Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.12.2019 року у справі №297/1661/18

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 297/1661/18

провадження № 61-18811св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Берегівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від

09 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Кондор Р. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Берегівська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним спадкового договору.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Берегівська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним спадкового договору.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3, з якою вона проживала однією сім'єю все своє життя (до її смерті). Після смерті матері позивач фактично прийняла спадщину згідно зі статтею 1268 ЦК України, оскільки вступила у володіння та користування належним спадкодавцю житловим будинком, в якому вона проживала, доглядала за будинком, сплачувала поточні платежі, обробляла земельну ділянку, здійснювала ремонтні роботи, тобто на законних підставах володіла та користувалася нерухомим майном.

29 листопада 2017 року позивач звернулася до Берегівської державної районної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Однак державний нотаріус відмовив у видачі зазначеного правовстановлюючого документа, мотивувавши відмову тим, що за померлою ОСОБА_3 вже заведена спадкова справа і спадкоємець ОСОБА_4 (батько позивача), отримав свідоцтво про право на спадщину в цілому.

Батько позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, уклав у 2016 році спадковий договір з хатньою робітницею, за яким все родинне майно, в тому числі й та частина, яку фактично прийняла позивач за своєю матір'ю ОСОБА_3, після його смерті переходить до ОСОБА_2.

Позивач зазначає те, що майно перебувало у спільній сумісній власності, а отже, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно в цілому та розпоряджатися ним без згоди іншого співвласника, батько не мав права.

Позивач просила скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 вересня 2005 року, реєстраційний № 2-3337, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори, та визнати недійсним спадковий договір від 04 жовтня 2016 року № 2553, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року у складі судді Ільтьо І. І., в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач в установленому статтями 6, 8 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" порядку на час смерті спадкодавця не була зареєстрована за місцем її постійного проживання та реєстрації. Позивач в установленому порядку спадщину, яка відкрилася після смерті спадкодавця, не прийняла. З письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у встановлені цивільним законодавством строки до нотаріуса не зверталася.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатського області від 18 лютого 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 вересня 2005 року, реєстраційний № 2-3337, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори.

Визнано недійсним спадковий договір від 04 жовтня 2016 року № 2553, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мирончук О.

В., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 715,00 грн сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця не може бути абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною 3 статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами. Позивач фактично прийняла спадщину згідно зі статтею 1268 ЦК України, оскільки вступила у володіння і користування належним спадкодавцю житловим будинком, в якому проживала разом із спадкодавцем, доглядала за будинком, сплачувала поточні платежі, обробляла земельну ділянку, здійснювала ремонтні роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Берегівського районного суду Закарпатської області.

23 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенко Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не зверталася з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем.

Після одруження ОСОБА_1 проживала у м. Черкаси, а у спірному будинку зареєструвалася лише 21 вересня 2005 року, тобто вже після смерті матері.

Предметом спадкового договору, крім житлового будинку, є також земельні ділянки, отримані батьком позивача у 2012 році, щодо яких у позивача немає претензій, проте апеляційний суд визнав недійсним спадковий договір в цілому, в тому числі й щодо земельних ділянок.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно зі свідоцтвом про смерть від 05 грудня 2017 року, мати позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина. Спадкодавець на час відкриття спадщини проживала в буд. АДРЕСА_1.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1, як дочка спадкодавця.

Позивач з 20 березня 1996 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. З 25 листопада 2005 року позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки, виданої Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Берегівської міської ради від 05 лютого 2018 року № 276, позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкова справа після смерті спадкодавця ОСОБА_3 заведена у Берегівській нотаріальній конторі у 2005 році. З відповідною заявою про прийняття спадщини позивач не зверталася.

За померлою ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину у цілому отримав ОСОБА_4 - батько позивача, як єдиний спадкоємець який прийняв спадщину.

ОСОБА_4 у жовтні 2016 року уклав спадковий договір, за яким майно, що йому належить, після смерті переходить до відповідача ОСОБА_2.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 лютого 2018 року № 97/02/14 ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 вважається такою, що спадщину не прийняла у встановлений законом строк.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною 1 статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно із частиною 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як передбачено частинами 1 , 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про нотаріат" вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину.

Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 50 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у вказаній редакції) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

До предмета доказування у цьому спорі належить встановлення обставин щодо того, чи прийняла позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3, котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції встановив, що позивач не була зареєстрована за місцем відкриття спадщини, а показання свідків щодо фактичного прийняття спадщини позивачем до уваги не взяв, мотивувавши відповідним чином такий висновок. Отже, позивач не прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вважаючи доведеним факт прийняття позивачем спадщини шляхом фактичного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що цей факт підтверджується показаннями допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, проте у своїй постанові не вказала, на підставі чого на основі цих показань робить протилежні висновки, ніж суд першої інстанції.

Переоцінюючи подані сторонами докази та вважаючи їх такими, що доводять позовні вимоги, за відсутності додатково поданих доказів, суд апеляційної інстанції не спростовував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, не навів доводів про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не навів переконливих аргументів на спростування висновків суду першої інстанції, тому безпідставно скасував рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач в установленому порядку спадщину, яка відкрилася після смерті спадкодавця, не прийняла.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасувати, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська