Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.11.2023 року у справі №343/79/22
Постанова КЦС ВП від 02.11.2023 року у справі №343/79/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 343/79/22

провадження № 61-4384св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 червня 1983 року вона перебувала

з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 05 березня 2018 року розірвано. За час перебування у шлюбі були придбані та зареєстровані за відповідачем квартири та автомобіль. Питання щодо поділу спільного майна не виникало, оскільки між нею та відповідачем було досягнуто згоди щодо користування вказаним майном. Однак, з вересня 2021 року відповідач чинить їй перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирами.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати спільним майном подружжя квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м; квартиру

АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м; автомобіль марки PEUGEOT BOXER, 2001 року випуску;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину кожної із вказаних квартир та

в цілому на автомобіль.

У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він тривалий час працював за кордоном на високооплачуваній роботі. У 2014 році він придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м. У 2015 році ним була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м. Крім зазначених квартир, у 1993 році за його кошти була придбана квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 63 кв. м, право власності на яку 02 листопада 2011 року зареєстровано за ОСОБА_1 . Отже, спільною сумісною власністю подружжя є три квартири, які підлягають розподілу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати спільним майном подружжя квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м; квартиру

АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м; квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 63,0 кв. м;

- провести розподіл спільного майна подружжя таким чином:

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

53,1 кв. м, вартістю 536 310,00 грн;

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею

63,0 кв. м, вартістю 828 197,00 грн;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м, вартістю 685 800,00 грн (2/3 складає 457 200,00 грн);

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири

АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м, вартістю 685 800,00 грн (1/3 складає 228 600,00 грн);

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 63 287,00 грн різниці вартості між частками спільного майна подружжя, виділеного у приватну власність (1 056 797,00 грн - сукупна вартість майна, яке виділяється у власність ОСОБА_1 ; 993 510,00 грн - сукупна вартість майна, яке виділяється у власність ОСОБА_2 )

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 листопада 2022 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 власністю:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м.;

- автомобіль марки Peugeot Boxer 2001 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_1 1/2 частки на :

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,9 кв. м.;

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Peugeot Boxer

2001 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею

63,0 м. кв.

У порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_2 :

- 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 63,0 м. кв.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбане за час шлюбу, належних, допустимих доказів, що таке є особистою власністю будь-кого з подружжя, сторонами не надано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у частині розподілу спільного майна подружжя та відшкодування різниці вартості між частками спільного майна, суд першої інстанції виходив з того, що визнання ідеальних часток сторін в цьому рухомому неподільному майні без його реального поділу та залишення рухомого неподільного майна у їх спільній частковій власності не буде відповідати інтересам сторін, так як не вирішить спір по суті.

Крім того суд першої інстанція зазначив, що у випадку якщо неподільну річ не можна реально поділити між сторонами відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки сторін у цьому майні без його реального поділу та залишає майно у спільній частковій власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 листопада 2022 року

в оскаржуваній частині залишити без змін.

Рішення суду в частині вирішення первісного позову сторонами не оскаржувався,

а тому в силу статті 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядався.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в оскаржувані частині в силі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира куплена нею в 1991 році виключно за кошти, які, за її словами, подаровані їй сестрою, оскільки пайові внески здійснювалися нею протягом 1989 - 1993 років у сумах, що не узгоджуються із розміром коштів, вказаних у заяві ОСОБА_3 , як і не доведено, що доходи ОСОБА_2 , отримані ним за вказаний період, не були спрямовані на сплату пайових внесків та придбання спірного житла.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції , що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та підлягає поділу на загальних підставах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою (яка надійшла до суду 28 березня 2023 року) на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 14 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частини задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що квартира

у м. Долина належить їй на праві власності та була придбана нею у 1991 році як членом житлово-будівельного кооперативу шляхом повної сплати пайових внесків у розмірі 218 847,00 карбованців. Дані кошти були їй подаровані її сестрою саме для придбання житла. Факт належності їй вказаної квартири підтверджується довідкою ЖБК «Карпати», ордером та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Той факт, що ОСОБА_2 не вважав дану квартиру спільною власністю подружжя, підтверджується відсутністю даного майна у його ж заповіті.

Також зазначає, що суди попередніх інстанцій виходили із загальних правил поділу квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу, передбачених статтею 146 ЖК України, та не врахували положення статті 15 Закону України «Про власність», згідно з якою член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, що надана йому в користування, набуває права власності на це майно. Застосування цього закону має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки тягне за собою різні правові наслідки.

Вказує, що судами суд безпідставно не взято до уваги той факт, що кошти, за які було сплачено внески, були її особистими коштами, які їй подарувала сестра, що додаткового підтвердив свідок.

Підставами касаційного оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 17 листопада 2021 року у справі № 554/920/19 (провадження № 61-9213св20), від 25 липня 2022 року у справі № 617/1848/19 (провадження № 61-8241св22).

Судові рішення в частині задоволення первісного позову не оскаржуються, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 червня 1983 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року розірвано.

За час шлюбу сторони придбали майно, з приводу поділу якого між ними виник спір.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22235101 від 28 травня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру загальною площею

53,1 кв. м з коморою площею 3,2 кв. м по АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності є свідоцтво № НОМЕР_3

від 28 травня 2014 року. Ринкова вартість вказаної квартири станом на

30 листопада 2021 року становить 536 310,00 грн. Оцінку здійснено оцінювачем ОСОБА_5 , про що надано відповідний сертифікат.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 49501247 від 10 грудня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру загальною площею

68,9 кв. м по АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності на нерухоме майно

№ НОМЕР_4 від 10 грудня 2015 року. Ринкова вартість даної квартири станом на

30 листопада 2021 року становить 685 800,00 грн. Оцінку здійснено оцінювачем ОСОБА_5 , про що надано відповідний сертифікат.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 листопада 2011 року, виданого Долинською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету

від 13 липня 2011 року, ОСОБА_1 належить на праві власності трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 63,0 кв. м. Оціночна вартість вказаної квартири відповідно до довідки ФОП ОСОБА_6 становить 828 197,00 грн.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та за даними довідки Територіального сервісного центру МВС № 2642 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області від 05 серпня 2022 року № 31/9/2/782, за ОСОБА_2 14 березня 2017 року зареєстрований автомобіль марки PEUGEOT BOXER, 2001 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є членом Долинського житлово-будівельного кооперативу «Карпати» (далі - ЖБК «Карпати») з 1989 року. У період з 1989 по 1993 рік нею сплачувалися членські внески за квартиру АДРЕСА_3 . Заборгованості зі сплати членських внесків немає. Вартість квартири становить 218 847 карбованців у цінах 1992 року або з урахуванням житлового фонду в діючих цінах 23 836,77 грн. Дані обставини підтверджуються довідками про право власності на квартиру, виданими ЖБК «Карпати», а факт сплати членських внесків підтверджується копіями повідомлень форми № ПД-4 про сплату ОСОБА_1 коштів ЖБК «Карпати».

На підставі рішення виконкому Долинської міської Ради народних депутатів № 54 від 08 квітня 1993 року ОСОБА_1 видано ордер № 181 на жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_3 на сім`ю з чотирьох чоловік: ОСОБА_1 - власник, ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - син.

02 листопада 2011 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Підставою видачі свідоцтва стало рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 13 липня 2011 року № 216 «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 ».

Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 від 22 серпня 2018 року, остання засвідчила той факт, що у березні 1989 року нею було подаровано сестрі ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000,00 рублів для придбання кооперативної квартири у АДРЕСА_3 .

З вересня 1988 року по квітень 1994 року ОСОБА_2 працював у Долинському управлінні по підвищенню нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин та отримував доходи.

Згідно архівних довідок архівного відділу № 2 Калуської районної державної адміністрації від 01 серпня 2022 року № 371/04-01/ІІІ-11 та № 372/04-01/ІІІ-11 заробітна плата ОСОБА_2 у 1988 році складала 2 880,12 карбованців, у 1989 році - 11 529,01 карбованців, у 1990 році - 13 056,40 карбованців, у 1991 році - 28 778,30 карбованців, у 1992 році - 336 902,36 карбованців, у 1993 році - 37 374 282,35 карбованців, у 1994 році - 52 814 852,00 карбованців.

Про трудову діяльність ОСОБА_2 також свідчать записи у його трудовій книжці.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції, що діяла на час придбання спірної квартири АДРЕСА_3 передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування

і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно

і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вказана норма узгоджується з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містяться у статті 368 ЦК України, частина третя якої передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність», в редакції, що була чинною на час придбання спірної квартири, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому

в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року

№ 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України) враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та підлягає поділу на загальних підставах.

Суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги заяву ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом 22 серпня 2018 року, щодо дарування сестрі коштів для придбання квартири, оскільки така заява не відповідає вимогам щодо допустимості, достовірності та достатності доказів. За встановлених судами обставин, при відсутності інших доказів щодо дарування, як то первинні документи, які б засвідчували позику чи дарування, зазначена заява не може бути беззаперечним доказом такої юридичної дії.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира куплена нею в 1991 році виключно за кошти, які, за її словами, подаровані їй сестрою, оскільки пайові внески здійснювалися нею протягом 1989 - 1993 років у сумах, що не узгоджуються із розміром коштів, вказаних у заяві ОСОБА_3 , як і не доведено, що доходи ОСОБА_2 , отримані ним за вказаний період, не були спрямовані на сплату пайових внесків та придбання спірного житла.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 554/920/19 (провадження № 61-9213св20), від 25 липня 2022 року у справі № 617/1848/19 (провадження

№ 61-8241св22), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 14 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 20 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник