Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 642/6906/16-ц

провадження № 61-26229св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ліснича І. А.,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2017 року у складі судді Пашнєва В. Г., ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Лісничої І. А. щодо розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 31 жовтня 2016 року.

Скарга мотивована тим, що 09 липня 2015 року Головним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС ХМУЮ) Тимошенко А. С. відкрито виконавче провадження ВП №48077945 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів за виконавчим листом №2-1866/10, виданим 23 квітня 2010 року Ленінським районним судом м. Харкова у розмірі 400 грн щомісячно.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 19 лютого 2016 року заборгованість по сплаті аліментів становить 13 200 грн.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Ленінський ВДВС м. Харкова ГТУЮу Харківській області) із заявою про складання нового розрахунку заборгованості, у якому просив врахувати сплату ним аліментів у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року на загальну суму 12 228 грн, додавши до заяви оригінали квитанцій.

31 жовтня 2016 року державним виконавцемЛенінського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Лісничою І. А. складено новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 31 жовтня 2016 року становить 13 200 грн. Сплата боржником аліментів у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року на загальну суму 12 228 грн врахована не була.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_2 просив визнати неправомірними дії державного виконавця Ленінського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Лісничої І. А. щодо невключення до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 31 жовтня 2016 року сплату аліментів у загальній сумі 12 228 грн, здійснену ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року; визнати сплату аліментів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 у розмірі 12 228 грн, здійснену у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року; зобов`язати Ленінський ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області врахувати у виконавчому провадженні № 48077945 сплату аліментів ОСОБА_2 у розмірі 12 228 грн, здійснену у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року.

Короткий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2017 року скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Ленінського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Лісничої І. А. щодо невключення до розрахунку заборгованості від 31 жовтня 2016 року сплати аліментів у загальній сумі 12 228 грн, здійснену ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року.

У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії державного виконавця щодо невключення до розрахунку заборгованості по аліментам, сплачених ОСОБА_2 на користь стягувачки у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року грошових сум, є неправомірними.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що ОСОБА_2 не мав технічної можливості вказувати призначення платежу, тому регулярні платежі ОСОБА_2 , згідно з доданими квитанціями у зазначений період є аліментами.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задовольнянні скарги.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно взято до уваги квитанції Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про сплату в період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року ОСОБА_2 грошових коштів на рахунок стягувачки на загальну суму 12 228 грн в рахунок сплати аліментів, оскільки додані копії чеків про перерахунок коштів не містять відомостей про призначення платежу.

Тому, на думку заявника, розрахунок щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів від 31 жовтня 2016 року, складений державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області з урахуванням Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції про проведення виконавчих дій та є законним. При цьому представник заінтересованої особи посилається на наявність між сторонами спору щодо розміру заборгованості за аліментами, у зв`язку із чим, ОСОБА_2 безпідставно, на думку заявника, ініційовано інші судові справи, а тому, наявні підстави для закриття провадження у справі.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що платежі на загальну суму 12 228 грн боржник кожного місяця робив через термінали самообслуговування ПАТ КБ «ПриватБанк» та не мав технічної можливості вказати призначення платежу, оскільки була відсутня відповідна графа у терміналі, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 23 вересня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 400 грн щомісячно, починаючи з 03 березня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала виконавчий лист №2-1866/10, виданий 23 квітня 2010 року Ленінським райсудом м. Харкова.

Цей виконавчий лист пред`явлений до виконання ОСОБА_2 до Ленінського ВДВС ХМУЮ лише 09 липня 2015 року.

09 липня 2015 року по вказаному виконавчому листу головним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Тимошенко А. С. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 аліментів за виконавчим листом №2-1866/10, виданим 23 квітня 2010 року Ленінським райсудом м. Харкова, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2010 року.

Відповідно до розрахунку Ленінського ВДВС ХМУЮ заборгованості від 19 лютого 2016 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 01 лютого 2016 року складає 13 200 грн.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з заявою про складання нового розрахунку заборгованості, у якому просив врахувати сплату ним аліментів у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року на загальну суму 12 228 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості Ленінського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 31 жовтня 2016 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 31 жовтня 2016 року складає 13 200 грн.

Згідно з квитанціями ПАТ КБ «ПриватБанк» у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року ОСОБА_1 переказував грошові кошти ОСОБА_2 на загальну суму 12 228 грн.

Відповідно до листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 23 вересня 2015 року, до 15 травня 2015 року у терміналах самообслуговування ПАТ КБ «ПриватБанк» поля «призначення платежу» не існувало, всі поповнення банківських карток позначалися як «поповнення картки в терміналі самообслуговування».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Аналогічні положення зазначено у статті 447 ЦПК України (у діючій редакції).

Примусове виконання рішень судів та інших органів здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2010 року ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 400 грн щомісячно, починаючи з 03 березня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала виконавчий лист №2-1866/10, виданий 23 квітня 2010 року Ленінським райсудом м. Харкова, але до примусового виконання вказаний лист було подано стягувачкою лише 07 липня 2015 року.

09 липня 2015 року за вказаним виконавчим листом Головним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Тимошенко А. С. було відкрито виконавче провадження №48077945 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів за виконавчим листом №2-1866/10, виданим 23 квітня 2010 року Ленінським районним судом м. Харкова у розмірі 400 грн щомісячно, у зв`язку із чим боржнику була нарахована заборгованість по аліментам за останні три роки.

Встановлено, що у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року ОСОБА_1 переказував через ПАТ КБ «ПриватБанк» на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 12 228 грн.

Вказані обставини учасниками справи не заперечуються і у повній мірі підтверджуються обставинами справи, зокрема, квитанціями ПАТ КБ «ПриватБанк».

ОСОБА_1 стверджує, що вказані грошові кошти були сплачені в якості добровільної сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , стягнутих з нього рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2010 року.

Жодних обставин на підтвердження наявності інших зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження відмови останньої від отримання банківських переказів від боржника у період з 01 липня 2012 року до 01 липня 2015 року.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність призначення платежу «сплата аліментів» у наданих ОСОБА_2 квитанціях спростовується письмовим повідомленням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 23 вересня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150917/1542, у відповідності до якого до 15.05.2015 року при грошових переказах через термінал самообслуговування ПАТ КБ «ПриватБанк» у платника була відсутня технічна можливість самостійно вказувати призначення платежу, всі платежі позначалися як «поповнення банківської картки в терміналі самообслуговування».

Також не є обґрунтованим посилання у касаційній скарзі на пропуск десятиденного строку на звернення зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою 01 листопада 2016 року, оскаржуючи незаконні дії державного виконавця при складенні розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 31 жовтня 2016 року.

Згідно з частиною другою статті 387 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновляє його порушені права чи свободи.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, враховуючи те, що скаржником доведено сплату аліментів у загальній сумі 12 228 грн на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , прийшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дії державного виконавця Ленінського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Лісничої І. А. щодо невключення до розрахунку заборгованості від 31 жовтня 2016 року зазначену сплату аліментів.

Доводи касаційної скарги про те, що існує судове рішення, яким було вирішено спір між тими самими сторонами та про той самий предмет спору, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, необхідно закрити провадження у справі, не може бути прийнято до уваги, відсутні докази на підтвердження наявності судових спорів між тими самими сторонами та про той самий предмет спору.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило