Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №450/2311/21
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №450/2311/21
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №450/2311/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 450/2311/21

провадження № 61-8363св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Максюти Ж. І., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2019 року ОСОБА_2 взяв у нього грошові кошти у розмірі 20 000 євро та 26 квітня 2019 року додатково взяв у позику грошові кошти у розмірі 37 000 євро, що підтверджуються розпискою від 26 квітня 2019 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою відповідач зобов`язувався повернути кошти до липня 2020 року.

06 травня 2019 року ОСОБА_2 додатково взяв у позику в нього грошові кошти у розмірі 45 000 євро та 50 000 доларів США, що підтверджується розпискою від 06 травня 2019 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою, відповідач зобов`язувався повернути кошти до липня 2020 року.

04 серпня 2020 року ОСОБА_2 додатково взяв у позику грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, що підтверджується розпискою від 04 серпня 2020 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою відповідач зобов`язувався повернути кошти до 25 грудня 2020 року.

04 серпня 2020 року ОСОБА_2 додатково взяв у позику грошові кошти у розмірі 160 000 грн, що підтверджується розпискою від 04 серпня 2020 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою відповідач зобов`язувався повернути кошти до 25 грудня 2020 року.

Отже, загальна сума заборгованості відповідно до розписок становить 102 000 євро, 53 000 доларів США, 160 000 грн.

17 травня 2021 року ним було надіслано ОСОБА_2 лист із вимогою про повернення грошових коштів у досудовому порядку, якою ОСОБА_2 було проінформовано, що у разі якщо він не виконає свого зобов`язання по поверненню взятих за договорами позики грошових коштів, то з метою захисту свого майнового права він буде змушений звернутися в суд.

Враховуючи те, що станом на 04 червня 2021 року ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань по поверненню грошових коштів, просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму основної заборгованості у розмірі 102 000 євро, 53 000 доларів США, 160 000 грн, 3 % річних в розмірі 2 561,26 євро, 1 295,27 доларів США, 2 103,86 грн та інфляційні витрати у розмірі 7 649,10 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики за основним боргом у сумі 102 000,00 євро, 53 000,00 доларів США, 160 000,00 грн, 3% річних - 2 561,86 євро, 1 295,27 доларів США, 2 103,86 грн та інфляційні витрати у розмірі 7 649,10 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договорами позики та не повернув отримані ним в якості позики грошові кошти, чим порушив умови боргового зобов`язання, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договорами позики.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики за основним боргом у сумі 102 000,00 євро, 53 000,00 доларів США, 160 000,00 грн, 3% річних у сумі 2 561,86 євро, 1 295,27 доларів США, 2 103,86 грн та інфляційні витрати у розмірі 7 649,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 11 350,00 грн та витрати, понесені позивачем на правничу допомогу, у розмірі 13 700,00 грн.

Керуючись пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення місцевого суду, оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи те, що відповідач не виконав умов укладених договорів позики, оформлених розписками, факт власноручного підписання яких та отримання коштів не спростував, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 суми основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 02 червня 2021 року у справі № 161/2773/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що справа належним чином не була прийнята та розглядалась без постановлення ухвали про призначення справи до розгляду у підготовчому засіданні без роз`яснення прав учасникам справи, без з`ясування обставин, передбачених статтею 197 ЦПК України тощо.

26 жовтня 2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Проте, на день закриття підготовчого провадження він не повідомлявся належним чином про розгляд справи та був позбавлений права на захист, оскільки його адвокат подав заяву про припинення повноважень від 25 жовтня 2022 року. Натомість клопотання його нового адвоката про відкладення розгляду справи та не розглядати справу за відсутності відповідача/його представника від 25 жовтня 2022 року залишено поза увагою.

Також заявник вказує, що через постійні відрядження за межі України він не міг контролювати справу та поклався на юристів, проте через неузгодженість дій представника з його позицією апеляційна скарга, подана його представником, не відповідала його інтересам, оскільки він не визнає позов в частині стягнення грошових коштів у розмірі 102 000 євро та 50 000 доларів США, тому що частина зазначених коштів призначалась як умова партнерських відносин з позивачем.

Зазначає, що ознайомившись із матеріалами справи, він встановив, що розписки від 26 квітня 2019 року та від 06 травня 2019 року містять дописування «вказану суму зобов`язуюсь повернути до липня 2020 року», які вчинені не ним, а сторонньою особою з наслідуванням його почерку та іншим чорнилом.

Крім того, для правильного вирішення справи 11 травня 2023 року до Дніпровського апеляційного суду було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Натомість суд апеляційної інстанції, встановивши, що його права були порушені місцевим судом щодо належного повідомлення про розгляд справи, формально відхилив аргументи сторони відповідача щодо поновлення прав та призначення вказаної експертизи, що у свою чергу потягло ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно розписки від 26 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримав в позику від ОСОБА_1 22 квітня 2019 року 20 000 євро, 26 квітня 2019 року 37 000 євро та вказану суму відповідач зобов`язувався повернути до липня 2020 року.

06 травня 2019 року ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_1 у розмірі 45 000 євро та 50 000 доларів США, що підтверджується розпискою від 06 травня 2019 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою відповідач зобов`язувався повернути кошти до липня 2020 року.

04 серпня 2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошову суму у розмірі 3 000 доларів США, що підтверджується розпискою від 04 серпня 2020 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно із якою відповідач зобов`язувався повернути борг в повному обсязі в строк до 25 грудня 2020 року.

04 серпня 2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг суму у розмірі 160 000 грн, що підтверджується розпискою від 04 серпня 2020 року, яка власноруч написана та підписана відповідачем, згідно з якою відповідач зобов`язувався повернути борг в повному обсязі до 25 грудня 2020 року.

Відповідно до претензії-вимоги від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 просив повернути грошові кошти отримані за борговими розписками.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не виконав умов укладених договорів позики, оформлених розписками, факт власноручного підписання яких та отримання кошти не спростував, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 суми основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що розписки від 26 квітня 2019 року та від 06 травня 2019 року містять дописування «вказану суму зобов`язуюсь повернути до липня 2020 року», які вчинені не ним, а сторонньою особою з наслідуванням його почерку та іншим чорнилом, на що апеляційний суд не звернув уваги та протиправно не задовольнив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою 11 травня 2023 року до апеляційного суду представником відповідача - ОСОБА_3 подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (т. 2, а. с. 104-106).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача - ОСОБА_4 про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статті 367 ЦПК України, дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави пропуску строку подання вказаного клопотання не свідчать про існування об`єктивних, непереборних труднощів для своєчасного подання. При цьому судом також правомірно враховано, що клопотання про призначення експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено не було, доказів поважності причин неподання такого клопотання заявником не надано.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що його права були порушені місцевим судом щодо належного повідомлення про розгляд справи, формально відхилив аргументи щодо поновлення прав та призначення вказаної експертизи, що у свою чергу потягло ухвалення незаконного судового рішення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення випливає, що суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового з підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 17 січня 2023 року.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту відкриття провадження у справі 28 липня 2021 року (т. 1., а. с. 36) відповідач та його представники вчиняли під час розгляду справи в місцевому суді наступні дії: ознайомлення з матеріалами справи представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 37-38); особиста заява ОСОБА_2 про передачу справи за підсудністю (т. 1, а. с. 41-42; 51-52); клопотання представника відповідача - ОСОБА_5 про долучення доказів (т. 1, а. с. 60-64); клопотання представника відповідача - ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи (т. 1, а. с. 87); подання представником відповідача - Цебакаом І. С. апеляційної скарги на ухвалу місцевого суду від 03 грудня 2021 року (т. 1, а. с. 89-105); заява представника відповідача ОСОБА_5 про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (т. 1, а. с. 153-154); заява ОСОБА_5 про припинення надання правової допомоги ОСОБА_2 з 11 липня 2022 року (т. 1, а. с. 169); копія листа ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відмову від отримання правової допомоги, у якому вказано, що претензій по обсягу та якості правової допомоги він немає (т. 1, а. с. 171); клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про перенесення судового засідання, про ознайомлення з матеріалами справи (т. 1, а. с. 174-183); клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи (т. 1, а. с. 192); клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про надання доказів (т. 1, а. с. 200-201); клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи (т. 1, а. с. 208); клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи (т. 1, а. с. 226); клопотання представника відповідача - Корнєєва Є. В. про припинення повноважень (т. 2, а. с. 1-2); клопотання представника відповідача - Сендеги Т. Р. про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 6-8); клопотання представника відповідача - Сендеги Т. Р. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т. 2, а. с. 13); клопотання представника відповідача - Сендеги Т. Р. про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 26); клопотання представника відповідача - Сендеги Т. Р. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про ознайомлення з матеріалами справи, про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 32-34); клопотання представника відповідача - Сендеги Т. Р. про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 42).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції у судовому засіданні, яке відбулось 16 вересня 2022 року, задовольнив клопотання представника відповідача про витребування доказів (т. 1, а. с. 202).

Витребувані документи було направлено представником позивача до суду 19 вересня 2022 року (т. 1, а. с. 213-222), проте надійшли до суду 08 жовтня 2022 року та знаходяться в матеріалах справи. Копії документів було також надіслано відповідачу (т. 1, а. с. 221).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що протягом майже трьох місяців (з моменту надходження документів та ухвалення судового рішення) відповідач або його представник заявляли клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, окрім клопотання представника відповідача від 01 грудня 2022 року щодо ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживати процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 64 ЦПК України визначено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Форма і зміст апеляційної скарги визначені у статті 356 ЦПК України.

Подаючи апеляційну скаргу представник відповідача, повноваження якого були підтверджені належним чином, клопотання про призначення експертизи не заявляв.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 та його представники були обізнані про наявність справи в суді, вчиняли процесуальні дії під час розгляду справи в місцевому суді, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо ненадання відповідачем доказів неможливості подати клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції. При цьому встановлення апеляційним судом обставин, визначених у пункті 3 частині третій статті 376 ЦПК України, та скасування судового рішення, не впливає на правильність висновків щодо недоведення неможливості подати відповідне клопотання в суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

При цьому колегією суддів враховано, що в поданій апеляційній скарзі представник відповідача просив скасувати рішення місцевого суду частково і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування правової допомоги.

В подальшому відповідачем було подано до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги, які ухвалою апеляційного суду від 25 травня 2023 року повернуто скаржнику без розгляду.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 02 червня 2021 року у справі № 161/2773/20, відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням фактичних обставин вказаної справи, оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності судового рішення в частині судових витрат на правничу допомогу, тому в цій частині оскаржуване судове рішення не переглядається.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови апеляційного суду було зупинено ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року, її виконання необхідно поновити у зв`язку із залишенням судового рішення без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович