Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.02.2018 року у справі №712/11373/16ц

Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 712/11373/16-ц

провадження № 61-5359св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л., від 21 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності відповідача на частку у спільному майні.

Позов мотивувала тим, що з 1989 року до 2007 року вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого в порядку приватизації набули у власність кожний по ј частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,7 кв. м. (далі - спірна квартира). Іншими співвласниками цієї квартири є їх діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Після розірвання шлюбу у 2007 році відповідач виселився із цієї квартири. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2016 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2, вселено його у спірну квартиру та зобов'язано її не чинити відповідачу перешкоди у користуванні цією квартирою.

Оскільки спільне проживання у спірній квартирі із відповідачем неможливе, порядок користування цією квартирою не визначений, тому позивач, посилаючись на статтю 365 ЦК України, просила суд припинити право спільної власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири; стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/4 частки спірної квартири в сумі 67 700 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Токової С. Є. від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право спільної власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,7 кв. м та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 в сумі 67 700 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у спірній квартирі не проживає, не приймає участі в її утриманні, спільне користування нею неможливе, а тому наявні підстави, передбачені статтею 365 ЦК України, для припинення його права на частку у цьому майні із виплатою йому грошової компенсації.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, керувався положеннями як статті 364 ЦК України, так і статті 365 ЦК України, які є взаємовиключними. Оскільки ОСОБА_2 не має іншого житла і розмір його частки у спірній квартирі відповідає розміру частки, що належить позивачу, висновок суду першої інстанції про те, що припинення частки відповідача у цьому майні не завдасть йому істотної шкоди - безпідставний. За відсутності сукупності обставин, передбачених статтею 365 ЦК України, висновок суду про припинення права власності відповідача на частку у вказаній квартирі не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до цього суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення комунальних послуг, встановлені преюдиційні обставини непроживання останнього у спірній квартирі з часу розірвання шлюбу між сторонами (2007 рік) до примусового виконання судового рішення про вселення відповідача у спірну квартиру (жовтень 2016 року), що свідчать про неможливість спільного проживання сторін у вказаній квартирі.

Висновок суду апеляційної інстанції про наявність істотної шкоди, завданої відповідачу внаслідок припинення його частки у спірній квартирі, є припущенням.

Апеляційний суд неправильно застосував норми статті 365 ЦК України, безпідставно не застосувавши при цьому статтю 364 ЦК України.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю висновків рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 30 січня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1989 року до 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого в порядку приватизації набули у власність кожний по ј частини квартири АДРЕСА_1. Іншими співвласниками цієї квартири є їх діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Спірна квартира загальною площею 34,7 кв. м складається з однієї житлової кімнати розміром 18 кв. м та не може бути поділена між сторонами в натурі.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Іншого житла ОСОБА_2 не має.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15 і підстав для відступлення від цієї позиції колегія суддів не знаходить.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення права власності на частку квартири, належну відповідачу, завдасть йому істотної шкоди та порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших. При цьому суд підставно врахував відсутність у відповідача іншого житла та заінтересованість його у проживанні саме у спірній квартирі, про що свідчить задоволений судом його позов про вселення у спірне житло.

Доводи позивача про неможливість виділення належної відповідачу частки у натурі в окреме жиле приміщення не впливають на правильність висновків суду, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для примусового припинення права власності відповідача на частину належної йому спірної квартири.

Аргументи касаційної скарги про наявність самостійної підстави припинення права власності на частку у спільному майні - неможливість спільного проживання сторін, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на норми статті 365 ЦК України та встановлену судом істотність шкоди, яка може бути завдана відповідачу внаслідок припинення його права власності на частку у спільному майні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив відсутність правових підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для примусового припинення права власності відповідача на частину належної йому спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, зокрема незастосування до спірних правовідносин статті 364 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними. Випадки, коли співвласник майна бажає позбутись належної йому частки у спільному майні шляхом отримання компенсаційної вартості належної йому частки та визнання за останнім права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України. Оскільки позивач домагалась позбавлення права власності відповідача на ј частку спірної квартири і не бажала позбутись належної їй частки у спільному майні, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 365 ЦК України.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

В. В. Яремко