Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №734/904/18

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 734/904/18

провадження № 61-15732св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2019 року у складі судді Бараненко С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що по АДРЕСА_1 знаходиться будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою, який до 2006 року належав його батькам. Він в цьому будинку народився та виріс і був зареєстрований до 1984 року. З 1984 року він зареєстрований та проживає у м. Чернігів. Під час проживання в м. Чернігові позивач не переставав доглядати за батьками та будинком. Його мати ОСОБА_4 сильно хворіла і позивач доглядав за нею. У зв'язку з важкими сімейними обставинами, взимку 1996 року за матір'ю доглядав брат ОСОБА_5. За три тижні до смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, якимось чином брат ОСОБА_5 отримав заповіт на вище зазначене нерухоме майно. В цей час мати перебувала в дуже хворобливому стані. Заповіт було оформлено Євминською сільською радою Козелецького району Чернігівської області 27 травня 1996 року. Про заповіт позивачу стало відомо після смерті брата, у 2017 році.

Після смерті матері ані позивач, ані його брат права на вищевказане нерухоме майно не заявляли. Після смерті брата у 2017 року позивач дізнався, що рішенням Козелецького районного суду від 12 січня 2006 року у справі № 2-1334 було визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати заповіт ОСОБА_4 від 27 травня 1996 року недійсним,

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1,

визнати за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання заповіту ОСОБА_4 від 27 травня 1996 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_1 недійсними та у визнанні за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених в позові вимог.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що його мати ОСОБА_4 в момент підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнених вимог просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 липня 2019, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що до складу спадщини, визначеної у заповіті, не входив житловий будинок з надвірними будівлями, розташований у АДРЕСА_1, тому що ОСОБА_4 не зареєструвала на нього право власності у встановленому законом порядку. Клопотання про витребування примірника заповіту, який надавався ОСОБА_1 та який мав знаходитися у нотаріуса у спадковій справі, було фактично не розглянуто. Суд першої інстанції об'єктивно не оцінив всі доводи позивача, не дав оцінки статті 1257 ЦК України, не надав позивачу можливості ознайомитися з наданими відповідачем документами.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 29 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 13 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 17 лютого 2020 року.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 734/904/18.

У березні 2020 року цивільна справа № 734/904/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, яка за життя склала заповіт 27 травня 1996 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Євминської сільської ради Козелецького району Чернігівської області на користь іншого сина ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2006 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 до Євминської сільської ради Козелецького району Чернігівської області про визнання права власності на спадкове майно. Рішення суду набрало законної сили та було підставою для оформлення права власності за позивачем ОСОБА_8 на домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1. Судове рішення позивачем не оспорювалось та є чинним.

За даними Спадкового реєстру спадкова справа щодо успадкування майна, яке належало ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась.

Відповідно до Державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_8 є власником земельної ділянки 0.2654 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки 0.2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Обидві земельні ділянки знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, його спадкоємцями є діти - відповідачі по справі.

Клопотання про призначення посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи позивачем по справі не заявлялось, як і не надавалось інших доказів які б підтверджували, що його мати ОСОБА_4 в момент підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення на складання заповіту не було вільним та не відповідало її волі. Медичні документи щодо стану здоров'я ОСОБА_4 за даними медичних установ на момент розгляду справи не збереглись.

По справі проведено судову-почеркознавчу експертизу, відповідно до висновку якої у розпорядженні експерта відсутні інші зразки підписів перевіряємої особи, які не зважаючи на запит, не було надано. А наявні вільні зразки підписів ОСОБА_4, які були надані у розпорядження експерта, недостатні для надання висновку та виконані з досліджуваним підписом у різних умовах і у різні проміжки часу (досліджуваний підпис датований 1996 роком, а вільні зразки підписів 1778,1994).

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає підстави для визнання заповіту недійсним. У цій статті зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди першої та апеляційних інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди зробили висновок, що позивачем не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що його мати ОСОБА_4 в момент підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі.

Встановивши, що ОСОБА_8 не довів наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 1257 ЦК України для визнання недійсним заповіту від 27 травня 1996 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги щодо допущених процесуальних порушень не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не є обов'язковими підставами для скасування рішення в розумінні частини 1 статті 411 ЦПК України та не призвели до ухвалення незаконного рішення в розумінні статті 412 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов