Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 621/1606/17

провадження № 61-13483св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року у складі судді Шахової В. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року у складі суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

Позов мотивовано тим, що 23 грудня 2003 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договори дарування земельних ділянок, за умовами якого він безоплатно передав в дар земельну ділянку за № НОМЕР_1 площею 0,250 га та земельну ділянку площею 0,1417 га, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані договори були посвідчені приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І. Крім того, 23 грудня 2003 року він уклав з відповідачем договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання довічно та повністю утримувати його, однак свої зобов`язання не виконувала належним чином. З цього приводу він був змушений звернутися до суду із позовом про розірвання договору довічного утримання та 03 липня 2017 року його позов було задоволено.

Вказував, що договори дарування земельних ділянок були укладені під впливом обману, оскільки відповідач не дозволяла йому порадитись з його рідними та ретельно ознайомитись з умовами передачі майна. На сьогоднішній день стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився і тому вона не має можливості доглядати за будинком та земельною ділянкою, а так само доглядати і його. ОСОБА_3 обманула його та не виконала умови договору довічного утримання та оскільки він є людиною необізнаною у цих питаннях, не усвідомлював наслідків підписання такого договору.

Посилаючись на викладені обставини просив визнати недійсними договори дарування земельної ділянки за № 15, площею 0,250 га, яка передана для обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями та за № 15 площею 0,1417 га, яка передана для ведення особистого господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Зміївського районного суду харківської області від 07 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що в момент вчинення оспорюваних правочинів, він діяв під впливом обману з боку відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року залишено без мін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не було доведено введення його в оману відповідачем при укладанні договорів дарування, оскільки при укладанні договору дарування визначальним є волевиявлення саме дарувальника, яким є позивач.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду із позовом позивач наголошував на тому, що перед укладенням оспорюваних правочинів, відповідач обіцяла йому утримання та догляд, що свідчить про те, що позивача було введено в оману та він мав інші наміри. Відповідач ОСОБА_3 не була присутня при розгляді справи та була позбавлена можливості надати свої пояснення з приводу обставин справи. Крім того, судом апеляційної інстанції було відмовлено позивачу у допиті свідків та відповідача, чим було порушено його права на захист своїх прав та інтересів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що 23 грудня 2003 року між сторонами було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар належну ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,1417 га, в межах згідно плану, розташовану по АДРЕСА_1 , переданої для ведення особистого підсобного господарства. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І.

23 грудня 2003 року між сторонами було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар належну дарувальнику земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,250 га, в межах згідно плану, розташовану по АДРЕСА_1 , переданої для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І.

Того ж дня, між сторонами було укладено договір довічного утримання.

Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання, укладений 23 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І., реєстр № 2770. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 640 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Договір довічного утримання, який був розірваний на підставі рішення суду, був укладений стосовно житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 67,10 кв.м, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що позивачем належних та допустимих доказів того, що оскаржувані договори дарування земельних ділянок вчинялись позивачем під впливом обману з боку відповідача, не надав, дійшов правильного висновку про те, що підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України для визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок немає.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не була повідомлена про розгляд справи та не мала можливості надати свої пояснення щодо обставин справи з огляду на наступне. В матеріалах справи наявне зворотнє повідомлення про отримання відповідачем ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками (а. с. 40). Також матеріали справи містять відомості про те, що відповідач була належним чином повідомлена судами про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджено зворотніми повідомленнями (а. с. 40, 45, 97).

Твердження завника про те, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит у судовому засіданні в якості свідків сторін у справі не знайшли свого підтвердження та спростовуються, як журналами судових засідань судів першої та апеляційної інстанції так і технічною фіксацію судових засідань технічними засобами, з яких вбачається, що вказане клопотання не заявлялось стороною позивача. У судовому засіданні, яке відбулось 07 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не заперечувала проти розгляду справи за відсутності відповідача та проведення заочного розгляду справи.

Крім того, представником позивача - ОСОБА_2 , було подано до суду письмову заяву про проведення заочного розгляду справи за відсутності відповідача, яка належним чином повідомлена про розгляд справи (а. с. 52).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

А. О. Лесько