 Закону України «Про іпотеку» організатор прилюдних торгів протягом трьох днів з дня підписання переможцем прилюдних торгів протоколу надсилає відповідний протокол державному виконавцю, приватному виконавцю, а також інші документи, що підтверджують реалізацію предмета іпотеки відповідно до цього Закону. На вимогу державного виконавця, приватного виконавця для перевірки дотримання порядку проведення прилюдних торгів організатор прилюдних торгів зобов`язаний подати державному виконавцю, приватному виконавцю повну та достовірну інформацію і документи, що стосуються організації та проведення торгів. Протягом п`яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець, приватний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки. Акт про реалізацію предмета іпотеки підписується державним виконавцем, затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, скріплюється печаткою цього органу або підписується приватним виконавцем, скріплюється його печаткою та не пізніше наступного дня надсилається до організатора прилюдних торгів, який проводив прилюдні торги.

Відповідно до частин першої, другої статті 49 Закону України «Про іпотеку» протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ПАТ «Марфін Банк» як іпотекодержатель своєчасно скористався передбаченим статтею 49 Закону України «Про іпотеку» правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у посадових осіб Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області були відсутні підстави уцінювати спірне майно та призначати треті прилюдні торги, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про задоволення скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що державний виконавець Іскренко О. С. не працює у Відділі ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області, є неспроможними, так як матеріали справи не містять доказів її звільнення з роботи.

Доводи касаційної скарги про те, що правом на складання протоколу наділений лише організатор прилюдних торгів, не заслуговують на увагу, оскільки суд зобов`язав посадових осіб Відділу ПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області оформити протокол придбання предмета іпотеки, тобто фактично забезпечити його складання.

Посилання заявника на те, що місцевий суд не повідомив її про час та місце розгляду справи, також не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявним в матеріалах справи повідомленням, яке вона отримала 04 листопада 2016 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року були зупинені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов