Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №368/351/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 368/351/18-ц

провадження № 61-39711св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекції",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018року у складі судді Кириченко В. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т.

Ц., Кулішенко Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2018 року заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекції" (далі - ТОВ "Всеукраїнський науковий інститут селекції"), третя особа - ОСОБА_2, у якому просив: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (далі - Мирівська сільрада), який зареєстрований 30 грудня 1992 року в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35 за ОСОБА_2; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненка Віктора Олександровича (далі - приватний нотаріус) від 26 січня 2016 року № 27940320 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства Парій Ю. О.; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 20 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Всеукраїнський науковий інститут селекції", скасувати його державну реєстрацію; витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області із власності ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер undefined площею 23,1 га, вартістю 605 083,00 грн, що знаходиться на території Мирівської сільради.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018 року відкрито провадження у справі.

Суд першої інстанції вважав, що позовна заява відповідає вимогам статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018 року ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір виник щодо земельної ділянки, яка розташована на території Мирівської сільради, тому справа підсудна саме Кагарлицькому районному суду Київської області.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, щодо визначення правильної територіальної і предметної підсудності та неналежних повноважень прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що прокурором не зазначено у позові, а матеріали справи не містять ні звернення ГУ Держгеокадастру у Київській області до Кагарлицької місцевої прокуратури у встановленому порядку, ні будь-яких інших даних щодо потреби у захисті прав зазначеного органу та доказів того, що ГУ Держгеокадастру у Київській області не має змоги самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Також ОСОБА_1 зазначала, що обоє відповідачів проживають у Голосіївському районі міста Києва, а тому вказана справа територіально має розглядатися у відповідному суді м.

Києва. Крім того, відповідач вказувала, що у позові ставиться питання щодо визнання недійсним державного акта, договору оренди, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки, тобто заявлені вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства - цивільного та адміністративного.

У жовтні 2018 року заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що позивачем у позовній заяві прямо вказано на порушення інтересів держави у зв'язку з тим, що із земель державної власності незаконно вибула земельна ділянка розміром 23,1 га, а Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв'язку з бездіяльністю вказаного державного органу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 29 травня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину 6 статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року вказану справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що положеннями процесуального законодавства не передбачено права на оскарження ухвал про відкриття провадження у справі з підстав порушення правил підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції).

Такі ухвали можуть бути оскаржені разом із оскарженням рішення суду.

У ЦПК України розмежовано поняття підсудності та юрисдикції, а саме: цивільна юрисдикція або юрисдикція загальних судів визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати у порядку цивільного судочинства, тоді як правила підсудності розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції - цивільної - за територіальною ознакою.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду 12 грудня 2018 року та 14 січня 2019 року під час перевірки дотримання порядку передачі їй на розгляд Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду справи № 523/5169/18 (провадження № 14-518цс18) та справи № 520/6036/18 (провадження № 14-650цс18) відповідно.

Оскільки ОСОБА_1 оскаржує у касаційному порядку ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018 року про відкриття провадження у справі та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018 року за наслідками перегляду зазначеної ухвали з підстав порушення судами правил предметної та суб'єктної юрисдикції, що не передбачено статтями 353 та 389 ЦПК України, то справа підлягає поверненню до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для перегляду в касаційному порядку ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018 року з підстав порушення судами правил територіальної підсудності, оскільки частиною 6 статті 403 ЦПК України не передбачено повноважень Великої Палати Верховного Суду переглядати справу у зв'язку з посиланням на порушення судами правил територіальної підсудності.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої частиною 1 статті 5 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Правовий стан нерухомості ґрунтується на необхідності забезпечення особливого стану цих речей, стійкість правовідносин з їх обігу задля чого застосовується окрема реєстрація прав на нерухоме майно та нотаріальна форма правочинів щодо нерухомості.

Із метою реалізації забезпечення сталості правовідносин щодо нерухомого майна приймалось декілька законодавчих актів і один з останніх є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, земельна ділянка є об'єктом, який відноситься до нерухомого майна, а тому є об'єктом підвищеного законодавчого захисту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року зроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов'язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Разом з тим правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.

Отже, спори, що пов'язані з визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна та його витребування, пред'являються до суду за місцезнаходженням майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що спір пов'язаний з витребуванням земельної ділянки, яка знаходиться на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, позов у цій справі має пред'являтися за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна за правилами виключної підсудності.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі проживають у Голосіївському районі міста Києва, а тому вказана справа територіально має розглядатися у відповідному суді м. Києва, колегія суддів відхиляє, оскільки спір пов'язаний з правом щодо нерухомого майна, а тому правила загальної територіальної юрисдикції в цьому випадку не застосовуються.

Таким чином, оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке територіально розташоване у Кагарлицькому районі Київської області, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що згідно з правилами виключної підсудності відповідно до вимог статті 30 ЦПК України такий спір необхідно розглядати за місцезнаходженням вказаного майна, а не відповідачів, тобто у Кагарлицькому районному суді Київської області.

Твердження заявника про те, що у позові ставиться питання щодо визнання недійсним державного акта, договору оренди, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки, тобто заявлені вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства - цивільного та адміністративного, не оцінюються судом касаційної інстанції, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі не можна оскаржити в апеляційному порядку з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції окремо від судового рішення щодо суті спору, таку ухвалу суду першої інстанції відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України не можна окремо оскаржити і у касаційному порядку.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в ухвалах від 13 червня 2018 року у справах № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), № 761/30675/17 (провадження № 14-189цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 750/14127/17 (провадження 14-374цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження 14-62цс19).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 408, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 26 березня 2018року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 червня 2018року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко